Аналіз казки Б. Грінченка «Сірко» – тема, ідея, головна думка, проблематика, жанр, композиція.
«Сірко» Б. Грінченко аналіз
Тема: зображення собаки Сірка, який намагався заробляти собі на життя «легкий хліб» за вовчими законами, але не зміг.
Ідея: возвеличення чесності, порядності, працьовитості; засудження ледачості, підступності, корисності.
Основна думка: чесна і сумлінна праця сприяє повноцінному життю; заперечує злочинність, крадіжку; прикрашає людину. «Дурно хліб не можна їсти, Треба заробляти!»
Жанр: літературна казка про тварин.
Проблематика казки “Сірко”:
- добро і зло;
- вірність (дружба) і зрада;
- працьовитість і ледачість.
Композиція “Сірко”
Експозиція: знайомство з Сірком, його обов’язками у людському господарстві.
Зав’язка: дорікання чоловіка про ледачість Сірка. Собака вирішує покинути господаря і шукати кращого місця. Зустріч Сірка з вовком. Кульмінація: собака за скоєний злочин був побитий.
Розв’язка: повернення Сірка додому; собака незабаром зробився працьовитим.
«Сірко» Б. Грінченко читати
Був колись Сірко собака,
Жив у чоловіка,
І була йому робота
Дуже невелика.
Од вовків глядіть худобу,
Звіра одганяти,
А удень, як наїсися,
То лягай і спати.
Та Сірко наш був лінивий,
Спав і день, і нічку,
А як спить, вовки і вкрадуть
Гуску чи теличку.
Та Сірко наш не зважає,
Знову ляже спати,
Злодій прийде та й потягне
Все добро із хати.
Чоловік Сіркові каже:
“Гей, Сірку, не спи ти,
Дурно хліб не можна їсти,
Треба заробити!”
На хазяїна розсердивсь
Наш Сірко кудлатий.
“Коли так, піду я світа
Кращого шукати!”
Ось він з двору вибігає
І біжить до лісу,
Там він зараз зостріває
Вовчика-гульвісу.
“А здоров лиш вовче-брате!
Гризтися нам буде,
Надокучили сердиті
Всі мені ті люде.
Будем ми з тобою жити,
Здобувати їжу
І щодня з тобою будем
Страву мати свіжу.
Знаю я, куди пролізти,
Де живуть ягнята,
Буде наша і теличка,
Гуси й поросята”.
Вовк Сіркові радий дуже,
Зараз побратались,
А як тільки стала нічка –
З лісу вдвох побрались.
У село приходять тихо,
Сплять давно вже люде.
До кошари вдвох підлізли:
“Тут нам здобич буде!”
Каже вовк: “Ти все тут знаєш,
Лізь же ти в кошару
Та відтіль мені і кинеш
Хоч ягняток з пару”.
А Сірко ще й радий дуже,
Вліз він потихеньку
І вовкові викидає
Вже вівцю ситеньку.
Вовк вівцю схопив та драла,
В гай мерщій тікає,
Наш Сірко з кошари виліз –
Аж вовка немає.
Озирнувсь Сірко, поглянув
Та із серця каже:
“Одурив мене вовцюга,
Постривай же, враже!”
Я й без тебе їсти буду,
Ще для мене буде”,
Плиг ізнов тоді в кошару,
А в кошарі люде.
Бо вони уже почули,
Як в хліві товклося,
І Сіркові упійматись
Зараз довелося.
“А! Піймався,- кажуть,- вовче!
А давайте бити,
Щоб не лазив у кошару
Він овець давити”.
А Сірко кричить: “Не вовк я,
Я їй-бо собака!”
Та дарма! По спині в нього
Вже ґуля ломака!
Як взялись Сірка періщить
Добрими дрючками:
“Коли ти собака,- кажуть, –
Так не лазь з вовками!”
Довелось би пропадати,
Мабуть би, і вбили.
Та Сірко побачив дірку –
Плиг туди щосили!
Ледве втік, боїться й вити
Та біжить додому,
В двір убіг і потихеньку
Вліз він у солому.
Ніч пролежав, день пролежав,
Боки все боліли,
А як знову він одужав
І набрався сили,
То нікуди вже не бігав
Він ніколи з дому,
І про те, що з ним зробилось,
Не казав нікому.
І зробився працьовитий:
Ніч усю ганяє,
Береже комору й стайню,
Звіра одганяє.
