“Сова” Шевченко аналіз поеми та характеристика образів викладена в цій статті.
“Сова” Тарас Шевченко аналіз
“Сова” – одна з маловідомих поем Тараса Шевченка, яка оповідає про драматичну історію краще будь-якого довгого тексту, написаного в прозі. Вона була створена поетом після поїздки в Україну. Багато критиків називають поему «однією з найглибших і несамовитих поем поета». У поемі йдеться про трагічну долю матері, у якої забрали єдиного сина на війну.
Жанр – соціально-побутова поема
Рік написання – 6 травня 1844
“Сова” сюжет
У матері народжується хлопчик, якого вона дуже любить, і заради якого готова зробити все, що завгодно. Вона леліє свою дитину і молиться за нього святим та Матері Божій, щоб ті дали йому «талан-долю». Питає у зозулі про те скільки буде жити на світі заради сина і впевнена, що та накувала їй жити сто років. Вона вже мріє про майбутню щасливу синову долю:
…Найду тобі рівню,
Хоч за морем синім,
Або крамарівну,
Або сотниківну,
Таки панну, сину!
У червоних черевиках,
В зеленім жупані
По світлиці походжає,
Як пава, як пані,
Та з тобою розмовляє.
В хаті, як у Раї!!
А я сиджу на покуті.
Тілько споглядаю…
Тим часом помирає батько дитини і матір змушена стати наймичкою й працювати «і день і ніч» щоб прогодувати себе і сина, і навіть жупанок купила йому, щоб той зміг ходити до школи, як інші діти. Син згодом виростає «і письменний і вродливий», все, як мріяла мати. Але трапилось лихо — молодих хлопців забирали в рекрути, серед них забрали і її сина. Шевченко з гіркою іронією пише:
…Ой привезли до прийому
Чуприни голити.
Усе дрібні, усе малі,
Все багатих діти.
Той каліка-недоріка,
Той не вміє стати.
Той горбатий, той багатий,
Тих чотири в хаті.
Усі невлад, усіх назад
В усіх доля мати.
А у вдови один син,
Та й той якраз під аршин…
Матір знову йде в найми, «жидам носить воду. Бо хре́щені не приймають: «Стара, — кажуть, — стала, нездужає…». Проходить десять років, а про її сина так і немає звістки, мати йде жебракувати і так проходять ще роки, але син так і не повертається.
Далі Шевченко описує, як повернення козака чекає молода дівчина і як його повернення чекає мати: «поплакала чорнобрива та й стала співати», «поплакала стара мати та й стала ридати».
Стара матір молить Бога про повернення сина додому і питає у людей чи не чули ті що-небудь про її сина, але «ніхто не чув, ніхто і не бачив». Згодом нещасна божеволіє від горя, вона вважає цеглину своїм маленьким дитям. З тих пір вона «вдень лазила по смітникам» і збирала черепки, «а уночі розхристана і простоволоса селом ходить» то плаче, то співає. Люди сваряться на неї «бо бачте, спать їм не давала та кропиву під їх тином та бур’ян топтала». Удень за нею бігають діти з палицями і сміючись дражнять «Совою».
Образ удови у творі “Сова”
Образ удови в поемі «Сова» — це образ людини глибокого почуття, усе життя якої — подвиг. Глибину трагізму жінки-матері і духовну велич її натури розкрив Шевченко у поемі «Наймичка». Змальовуючи позитивних героїв з народу, він не просто протиставляв свій ідеал антилюдяному світу «темного царства», а й розкривав трагедію цього ідеалу, несумісність з тодішніми умовами життя. У Шевченка образ сови стає символом народного бідування, горя, одну з таких картин і зображено в поемі «Сова», центральний образ котрої – знедолена вдова, єдиного сина якої віддали в рекрути. Злидні, безправ’я, безнадійність побачити сина стали причиною божевілля вдови. Поет співчуває нещасній матері, яка втратила єдину кохану дитину, на яку вона покладала такі надії та сподівання і яку тепер ніхто із людей навіть не пожаліє. Він хотів щоб мати б вміла з «німецького поля» закликати своїм дітям «і долю і волю». Але поет розуміє, що «зле безталання» є там де є люди.
