Стефа і її Чакалка (Скорочено) - Іван Андрусяк

Іван Андрусяк “Стефа і її Чакалка” читати скорочено варто, щоб згадати історію маленької дівчинки та Чакалки (казкової істоти, якою на Слобожанщині й Полтавщині в давнину батьки лякали неслухняних дітей).

“Стефа і її Чакалка” скорочено читати

Переказ

Стефа схожа на тата, тому вона – татійка. А Ірця в садочку – мамійка, бо вона завжди плаче і скиглить. А от старша сестричка Ліза теж татійка, хоч вона цього й не показує – вона вже велика, їй аж десять років і вона ходить до школи. Мама теж татійка, хоч вона й доросла. Вона хоче спати з татом і Стефа хоче. Зранку вона приходить до батьків у ліжко і лягає поміж ними.

А ще у Стефи є Чакалка. Точніше не у Стефи, а взагалі. І Стефа її боїться. Хоч навіть не знає як Чакалка виглядає. Але точно знає, що Чакалка страшна. Тому Стефа й ховається від неї у батьківському ліжку.

Одного дня Стефа дуже розсердилась. У неї тоді був невдалий день, а точніше вечір. Після садочка мама не повела її на майданчик, а одразу забрала додому, бо перевіряла модулі. Модулі – це такі папірці, які мамі потрібно часто перевіряти, бо вона навчає старших діток, які хочуть стати вчителями. В дні, коли мама перевіряє модулі, з нею гратись не можна.

Цього вечора і з татом не можна було гратись – спочатку він прийшов додому голодний як вовк, а після того, як поїв, сів за комп’ютер писати статтю. Так він заробляв копієчку.

Навіть зі старшою сестрою цього вечора погратись не вдалось – Ліза вчила вірша. Напам’ять. Таке їй задали домашнє завдання.

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, які оспівував Шевченко.

Дуже дивним був той вірш – як це поет був хрущем і жив на вишнях? Стефа допитувалась Лізи, але сестра замість пояснювати тільки сердилась. Тоді Стефа розсердилась і почала кричати. На крик прибігли батьки, але Стефа так на всіх образилась, що навіть говорити ні з ким не хотіла – просто лягла на ліжко і відвернулась до стіни. Батьки сказали, що як вона не буде слухатись, то прийде Чакалка. «Ну і нехай!», – подумала дівчинка, – «Може з нею хоч можна буде погратись?».

І Чакалка прийшла. Вона пролізла в дім вночі, коли всі спали, закинула Стефу в мішок і понесла геть. В мішку Стефа зрозуміла, що не сама – тут було ще троє діток, яких Чакалка викрала цієї ночі. Серед них Стефа впізнала Ірцю з садочка – вона розбила улюблене мамине горня, і хлопця з садочка Сіяра – він розбив вікно, бо стріляв з рогатки. А от хто був четвертим – не зрозуміло. Дитина спала міцно-міцно й інші теж вирішили собі поспати, а зранку вже боротись із Чакалкою, яка несла їх кудись далеко-далеко.

Чакалка жила у школі. Але не в звичайній, а лісовій. Ще недавно тут було село, але мешканці виїхали і село стало заростати лісом. От серед цих зарощів і жила в школі Чакалка. Дотягнула мішок з дітьми до школи й лягла спати. Подумала чи не зачинити дітей, бо можуть втекти. Але куди вони тут втечуть? Ліс довкола. Погуляють і повернуться. З цим і заснула. І не снилось Чакалці нічого. Анічогісько-нічого.

Стефу розбудив хрущ. Отой з Лізиного вірша. Вона стала його роздивлятись і раптом все згадала – її забрала Чакалка! Прийшов Сіяр – він розповів, що Чакалка спить в школі, він підпер двері якимсь дрюком, тож тепер вона не швидко вибереться, а в них буде час на втечу. Аж тут прокинулась і та дівчинка, яка всю ніч міцно спала і якої вони не знали.

То була Орина. Однокласниця Лізи і найбільша розбишака школи. Про її витівки Стефа багато чула від сестрички, тож тепер їй справді було цікаво познайомитись з Ориною. Тікати з нею від Чакалки лісом теж було дуже весело. Вона розповіла про те, як одного разу зламала руку й лежала в лікарні і не ходила до школи. Взагалі Орина не любила школу, тож тепер була навіть рада потрапити до Чакалки.

Діти разом блукали лісом, намагаючись знайти бодай стежку. Натомість знайшли замулену водойму, де Орина встигла загубити шльопки. Сіяр поліз їх діставати і на честь цього діти навіть склали вірша, який розвеселив їх усіх. Шльопки Орині дістали, але зрозуміли, що зголодніли. Добре, що набрели на галявину зі щавлем – не надто смачно, проте хоч якась їжа.

І тут, саме коли вони перекусили щавлем, їх і знайшла Чакалка. Діти страшенно засмутились, але змушені були повертатись з нею до школи – дороги додому вони все одно не знали. До того ж Чакалка кликала всіх на обід, а після щавлю все одно хотілось їсти. А на обід – на диво! – були чіпси, сухарики, пляшки кока-коли, батончики «Снікерс», «Баунті» й «Віспа». Саме те, чого завжди хотілось, але не можна було вдома. Тож, хоч як і не хотілось лишатись з Чакалкою, а обід в неї все ж був смачний!

Та після обіду Чакалка запросила всіх за парти. Але несподівано замість уроків запитала як вони тікали. Діти й відповіли – прямо. Чакалка ж з них тільки посміялась і розповіла, що тікаючи треба орієнтуватись на сторони світу – північ, південь, захід або схід. Вночі можна орієнтуватись за зірками, а вдень – за мохом, що найрясніше росте з північної сторони дерев та каменів. Та головним було не це, а те, навіщо їх насправді забрала Чакалка. Виявляється, Чакалка забирає неслухняних дітей не для того, щоб їх перевиховати, як відповіла Ірця, а для того, щоб зробити з них Чакалок та Бабаїв! Чакалка пообіцяла принести з міста ще кількох дітей і тоді вже в них почнуться справжні чакалячі уроки.

Діти були подивовані, але тікати від Чакалки ніхто не хотів. Сіяр майстрував рогатку, щоб стріляти з неї в Чакалку, Орина насолоджувалась пригодою, а Ірця просто заснула. Одна лиш Стефа вирішила йти геть від Чакалки, бо ставати Чакалкою вона не хотіла. Тож, образившись на друзів, вона пішла вночі в ліс сама.

Вночі у лісі було дуже-дуже страшно. Стефа згадала усі страшні віршики, які колись чула. І зовсім не знала куди йти, проте з Чакалкою лишатись не хотіла. Вона вийшла на якусь галявину і присіла під деревом. Думалось образливе – про те, що Орина й Сіяр її не підтримали і лишились з Чакалкою, про Ірцю, яка як не скиглила, то спала. Але на рідних вже не було образливо – ні на маму з її модулями, ні на тата з статтею, ні на Лізу з її віршем. Раптом на руку Стефі присів хрущ, той самий з Лізиного вірша – а потім полетів угору й дівчинка зрозуміла що робити.

Стефа полізла на дерево за хрущем – вона сподівалась, що з верхівки буде видно в якій стороні місто. Сіла перепочити на одній з гілок, аж тут почула тупіт під деревом – то йшла Чакалка. Вона сіла під деревом і гірко заплакала. Стефа пожаліла її – все ж жива істота – і спустилась донизу. Виявилось, що Сіяр з Ориною розвалили школу і тепер Чакалці навіть жити немає де! Стефа порадила Чакалці йти до справжньої школи – в неї добре виходить щось пояснювати і розповідати. Чакалка задумалась і вирішила, що таки спробує, хоч вчити дітей в школі дуже страшно! Та від підбадьорень Стефи їй стало радісніше і вона вирішила таки піти до школи. А поки їй треба рознести неслухняних дітей по домівках.

Вранці Стефа прокинулась в своєму ліжку. Невже все це їй наснилось? Але ж такого не може бути! Та раптом їй на руку сів хрущ – саме той, з Лізиного вірша, який допомагав їй у лісовій пригоді з Чакалкою.

Автор переказу – cup_of_flowers

Авторські права на опублікований короткий зміст належать сайту dovidka.biz.ua.