Сюжетний ланцюжок твору Овідія «Сумні елегії»
“Сумні елегії” – це серія віршів римського поета Публія Овідія Назона, написаних ним у період з 9 до 12 року нашої ери. Ці елегії є виразом скорботи та горя Овідія, змушеного жити у вигнанні в Томії (на Чорному морі).
Сюжетний ланцюжок твору:
- Овідій розповідає про час, коли він пише елегії. Описується причина вигнання Овідія та його почуття на початку цього періоду. Смуток за батьківщиною.
- Овідій описує свою батьківщину та почуття втрати пов’язані з вигнанням із неї. Роздуми про красу та значущість рідної землі. Скорбота про розлуку з близькими.
- Елегії, присвячені розлуці із сім’єю, друзями, можливо, коханими людьми. Овідій висловлює свій біль і тугу за відсутністю близьких йому людей. Жаль про втрату статусу та поваги.
- Описується сум Овідія через втрату соціального статусу та поваги з боку суспільства. Роздуми про його колишню славу і сум про те, як вона була втрачена. Пошук втіхи у письмовій праці.
- Овідій звертається до письма як до засобу втіхи та висловлювання своїх почуттів. Опис того, як лист допомагає йому висловити свою скорботу та усвідомити свої емоції. Прохання до богів та благання про допомогу.
- Елегії, в яких Овідій звертається до богів з проханнями про допомогу, змилування та закінчення його страждань. Благання про повернення його в рідну землю та відновлення його колишнього становища.
- Закінчення елегій із натяком на надію на краще майбутнє. Овідій може висловити надію на те, що його скорбота та страждання колись закінчаться.
«Сумні елегії» художні засоби
- Епітети: дальня країна, тепле повітря, хвилі плинні, море безкрає, зелені поля, тихі води, небо сяє ясно, гіркий плач, невтішна туга, глибока скорбота, сумні дні, самотні ночі, тужливі миті, уважний друг, милосердні боги, сумні слова, відкинутий ізгой, несправедливо обкрадений, гірка вигнанська доля, чорна пітьма, холодне повітря, гнітуча тиша.
- Порівняння: земля стає біла, мов мармуром, стиснуті льодом; необроблена, мов пустка, земля; вигнання як тяжкий тягар та ланцюги; скорбота ніби чорна хмара; відсутність близьких, як голод та спрага; час є неухильним потоком річки або біг коня.
- Метафори: Істр хвилями плинними запобігає війні; Борей, сніги заважають нам жити; небо тремтяче, і те ніби гнобить людей; отруту страшну швидке залізо несе; вигнання як смерть; час як безперервна боротьба; розлука з батьківщиною як втрата коханої; море як символ розлуки та ізоляції; письменництво як порятунок та зв’язок зі світом; вигнання як морська буря; час як жорстокий ворог; серця як зів’яла квітка; розлука з батьківщиною як смерть. Поет описує себе як сумного птаха, висловлюючи свою тугу і самотність. Ця метафора підкреслює його безсилля та безпорадність у чужому середовищі. Метафора кохання як полум’я: в елегіях, присвячених розлуці з коханою, Овідій використовує метафору полум’я, щоб описати пристрасть і пекучий біль кохання, що він переживає.
