Терміни: Західноукраїнські землі (1921-1939)

Терміни та поняття: Західноукраїнські землі (1921-1939)

Варшавський процес 1935-1936 рр. — один з найбільших судових процесів проти ОУН у Зах. Україні в період її окупації Польщею. Відбувся 18 листопада 1935-13 січня 1936 у Варшаві. На лаві підсудних перебували Степан Бандера, Микола Лебідь, Ярослав Карпинець, Дарія Гнатківська, Богдан Підгайний, Катерина Зарицька та ін. за звинуваченням у приналежності до ОУН і о-ції вбивства міністра внутр. справ Польщі Броніслава Перацького. На підставі фактично сфабрикованих зізнань перші троє були засуджені до смертної кари, з заміною, у зв’язку з амністією, на довічне тюремне ув’язнення, ін. — на багато років в’язниці. Всі підсудні вели себе відважно і сприйняли вирок з вел. гідністю. Мужня поведінка ув’язнених членів ОУН вразила навіть польську громадськість і змусила в дечому переглянути своє ставлення до укр. нац.-визв. руху в Польщі. Вирок суду викликав хвилю протестів серед укр. с-ва.

Інтегральний націоналізм (від лат. «цілий» і «народ») — дієвий, активний, чинний націоналізм (патріотизм)’. Осн. засади течії розробив Дмитро Донцов у 20-х рр. Праці, в яких була сформульована його ідеологія — «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Де шукати українських традицій» та ін. Його взяла на озброєння популярна серед молоді о-ція ОУН. Він оголошував націю абсолютною цінністю, а досягнення незалежності України — найвищою метою, для досягнення якої прийнятні будь-які методи.

«Карпатська Січ» — Збройні сили Карпатської України, які були сформовані у листопаді 1938 із загонів Укр. нац. оборони. 4 вересня 1938 в Ужгороді за ініціативою ОУН було утворено напіввійськову о-цію Укр. нац. оборона. На поч. листопада 1938 вона була реорганізована в «К. С.» на чолі з Дмитром Климпушем. Після проголошення незалежності Карпатської України (15 березня 1939) «К. С.» стала нац. збройними силами. До кінця березня 1939 вона вела нерівну б-бу з угорською армією. У гірській частині Закарпаття окремі відділи «К. С.» продовжували б-бу з окупантами ще в кінці травня 1939.

Карпатська Україна — офіційна назва автономної Укр. республіки у складі Чехо-Словаччини в 1938-1939 і Укр. незалежної держави на Закарпатті у березні 1939. На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 І Тріанонського мирного договору 1920. К. У. увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії, яку реально отримала у жовтні 1938. 15 березня 1938 Сойм (парламент обраний 12 лютого 1939) К. У. у Хусті проголосив повну держ. самостійність краю на чолі з Президентом Августином Волошиним. 14 березня 1939 війська Угорщини розпочали агресію проти К. У. Наприкінці березня 1939 Августин Волошин і частина уряду емігрували. Недовгий період існування К. У. став однією з найяскравіших сторінок багатовікової б-би закарпатських українців за установлення укр. державності.

Комуністична партія Західної України (КПЗУ) – партія, заснована 1919 під митною Ком. партія Сх. Галичини в Станіславі (нині Івано-Франківськ), перейменована 1923 як складова частина Ком. партії Польщі. Першим керівником був Карл Саврич (Максимович). Виступала та соціальне і нац. звільнення трудящих шляхом соц. революції та приєднання Зах. України до рад. України. Ідеологія КПЗУ в 20-х рр. була близькою до націонал-комунізму, більшість членів партії підтримувала Олександра Шумського, якого звинуватили в «нац. ухилі» у КП(б)У. Наприкінці 1928 більшість членів КПЗУ визнали свої «помилки», виїхали до СРСР, де були репресовані. У 30-х рр. партія переживала період занепаду, чисельність КПЗУ скоротилася з 4300 до 2600 членів. 1938 Комінтерн розпустив Ком. партію Польщі, а разом з нею і КІІЗУ. Майже всі члени партії, які опинилися в СРСР, були репресовані.

Консерватизм (від лат. «зберігаю, охороняю») — політично-ідеологічна течія, яка прагне поєднати зміни в с-ві зі збереженням традиційних, перевірених досвідом минулого традицій і форм життя.

Конституційна монархія (від лат. «устрій, установлення» та гр. «єдиновладдя») — форма правління, при якій влада монарха обмежена конституцією.

Легітимація (від лат. «законний, правомірний») — 1) визнання чи підтвердження законності певного права чи повноваження; 2) документи, що засвідчують це право або повноваження; наприклад, 1923 рада послів Антанти надала л. Польщі на право володіння Сх. Галичиною.

«Луг» — укр. фізкультурно-спортивне товариство, засноване 1925 у Галичині за ініціативою Романа Данікевнча з метою національно-патріотичного виховання укр. молоді та підготовки її до б-би за незалежність України після заборони польською владою 1924 спортивно-протипожежної о-ції «Січ». «Л.» належав до найбільш масових молодіжних о-цій Зах. України: 1939 існувало 805 місцевих осередків, у яких нараховувалося бл. 50 тис. членів. Беззмінним головою «Л.» був Роман Дашкевич, 1939 рад. влада заборонила діяльність о-ції.

Львівський процес 1936 р. — політ. судовий процес над 23 членами ОУН, який став завершенням Варшавського процесу 1935-1936, відбувся у травні-червні 1936 у Львові. Серед підсудних були Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Володимир Янів, Богдан Підгайний, Катерина Зарицька та ін., які використали процес для викриття антиукраїнської політики польського уряду. Вони були засуджені до різних термінів ув’язнення (Степан Бандера і Роман Мигаль — до довічного ув’язнення, Богдан Підгайний і ще чотири члени ОУН — до 15 років). Героїчна постава підсудних під час процесу, їх послідовне відстоювання ідеї укр. державності сприяло зростанню авторитету ОУН серед укр. населення.

«Нормалізація» (від лат. «правило, взірець») — політика врегулювання українсько-польських відносин здійснювана шляхом угоди між польським урядом та УНДО 1935-1938, коли влада почала запроваджувати федеративно-національну програму. Допускалося викладання укр. мови в гімназіях і школах, припинялося переслідування православного духовенства, укр. банкам і кооперативам охочіше надавалися грошові позики. УНДО відмовилася від антиурядової б-би, а польський уряд припинив переслідування укр. дем. о-цій, збільшувалося представництво українців у польському сеймі. Один з лідерів УНДО Василь Мудрий обраний віце-маршалком сейму. Початок «н.» поклали переговори і угода 29.05.1935 у Варшаві між представниками УНДО і польської влади. Оскільки більшість укр. вимог не була виконана, В. Мудрий у грудні 1938 проголосив «н.» недійсною.

Організація українських націоналістів (ОУН) — укр. політ. рух, що ставив за мету встановлення незалежної Укр. держави. Виникла внаслідок об’єднання УВО та декількох націоналістичних груп на установчому конгресі 28 січня — 3 лютого 1929 у Відні, обраний провід очолив Євген Коновалець. Гол. метою ОУН було встановлення незалежної соборної нац. держави на всій укр. етнічній території. ОУН сприймала насильство як політ, знаряддя проти зовн. і внутр. ворогів. Після загибелі (1938) Євгена Коновальця від рук рад. агента о-цію очолив Андрій Мельник, 1940 вона розкололася на «бандерівців» (прихильники Степана Бандери, ОУН (Б), інша назва — ОУН-революційна) і «мельниківців». Під час Другої світ. війни обидві фракції намагалися скористатися ситуацією і відновити незалежність України. ОУН (Б) для цього створила УПА. Після війни о-ція існувала за кордоном, вплив її, порівняно з 30-40-ми рр., поступово зменшився.

Осадництво — осідання, поселення неукраїнських мешканців (переважно польських колоністів) на Зах. Україні, колонізація у 20-30-х рр. Декрет про створення господарств осадників було видано 1919. Українцям забороняли навіть продавати понад 5 % земель за умовами аграрної реформи, а поляків наділяли на пільгових умовах. Явище досить поширилося, бл. 300 тис. поляків стали його учасниками, їм належало понад 12 % усіх земельних угідь.

Парцеляція (від фр. «поділяти на дрібні частини») — поділ землі на дрібні ділянки (парцели).

Пацифікація (від лат. «утихомирення, умиротворення, заспокоєння») — офіційна назва масових репресій щодо укр. населення Галичини, проведених урядом Польщі восени 1930. Приводом для неї послужили численні протипольські акції влітку-восени 1930. Рішення про проведення п. було ухвалено на найвищому рівні — Юзефом Пілсудським. Її метою було послаблення укр. політ, сил та їх неприхильного ставлення щодо Польщі, забезпечення максимального успіху урядовому табору на виборах. П. тривала від 14 вересня до кінця листопада 1930. Під час неї проводилися обшуки (5 тис.), арешти (1739), фізичні розправи, моральне приниження жертв, глумлення над їх нац. гідністю, ліквідація укр. гром. о-цій, згортання укр. шкільництва та ін. Одним з гол. наслідків п. стало простішим серед українців нац. свідомості, настроїв ворожості до польської держаки і поляків, що вело до подальшого загострення укрїнсько-польських взаємин.

Підкарпатьска Русь — офіційна назва центр.-сх. частини Закарпаття, яка в 1919-1938 становила автономну адмін.-терит. одиницю у складі Чехо-Словаччини (з 1927 Підкарпато-руський край, Підкарпатський край). Під цією назвою Закарпаття згідно з рішеннями Сен-Жерменського 1919 і Тріанонського 1920 договорів увійшло до Чехо-Словаччини. Етнічні укр. землі було поділено на три частини: П. Р., Пряшівщину (увійшла безпосередньо до Словаччини) і Мармароський Сигіт (залишився у складі Румунії). Територія П. Р. поділялася на Хустську, Берегівську й Ужгородську округи і творила одну жупу. У жовтні 1938 чехословацький уряд змушений піти на створення на терит. основі Підкарпатського краю нового держ. утворення Карпатської України.

Польща «А» і Польща «Б» — умовний поділ території Польщі у 20-30-х рр. на розвинену і відсталу, зроблений польською владою. До першої входили корінні польські території, до другої – переважно західноукраїнські та західнобілоруські. Сприяючи розвитку промисловості у Польщі «А», уряд водночас свідомо гальмував пром. будівництво у Польщі «Б». На другій частині країни була надзвичайно обмежена видача дозволу відкриття пром. підприємств, а встановлені урядом високі залізничні тарифи обмежували її зв’язки з ринками першої частини. Внаслідок такої політики на першій території концентрувалося понад 80% металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництва цегли, вапна і цукру. Політика колоніального гноблення західноукраїнських і західнобілоруських земель.

Русинство — одна з політ. течій на Закарпатті, виникненню сприяли століття ізоляції від ін. укр. земель. Його прихильники абсолютизували місцеві особливості, стверджували, що слов’янське населення тут перетворилося на окрему націю, відмінну від українців. Характерно, що серед його прихильників було чимало мадяризованих священиків, які в такий спосіб маскували свої проугорські настрої. Помітної підтримки серед населення воно не мало. Нині намагання певних політ. сил використати його для розпалювання сепаратистських настроїв носить популістський характер і не може мати перспективи.

Русофільство (москвофільство) — мовно-літературна і сусп.-політ. течія серед укр. населення Буковини, Галичини і Закарпаття, яка відстоювала нац.-культ., а пізніше — держ.-політ. єдність з рос. народом і Росією. Течія виникла у середині XIX ст. і проіснувала до кінця 30-х рр. XX ст. Такі настрої поширилися серед частини греко-католицького духовенства, ін. верств інтелігенції краю. Його представники очолювали ряд о-цій, у т. ч. авторитетне «Общество імені Духновича», один з лідерів — Андрій Бродій. Воно мало підтримку від Польщі й Угорщини, не зацікавлених у консолідації українців. Однак глибокого підгрунтя воно в населенні не мало: надто очевидною була відмінність між росіянами і каргіатоукраїнцями.

Сойм Карпатської України — парламент Карпатської України, виник у результаті нар. волевиявлення 12 лютого 1939, перемогло Укр. нац. об’єднання на чолі з Августином Волошиним. Всього обрано 32 депутати. Перше засідання Сонму відбулося 15 березня 1939, на якому головою парламенту обрано Августина Штефаиа, Президентом Карпатської України — Августина Волошина, проголошена самостійність держави, ухвалено Конституційний закон, було призначено уряд Карпатської України, який очолив Юрій Ревай. С. К. У. припинив існування внаслідок окупації Закарпаггя угорськими військами у березні 1939.

Татарбунарське повстання — події 16-25 вересня 1924 у Пд. Бессарабії (нині територія Одеської обл.), селянське повстання проти румунської окупаційної влади, кількість учасників — бл. шість тисяч осіб. Повстання проти соціального і нац. гніту. Під час придушення Т. п. вел. кількість повстанців загинула, частина потрапила у полон і без суду та слідства була розстріляна. Румунською окупаційною владою було притягнуто до відповідальності 500 осіб, 386 засуджено до тривалих термінів ув’язнення (Кишинівський процес 1925, тривав 103 дні).

Українофільська (українська) течія на Закарпатті — одна з політ. течій на Закарпатті з орієнтацією на власні сили. Стала лідером у політиці в 20-30-х рр. Найпослідовнішу позицію в ній займала Християнсько-національна партія. Важливим для її утвердження було витіснення «Просвітою» «Общества ім. Духновича». Лідерами її були Августин Волошин і брати Бращайки.

Українська військова організація (УВО) — нелегальна військ. о-ція, що існувала у 1920-х — на поч. 30-х рр. у Зах. Україні. Створена за ініціативою колишніх старшин армії УНР наприкінці серпня 1920 у Празі. Очолював з невеликою перервою (1923-1924) до 1931 Євген Коновалець. УВО, не маючи чітко окресленої ідеології та політ, програми, визначала своїм гол. завданням о-цію б-би проти окупаційних режимів на укр. землях. 1927-1928 в УВО посилилися націоналістичні тенденції: о-ція все більше політично орієнтувалася на ідеологію укр. націоналізму (сформульована Дмитром Донцовим). На першому Конгресі укр. націоналістів, що відбувся у Відні (28 січня-3 лютого 1929) завершився процес об’єднання націоналістичних груп і о-ціи в одну укр. націоналістичну рев.-визв. о-цію — ОУН. Зі створенням ОУН УВО як окрема о-ція продовжувала діяти автономно, фактично припинила існування 1931, її кадри перейшли в ОУН.

Українська кооперація (від лат. «той, що співробітничає») — добровільні об’єднання людей для спільної госп. діяльності. У. к. була намаганням протистояти іноземному екон. впливу, виникла вона ще наприкінці XIX ст. за часів Австро-Угорщини, її гаслом було: «Свій до свого по своє!» У 30-х рр. вона нараховувала до 700 тис. членів, а кількість зросла з 580 до майже 4000, найвідоміші її представники: «Маслосоюз», «Центро-банк», «Центросоюз», «Народна торгівля».

Українська національна партія (УНП) – єдина легальна укр. політ. партія, що діяла 1927 1938 на окупованих Румунією землях Пн. Буковини. Корінні органи партії перебували у Чернівцях. Головою УНП був В. Залозецький (посол парламенту і сенату). Проводила політику компромісів, захищала інтереси українців легальними методами. Після заборони діяльності в Румунії всіх політ. партій 1938 припинила існування.

Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) — укр. партія у Галичині. Виникла 1926 внаслідок об’єднання УРП з групою укр. есерів, що діяла на Волині. Лідером партії був Лев Бачинський, а після його см. 1930 партію очолив Іван Макух. Партія, відмежовуючись від лівих і правих політ. сил, виступала за соціальну справедливість, передачу землі без викупу для всіх безземельних селян. Вел. увага приділялася кооперації. У нац. політиці партія відстоювала гасло самовизначення націй і соборності України. На парламентських виборах здобувала понад 10 депутатських мандатів. У квітні 1931 вступила до Соц. Інтернаціоналу. 1934 налічувала близько 20 тисяч членів. У вересні 1939 припинила своє існування.

Українське національне об’єднання (УНО) — укр. політ. о-ція у Закарпатті. Засноване 18 січня 1939 у Хусті для відстоювання інтересів укр. населення. Голова — Федір Ревай, згодом — Юрій Перевузник. У лютому 1939 на виборах до Сойму Карпатської України за кандидатів УНО проголосували 92,4 % всіх виборців, що дало можливість здобути 32 депутатські мандати у парламенті автономії, серед них Августин Волошин, брати Михайло і Юрій Бращайки, Федір і Юліан Реваї, Августин Штефан. З окупацією території Карпатської України угорськими військами УНО припинило свою діяльність.

Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) — найбільша укр. політ. партія, що діяла у Галичині 1925-1939. Ідейно стояла на програмних засадах УНДП. Установчий з’їзд відбувся 11 липня 1925. Через кілька місяців ухвалено програму партії, яка базувалася на ідеології соборності та державності, лем. розвитку і соціальної справедливості. Під впливом УНДО перебували вел. госп., культ.-осв. та спортивні о-ції. У другій половині 20-х рр. об’єднання поширило свій вплив і на Волинь. На виборах УНДО набирало найбільше голосів зі всіх укр. партій, проводило в депутати понад 20 осіб. Партію до 1935 очолював Дмитро Левицький, далі — Василь Мудрий. У вересні 1939 УНДО припинило своє існування.

Український монархізм — консервативна течія укр. політ. думки, яка сформувалася під час Укр. революції 1917-1921. Його ідеологія чітко була сформульована в «Листах до братів-хліборобів», які були написані у 20-х рр. і набули широкого розголосу серед українців. Згідно з нею, ідею створення Укр. держави може реалізувати тільки весь народ під проводом «хліборобської верстви»; досягнути консолідації укр. народу і перетворити його на повноцінну держ. націю можна лише шляхом розбудження і зміцнення терит. патріотизму та солідарності між усіма громадянами України. Забезпечити єдність укр. руху мала легітимна фігура, отже, найкращою формою політ. устрою, ідеалом мала бути конституційна монархія — «класократія з правовою — законом обмеженою і законом обложуючою монархією». Гол. ідеолог — В’ячеслав Липинський.

Український Таємний університет у Львові — вища школа, створена за ініціативою НТШ 1921 українцями для протистояння дискримінаційній політиці влади, зокрема в галузі освіти, коли українців у Львівському ун-ті могло бути лише бл. 5 %. Проіснував чотири роки, у ньому працювали найкращі наук.-осв. кадри Зах. України (Василь Щурат — перший ректор, Миром Кордуба, Іван Крип’якевич, Кирило Студинський, Степан Балей, Михайло Возняк, Михайло Галущинський та ін.).

Утраквістичні школи (від лат. «обидва» і гр. «вчена бесіда, навчальне заняття») — двомовні навчальні заклади, які ставали осн. типом відповідно до закону від 31 липня 1924. Особливо активно вони насаджувалися на Галичині, бо на Волині — просте ополячення. Це був тактичний хід для полонізації населення. За назвою польсько-українські, а по суті — польські.

Християнсько-Народна партія (ХНП) — політ. партія народовецького напряму в Закарпатті, яка діяла у 1924-1938. До провідних діячів партії належали Августин Волошин, брати Михайло і Юрій Бращайки та ін. Видавала тижневик «Свобода» в Ужгороді. Партія об’єднувала частину інтелігенції та духовенства. Восени 1938 внаслідок зміни міжнародних і внутр. обставин ХНП саморозпустилася, підтримавши створення нової політ. о-ції закарпатських українців — УНО.

Читайте тему “Західноукраїнські землі (1921-1939)”, щоб краще підготуватись до ЗНО з історії України.