Цитатна характеристика Софійки “Русалонька із 7-В”

“Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських” цитатна характеристика Софії допоможе розкрити образ головної героїні.

Цитатна характеристика Софійки “Русалонька із 7-В“

“Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!”

“На уроки встигла. Краще б запізнилася: з математики все одно підхопила сімку! Кого винуватити? Братика? Русалоньку, через яку плакала замість уроки робити?

“Софійку покликали до кухні й доручили перебирати гречку, чистити картоплю, оббирати часник…”

“Не краще й з українською. Завдання виконала швидко, навіть дала списати Кулаківському, а той… Тільки й бовкнув: “Сенк’ю, ти – кльова!” Та всі перерви підкидав хрущів до рюкзака – не Софійці – противній Ірці Завадчук. Що ж, справжній рятівниці і в казці, і в житті зостаються крихти зі столу суперниці!..”

“Завжди боялася грози”

“Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп’ютер… Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала… а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло.”

“Так-так, віднині Софійка, вже повноправна семикласниця, розпочинає найприємніший період кожного навчального року – літо!”

“І трохи розпатлала темне волосся: не те, щоб дуже, а якраз, щоб ніхто нічого не запідозрив. Злегка покусала губи і пощипала для рум’янцю вилиці: не малюватиметься ж, як Ірка Завадчук! Ще якби справді яке свято, а то…”

“Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу… Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики…”
“… задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній – коралі…”

“Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку, що випурхнула з візочка (тепер, як завше, думай, куди її, брудну, покласти!). Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!”

“Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури…”

“Тікала як уранці… Це ж треба! Відразу – такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь.”

“Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала “Трьох мушкетерів”, “Тома Сойєра”, “Людину-амфібію”, “Голову професора Доуеля”, “Останнього з могікан” із татової бібліотеки, а також усі томи “Гаррі Поттера”… у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!”

“Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв”яків для качок…”

“Мимоволі Софійка оглянула себе збоку: чи личить їй візочок, чи не дуже стара і товста її мама?”

“Кілька днів допомагала ремонтувати квартиру. Принести, подати, потримати, побавити Ростика – все, що тільки можна, звалювалося на беззахисну Софійчину голову! І терпіла, бо куди дінешся? Вбирають, годують, з хати не виганяють.”

“Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика… Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків.”

“Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук.”

“Звичайно, як у казці: хату заметеш – сядеш посидиш, посуд помиєш – сядеш посидиш, хліба купиш – сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш – сядеш посидиш…”

“І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? “Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам – своє робить…”

“За ними скочила Софійка. Дуже боялась висоти, мишей і темряви…”

“Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!”

“Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті.”

“Гардероб чималий, шкода, що примітивний.”

“Дякую, мамусю!” – кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла.”

“Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула… красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра…” (майбутнє)

“А ти все така ж!.. – замилувався дівчиною Вадим, – і красою, і розумом!” “Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?..” (майбутнє)

“Я чув, що пишеш для дітей… у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?..” (майбутнє)

“Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських” аудіокнига (скорочено)