Твір-роздум: «Байдужість – це параліч душі» розкриває значення цієї проблеми в сучаному світі.
Твір «Байдужість – це параліч душі»
Кожній людині властиві почуття, такі, як любов, добро, злоба, лицемірство. Цей ряд, напевно, можна продовжувати до безкінечності. Поряд із цими якостями стоїть і байдужість – таке, здавалося б, звичайне почуття все частіше й частіше з’являється в сучасному світі. Але чим страшна байдужість?
Я вважаю, що насамперед це властивість душі й справжнє лихо для суспільства. Безумовно, байдужість є в кожному. Просто в когось проявляється більшою мірою, в когось – меншою. Але страх полягає в тому, що вона є. І це факт!
Сьогодні байдужість можна спостерігати на кожному кроці. Щоранку ми йдемо на навчання чи роботу однією дорогою. І кожного ранку, наприклад, старенька бабуся просить милостиню біля церкви. А ми проходимо повз і навіть не помічаємо такої щоденної, на перший погляд, дрібниці. Постійна заклопотаність не дозволяє нам зупинитися. І виростає стіна. Не дарма ж кажуть: «Найвища стіна у світі – стіна байдужості». У кожного вона своя. Ніби відірвана ірреальність. Хіба ж не очевидно, що сьогодні людська байдужість досягла колосального розмаху. Нам давно чхати на людину, яка йде вулицею й плаче чи бездомне кошеня замерзає на вулиці. Нам просто все одно.
Тому байдужість – це справді параліч душі. Вона робить нас чужими один до одного і породжує жорстокість. Не будьмо байдужими, будьмо людьми!
