“Віють вітри, віють буйні” аналіз (паспорт)

“Віють вітри, віють буйні” аналіз української народної пісні (тема, ідея, автор, жанр, художні засоби) допоможе підготувати літературний паспорт твору.

“Віють вітри, віють буйні” аналіз (паспорт) твору

Автор: Маруся Чурай

Жанр: лірична пісня

Рід літератури – лірика

Рік написання – друга половина 17 століття.

Напрям – романтизм

Вид лірики – інтимна з елементами соціально-побутової

Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.

Основна думка: «Хто щасливий був часочок, про смерть не забуде».

Провідний мотив пісні “Віють вітри, віють буйні” – туга і самотність дівчини, яка сумує за коханим; кохання, страждання та надія на зустріч.

Художні засоби “Віють вітри, віють буйні”

• Метафори: «віють вітри», «дерева гнуться».
• Епітети: «Щаслива билинка», «люте горе», «тяжко жити».
• Риторичні запитання: «Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?», «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?», «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?».
• Риторичний оклик: «Озовися!».

Віршовий розмір – семистопний хорей

Римування – паралельне

У пісні «Віють вітри, віють буйні» передано почуття самотньої дівчини, яка порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску — без роси й на спеці. Вона виражає свої почуття через образи природи – буйні вітри символізують її тривогу та неспокій.

Вона страждає в розлуці з «милим-чорнобривим». Гли­боким ліризмом сповнені рядки з художнім паралелізмом («дерева гнуться» — «сльози не ллються»), з них починається твір, а фінал емо­ційно підсилюють риторичні звертання й оклики («Де ти, милий, чор­нобривий? Де ти? Озовися!»). Пісня має струнку будову, надзвичайно мелодійна.

Пісню “Віють вітри, віють буйні” у своїй творчості використав Іван Котляревський, як вступну арію “Наталки Полтавки” в однойменній опері.

“Віють вітри, віють буйні” образи

• людей: закохана дівчина, козак, заздрісні люди,
• природи: вітри, дерева
• предметів та явищ: сльози, щастя, заздрість.

Пісня “Віють вітри, віють буйні” текст 

Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльзи не ллються.

Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде…

Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить?  

“Віють вітри, віють буйні” відео (слухати текст)

Запам’ятай! Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» стала частиною твору  «Наталка Полтавка» Івана Котляревського.