«Меланхолійний вальс» образи Ганни, Софії, Марти охарактеризовані нижче. Цитатна характеристика героїв “Меланхолійного вальсу” допоможе в розкритті образів.
«Valse melancolique» образ Ганни
Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю.
В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя, тому і вільні стосунки з чоловіками не вважала за непорядність. «…заглушити у собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей? Се неможливо… тому неможливо, хто носить справжній артистизм у душі!..»
Ганна мріє розвиватися, вона належить до витончених, артистичних натур. Приваблива, але часто примхлива й неврівноважена. Надзвичайно талановита, живе своїм ремеслом. «Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони…сіро-програмованої людини…»
Художниця працює над картиною, яку планує продати, щоб поїхати згодом до Італії. Вона цілком віддається своїй праці, а в житті культивує красу в усьому. Звертаючись до подруги, пояснює: «Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності, розумієш?»
Ганна вродлива, і біля неї завжди багато чоловіків, однак вона не бачить свого майбутнього в родинному житті. Служіння мистецтву робить дівчину зосередженою на роботі й цілеспрямованою. Не дивно, що вона завершує свою картину й таки їде до Італії.
Життя Ганни не є Історією досягнення щастя. Це нелегкий шлях, усвідомлене й непросте «життя проти течії», адже йти проти загалу — означає неминуче наражатися на перешкоди й упередження. Вона повертається з Італії з дитиною, але без чоловіка: виховує сина сама. При цьому не почувається жертвою чоловічої зради, нещасною покинутою жінкою. Ганна бере на себе відповідальність за долю дитини.
Ганна – турботлива мама, хоча і сімейне життя не склалося. «Не могли погодитися в способі життя, і коли не хотів мене зрозуміти, я покинула його. Але хлопець – мій. Я зароблю на сама нього, і він – мій».
Художниця — новий на той час тип вольової й незалежної жінки, яка сама приймає рішення й будує власне життя.
Цитатна характеристика Ганни
«Меланхолійний вальс» образ Софії
Софія ─ творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
Марта зізнається, що не може слухати меланхолійної музики, бо та нагадує про смерть подруги, «якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика».
Софія здалася дівчатам занадто мовчазною та смутною. Розповіла про батькову смерть і про матеріальну залежність від свого дядька.
Замість слів про Софію промовляла її музика: «Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, один по другім, звуки. Все звуки й звуки. Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою».
Спостережлива художниця Ганна намагалася створити психологічний портрет нової подруги: «Констатую, що нервова. Лише нервові любуються в таких розривках, коли душа їх переповнена чуттям. Але, мабуть, вона наложила на свої чуття сильну упряж. Завсіди спокійна, як мармур. З крою її правильних уст гадаю, що не пристрасна; з широких скронь, що вірна; із брів, що споюються між очима, що вміє тайну заховати…»
Дізнавшись про нових сусідів у будинку навпроти, Софія ледве стримала хвилювання. Її емоції знайшли вихід у музиці: вона виконувала власну композицію меланхолійного вальсу. Враження було дивне: «Весела гармонія згубилася; остався сам шалений біль, торгаючи божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом».
Новий сусіда виявився колишнім коханим Софії, який попрощався «до завтра» й утік, одружився з донькою багатого підприємця. «Він навчив мене ненавидіти…»— зізналася Софія. Меланхолійний вальс у її виконанні став символічним відтворенням любовної драми.
Смерть матері, відмова дядька оплатити навчання в консерваторії остаточно забирають у Софії надію на майбутнє. Коли виникає загроза втратити фортеп’яно, дівчина не витримує нервового напруження й помирає від серцевого нападу.
Софія не дуже практична в щоденному житті, а інших людей оцінює за власною мірою досконалості. Розчарування в коханні стає важким ударом для нервової натури, а необхідність попрощатися з мрією про консерваторію позбавляє останніх життєвих сил. Софія — це ідеальний жіночий тип, обдарована максималістка, яка в усьому шукає гармонію, прагне до ідеалу.
Цитатна характеристика Софії
- Вимоглива. «Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики й гармоніїї в відносинах передусім гармонії!»
- Цілеспрямована. «Лікарі заборонили їй навіть займатися якийсь час музикою, але що їй без музики, як казала, нема життя, то не држалася їх приказів і грала й грає досхочу».
- Жінка-загадка. «Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж… – просто « товпа!» Талановита. «Грала етюд Шопена ор.21 чи 24…Душа стала здібна розуміти музику…». «До музики звернулася з подвійним запалом».
- Вразлива. «Упала лицем на струни – зомліла…»
«Меланхолійний вальс» образ Марти
Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». За словами Ганни вона була вроджена жінка і матір.
Оповідь у творі ведеться саме від імені Марти. Вона планує стати вчителькою, готується до іспиту. Дівчина не лише навчається, а й самотужки заробляє на життя — викладає англійську мову. У неї дуже м’який і поступливий характер, вона наділена глибокою здатністю до співпереживання. Тому емоційна й терпима Марта стає найкращою подругою малярки Ганни. Вона підтримує її захоплення мистецтвом та ідеї жіночої емансипації. Однак при цьому Марта бачить своє щастя в коханні й родинному житті. Ганна називає її доматоркою, господинею: «…такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас».
«Ти є вже вродженою жінкою і матір’ю… Ти – ще неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що пригадує нам Аду Каїна або інших женщин з біблії, повних покори й любові. Але не вихованням виплеканої покори й любові, лише покори й любові з першої руки, з природи! Ти й без науки була б та сама, що тепер. Жертвувала б себе з напору вродженої доброти, без намислу і без претензій до подяки! Ти – тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі…». (Софія про Марту)
Через свою здатність співпереживати Марта одразу переймається симпатією до піаністки Софії Дорошенко, помічає її незвичайну, витончену натуру. Вона інтуїтивно відчуває, що за пронизливою мелодією меланхолійного вальсу приховується болюча особиста драма.
Закохавшись у молодого університетського викладача, Марта знайшла з ним своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, і вона стала доброю дружиною й матір’ю. Ця героїня представляє той тип жіночої особистості, для якого визначальними залишаються традиційні родинні цінності.
«Я проста робітниця, тип послугача з природи вже, що не наділила її навмисно тим гордим даром, щоб повзав… Тому повзаю й корюся до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!»»
Пишіть у коментарях, чим варто доповнити характеристику головних героїв!
Більше цитатних характеристик (як у Софії).
Якою постає Ганна наприкінці твору? Помогите пожалуйста
Вибачте, але ж Біблія пишеться з великої літери.)