«Вересовий трунок» аналіз

«Вересовий трунок» аналіз (паспорт) твору

Автор – Роберт Льюїс Стівенсон

Рік написання – 1880

Жанр – балада

Тема: загибель останніх піктів.

Ідея: Уславлення єдності та стійкості піктів, утвердження права кожного на незалежність<

Основна думка: боротьба за незалежність і свободу проти поневолювачів.

Спосіб римування – октава абабабвв

Віршовий розмір – тристопний дактиль

Герої балади: батько, син, шотландський король, пікти.

• Шотландський король – жорстокий, гордовитий, безжальний, безглуздий правитель.
• Старий пік – безстрашний, мужній, розумний чоловік.
• Молодий пікт – юнак, син старого.

«Вересовий трунок» сюжет

• Експозиція, зачин — оспівування вересового напою, характеру й звичаїв піктів.
• Зав’язка — захват території піктів загарбниками, знищення маленького народу.
• Розвиток дії — король прагне дізнатися рецепт вересового напою, захват у полон батька й сина, їхній допит.
• Кульмінація — за проханням батька сина кидають у море.
• Розв’язка — батько назавжди залишає із собою секрет вересового напою, але кидає виклик ворогам, готовий померти, але не підкоритися, не зрадити свій народ.

Основа балади – шотландська легенда про те, як пікти зберегли секрет вересового трунку.

Конфлікт балади “Вересовий трунок” полягає у протистоянні малих, немічних, але мужніх пиктів грізному, але безсильному королю, який так і не зміг дізнатися рецепту приготування вересового напою. Було знищено народ, але незламним залишився його дух.

«Вересовий трунок» образи та символи

Пікти – це герої твору Стівенсона.

Пікти — легендарний народ, який жив у Шотландії до приходу скоттів (від останньої назви походить і назва Шотландії, буквально — країна скоттів). Пікти, за переказами, були дуже малі на зріст. В основу твору покладено давню шотландську легенду про вересковий трунок. Вперше про пиктів згадується у 297 році нашої ери як про ворогів Риму. Пикти боролися проти різних ворогів. Інколи вони програвали великі битви, втрачали величезні території, але вперто знову воювали за свою землю. У IX столітті пікти були підкорені скоттами, тобто шотландцями, після чого змішалися з представниками інших народностей, втратили мову і перестали існувати як окремий народ.

У літописах і легендах пикти найчастіше зображені як сміливі воїни. Вражені їхньою сміливістю завойовники не розуміли, звідки у невисоких на зріст людей стільки почуття нескореності та відваги у боротьбі.

Стівенсон використав легендарне уявлення про пиктів і побудував сюжетну канву балади навколо таємниці. Як народ піктів залишився в історії таємницею, так залишився таємницею і спосіб приготування вересового трунку. Цей прийом дуже характерний для фольклорних творів, коли герой повинен розкрити таємницю і звільнити чарівну силу. У баладі Стівенсона чарівною силою стали риси характеру мужніх піктів, які уславив поет.

Символи в баладі “Вересовий трунок”

Символіка червоного кольору – верес, символ життя, крові, боротьба за незалежність

Вересовий напій  – символ незламного духу та мужності пиктів.

Художні засоби «Вересовий трунок» 

Епітети – чарівний напій, трунок медовий, квіт червоний, мова дзвінка

Метафори – мчав по тілах спогад, сіяв смерть і жах

Антитеза

У баладі автор проголошує право кожного народу на свою землю, свої традиції, свободу. У цьому плані балада виходить за межі шотландської тематики, набуваючи узагальнюючого значення. Маленький епізод допомагає авторові утвердити ідею незалежності народу. А сам Стівенсон виступає тут як справжній син своєї землі.

У баладі кілька разів повторюється словосполучення «секрет вересового напою». Що ж це за секрет? Це не тільки таємниця напою — як його варити, а передусім секрет духовної стійкості піктів, який полягає в любові до рідної землі й прагненні здобути свободу. Цей секрет важливий для всіх часів і народів.

Виникає питання: чому батько говорить про те, що він боявся лише свого сина? Чи дійсно він не вірить у стійкість? Можливо, і не вірить, але автор має іншу точку зору, підкреслюючи єдність батька й сина: разом вони мовчали, разом стояли на скелі; утворюючи духовно єдину, маленьку смуглу пару. Трагізм твору посилюється тим, що тут немає вибору поміж життям і смертю (бо неволя — не життя), а є лише вибір смерті. Мудрий батько, усвідомлюючи невідворотність загибелі, вибирає для сина кращу (миттєву) смерть, і той мужньо приймає її. А старий помирає останнім, однак не віддає ворогам священної таємниці. Вони можуть забрати в нього життя, але не його волю і любов до батьківщини.

Роберт Льюїс Стівенсон “Вересовий трунок” текст (читати онлайн)

Із вересового квіту
Пикти* варили давно
Трунок, за мед солодший,
Міцніший, аніж вино.
Варили і випивали
Той чарівний напій
І в темрявих підземеллях
Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський –
Жахались його вороги! –
Пішов на пиктів оружно,
Щоб знищить їх до ноги.
Він гнав їх, неначе ланей,
По вересових горбах,
Мчав по тілах спогорда.
Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,
Верес ізнов червонів,
Та трунок медовий варити
Вже більше ніхто не вмів.
В могилках, немов дитячих,
На кожній червоній горі,
Лежали під квітом червоним
Поснулі навік броварі.

Їхав король шотландський
По вересовій землі;
Дзинчали завзято бджоли,
Курликали журавлі.
Та був можновладець похмурий,
Думу він думав свою:
“Владар вересового краю –
Чом з вересу трунку не п’ю?”

Раптом васал королівський
Натрапив на дивний схов:
В розколині між камінням
Двох броварів знайшов.
Витягли бідних пиктів
Миттю на білий світ –
Батька старого і сина,
Хлопця отрочих літ.

Дивився король на бранців,
Сидячи у сідлі;
Мовчки дивились на нього
Ті броварі малі.
Король наказав їх поставить
На кручі й мовив: – Старий,
Ти сина й себе порятуєш,
Лиш тайну трунку відкрий.

Глянули вниз і вгору
Батько старий і син:
Довкола – червоний верес,
Під ними – клекіт пучин.
І пикта голос тоненький
Почув шотландський король:
– Два слова лише, володарю,
Тобі сказати дозволь!

Старість життя цінує.
Щоб жити, я все зроблю
І тайну трунку відкрию, –
Так він сказав королю.
Немов горобчик цвірінькав,
Мова лилася дзвінка:
– Відкрив би тобі таємницю,
Боюся лише синка.

Смерть його не лякає,
Життя не цінує він.
Не смію я честь продавати,
Як в очі дивиться син.
Зв’яжіть його міцно, владарю,
І киньте в кипучі нурти,
І я таємницю відкрию,
Що клявся повік берегти.

І хлопця скрутили міцно,
І дужий вояк розгойдав
Мале, мов дитяче, тіло,
І в буруни послав.
Крик бідолахи останній
Поглинули хвилі злі.
А батько стояв на кручі –
Останній пикт на землі.

– Владарю, казав я правду:
Від сина чекав біди.
Не вірив у мужність хлопця,
Який ще не мав бороди.
Мене ж не злякає тортура.
Смерть мені не страшна,
І вересового трунку
Зі мною помре таїна!

*Пикти – легендарний народ, що заселяв стародавню Шотландію.

Слухати “Вересовий трунок”. Аудіокнига