Відомі українські історики

Михайло Олександрович Максимович (1804-1873)

Народився на хуторі в Полтавської губернії у родині збіднілого дворянина. Він залишив однаково помітний слід як у галузі природознавства, ботаніки, хімії, зоології тощо.
На прикладах з фольклору та „Слова про Ігорів похід” Максимович доводив, що українська мова цілком самостійна, а не зіпсоване російське „наречие”.
Він переконливо доводив, що засновниками Київської Русі були слов’янські племена, які боролися за незалежність своєї землі від загарбників – кочовиків, купців-грабіжників та феодалів.
Максимович був першим істориком стародавнього Києва. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам’яток. Як учений, громадський діяч, педагог він був першим, хто боровся за культурний розвиток українського народу.

Микола Іванович Костомаров (1817-1885)

Видатний історик, етнограф і фольклорист, поет і прозаїк, був високоосвіченою людиною, наполегливо шукав історичну істину.
Народжений, кріпаком і, отримавши волю, Микола Іванович одним із перших звернувся до вивчення історії України, добре розуміючи волелюбні традиції українського народу.
М. Костомаров порушив питання про узаконення української мови і відстоював думку про те, що істинним творцем історії є народ.
Характерною рисою його історичних досліджень, таких як «Богдан Хмельницький», «Мазепа», «Останні роки Речі Посполитої» та ін. є те, що вони базуються на документальних матеріалах.
М.Костомаров – засновник народницького напряму в історіографії, патріот України, який своїм життям, науковою роботою відстоював ідеї самостійності української нації.

Володимир Боніфатійович Антонович (1834-1908)

Видатний український історик, патріарх української історичної школи, організатор громадського руху, духовний наступник Кирило-Мефодіївського братства, під впливом ідей якого сформувалася його політична і наукова позиція.
В.Антонови започаткував традиції документалізму в українській історіографії, засновник першої української школи істориків. Видав 9 томів «Архів Південно-Західної Росії», 3 томи літописів. Твори Антоновича стали епохою в українській археографії. Провідною ідеєю слов’ян вважав общину, але вирізняв провідну ідею «великоросів» (абсолютизм), поляків (аристократизм) і українців (власне, общинність). Мріяв про Україну в складі не російської, а південно-західно-слов’янської федерації.

Дмитро Іванович Багалій (1857-1932)

Визначний український історик, громадський діяч. Все своє життя присвятив вивченню соціально-економічного і культурного розвитку Слобожанщини, історії міста Харкова і Харківського університету, творчості Г.С. Сковороди.
Д.І.Багалій брав активну участь у виданні масової літератури з різних галузей знань українською і російською мовами: редагував серію книжок культурно-історичної бібліотеки, першою з яких була «Історія Слобідської України».
Особливий напрям наукової діяльності Д.Багалія – це дослідження життя та творчості видатних українських просвітителів – Г.С.Сковороди і В.Каразіна.
Наукова спадщина вченого включає близько 600 публікацій, це підручники з російської історії, монографії, археологічні видання, статті з історії Слобідської, Лівобережної, Південної України ХV – XVIII століття.

Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940)

Дмитро Іванович Яворницький був людиною надзвичайно різнобічних інтересів, ініціативним і невтомним трудівником на ниві національної культури. Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження ґрунтували на вивченні того чи іншого історичного явища. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства. Дмитро Іванович був одним з перших в Україні організаторів музейної справи, теоретиком-музеєзнавцем, архівістом та археографом, знавцем архівної справи.

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934)

Активний член київської Громади, голова Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові, редактор наукових записок цього товариства. З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради.
Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю.Його перу належать близько 2000 праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору.
Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М.Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості.

Іван Петрович Крип’якевич (1886-1967)

Історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України.
Знав більше, аніж 7 мов, тому міг вільно орієнтуватися в зарубіжній літературі, описах і каталогах джерел закордонних бібліотек тощо Він був знавцем українських літописів.
Найважливіші історичні праці присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б.Хмельницького» (1925—31), «Богдан Хмельницький» (1954) та ін.
Крип’якевич — автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»; 1923), археології, сфрагістики, історії культури («Історія української культури»; 1937), численних науково-популярних нарисів з історії України («Велика історія України»; 1935), «Історія українського війська» (1936, співавтор) та підручників «Оповідання з історії України» та ін.

Петро Петрович Толочко (нар.1938)

Фахівець у галузі археології та середньовічної історії східних слов’ян, доктор історичних наук (1981 р.), академік НАН України, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1982 і 2002 рр.) та премії НАН України ім. М.С.Грушевського (1992р.), громадський і політичний діяч.
Особливе місце в дослідженнях ученого посідає стародавній Київ, історію якого він вивчає понад 45 років. У 1970 році створив Київську постійно діючу археологічну експедицію, яка здійснила широкомасштабні розкопки в історичній частині міста.
Толочко – автор близько 500 наукових праць і багатьох науково-популярних книжок, редактор академічного журналу «Археологія» та науково-популярного часопису «Київська старовина». Його перу належить понад 200 публіцистичних праць, у яких розглянуті важливі проблеми становлення української державності, формування політичної нації та громадянського суспільства, визначення місця й змісту національної ідеї. Частина з них склала монографії «Від Русі до України» і «Несповідимі путі України».

Валерій Андрійович Смолій (нар.1950)

Відомий український історик, фахівець у галузі історії України доби середньовіччя і раннього нового часу, академік НАН України.
Його перу належать понад 800 наукових праць, написаних живою, образною мовою, у яких розкриваються закономірності історичного процесу на українських землях на зламі середньовіччя та нового часу. Пріоритетними у його науковій творчості є проблеми історії українського козацтва; національно-визвольних змагань українського народу; формування суспільної свідомості українського соціуму тощо.
Науковий доробок академіка Валерія Андрійовича Смолія має високий рейтинг у колах фахівців. За значний особистий вклад у розвиток історичної науки вченого нагороджено «Відзнакою Президента України» (1996) , Орденом Ярослава Мудрого V (1999) та IV (2004) ступенів. У 1998 р. йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки, а у 2000 р. він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.

Також, доволі таки вагомий внесок у вивчення історії зробили такі історики, як: Михайло Драгоманов, Матвій Яворський, М. Слабченко, Д. Дорошенко, В. Грабовецький, В. Литвин та ін.