Вірші про підсніжник на українській мові для дітей та дорослих можна використати на уроках природознавства, як і загадки про підсніжник.
Вірші про підсніжники для дітей
Пробрався з-під снігу
Підсніжник маленький.
В зелених листочках
Такий чепурненький!
Голівоньку клонить,
Вітає мене…
Коли вже ця довга
Зима промине?!
***
Біленький підсніжник
Долоньками грію,
Для нього і холод
Любов’ю розвію.
***
Визирнув підсніжник під вікном у мене:
Голівонька біла, листячко зелене.
Холодно повсюди, ще сніги біліють…
Квіточки тендітні ніжно серце гріють.
Визирнуло сонце, квіточки всміхнулись
І до неба вгору зразу потягнулись.
А сніги знітились, збігли ручаями —
Це весна чарівна вже зустрілась з нами.
Звеселіло серце, засвітились душі,
Засміялось сонце і немає стужі.
На тепло й на світло вже день повертає
А весна так любо всіх нас пригортає.
Надія Красоткіна
***
Білосніжні підсніжники
Ти мені дарував,
Парк зимово-засніжений
Нас від всіх заховав.
Білосніжнії квіти
Провіщали весну.
Тобі треба летіти —
Залишаєш одну…
Відцвітає любов,
А тебе все нема.
Ти кохану знайшов,
Де ночує зима.
Білосніжні підсніжники
Провіщали не те.
Почуття стали лишніми
І на серці мете.
Білосніжні підсніжники…
Ледве стримую плач
Поцілунками ніжними
Ти благаєш “пробач”.
Білосніжні підсніжники —
Весняне вишиття.
Ти казав, що із іншою
Не склалося життя.
Білосніжні підсніжники,
А на серці — печаль.
Ми тоді були ніжними,
Все змінилося, жаль.
Білосніжні підсніжники
Не повернуть наш рай —
Стали ми зовсім різними.
Рідний мій, прощавай.
Я бажаю вам сонечка,
Ти полюбиш її…
Хай росте ваша донечка
У щасливій сім’ї…
* * *
Все прокидається поволі
Все прокидається поволі,
Зі сну зимового встає.
Радіє гай, радіє поле,
Земля поталу воду п’є.
Скресає і щезає крига,
Бурульки падають з дахів,
І вітерець прозорокрилий
Додому підбання птахів.
А в лісі на галяві теплій,
Поміж ялинок запашних.
Уперше спалахнув метелик —
Тендітний вогничок весни.
Анатолій Костецький
***
Серед терену густого
Білий, мовби перший сніг,
До світла тянучись ясного,
Прорости підсніжник зміг.
Серед літа, справжнє диво
Він пробився через дерн,
Пелюстки розправив сміло,
Та поранився об терн.
Озирнувшись навкруги
Зрозумів він, що спізнився,
Що давно зійшли сніги,
Й він єдиний розпустився.
Нікому прикрити рани,
Нікого привабить цвітом,
Але ж не заради шани
Виріс він спекотним літом.
Він життя святе прославив,
Вічність матінки природи,
Ніби пам’ятник поставив
Силою своєї вроди.
Йшла Снігурка і тужила
І сльозинку в сніг пролила
Шкода було їй зими —
Йшла від неї назавжди.
Раптом сніг тут розтопився
І підсніжник появився.
Білий цвіт, неначе сніг,
Замість сліз — дав радість, сміх.
