Вислови про постмодернізм розкривають сутність цієї літературної течії.
Вислови про постмодернізм
«…Постмодернізм — це відповідь модернізму: якщо вже минуле неможливо знищити, бо його знищення веде до німоти, його треба переосмислити: іронічно, без наївності…» (У. Еко).
«Якщо модернізм вирізняється прагненням до абсолютної влади, то постмодернізм — це досвід кінцевості, досвід, у якому знаходить відображення приреченість всіх завойовних планів» (Ж. Дерріда).
«Модернізм і постмодернізм не розділені ані залізною завісою, ані Китайською стіною, бо історія — то є палімпсест, а культура відкрита минулому, теперішньому й майбутньому часам. Я підозрюю, що в усіх нас є дещо від вікторіанства, модернізму й постмодернізму водночас. І автор може протягом свого життя писати і модерні, і постмодерні твори…» (І. Хассан).
«Постмодернізм — не хронологічно фіксоване явище, а певний духовний стан… У цьому сенсі правомірним є твердженням, що кожна доба має власний постмодернізм… Мабуть, кожна доба підводить нас до порога кризи, яка описана Ніцше в «Несвоєчасних роздумах”, де йдеться про вади історизму… Якщо «постмодернізм” означає саме це, зрозуміло, чому «постмодерністами” можна вважати Стерна, і Р абле, і, безумовно, Борхеса…» (У. Еко).
«Одне слово, земна куля переживає постмодерністський спад, напевне, найзначніший і найдоленосніший упродовж усієї історії людства. Принаймні — найпомітніший. Він, як заведено, плутає карти, але відкриває очі. Тому тільки сьогодні стає можливим — як це не парадоксально — краще визначити деякі загальні закономірності земного буття й уявити собі його саме у вигляді вічної зміни модерністських «злетів” і постмодерністських «спадів”» (Д. Затонський).
«Постмодернізм багато чим зобов’язаний своїм виникненням розвитку новітніх засобів масових комунікацій — телебаченню, відеотехніці, інформатиці, комп’ютерній техніці. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на модулюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю — відеокліпами, комп’ютерними іграми, диснеївськими атракціонами. Ці принципи роботи з «іншою дійсністю, тими знаками культури, які покрили світ панциром слів, поступово просоталися й в інші сфери, захопивши у свою орбіту літературу, музику, балет» (Н. Маньковська).
«У сенсі соціальної прагматики постмодернізм може усвідомлюватися як вираження нової ситуації, у якій суспільство й культура намагаються виявити продуктивні зв’язки та інновації, збереження й оновлення соціальних форм. Часи, коли домінувала традиція, давно вже позаду. Проте й доба домінування інновації, тобто доба модернізму, минає. Виникають нові мотиви відкриття інновації всередині традиції…» (Т. Керімов).
«Постмодерністська позиція нагадує мені чоловіка, закоханого в дуже освічену жінку. Він розуміє, що не може сказати їй «кохаю тебе шалено», бо розуміє, що вона розуміє (а вона розуміє, що він розуміє), що подібні фрази — прерогатива Ліала. Утім, вихід існує. Він повинен сказати: «За висловом Ліала, кохаю тебе шалено». При цьому він уникає удаваної простоти й прямо показує їй, що не має можливості говорити просто: він у такий спосіб дає їй зрозуміти те, що кохає її, але його кохання живе в добу втраченої простоти. Якщо жінка готова грати в ту саму гру, вона зрозуміє, що освічення в коханні залишилося освіченням в коханні. Жодному із співрозмовників простота не дається, обидва витримають натиск минулого, натиск всього до них сказаного, від якого вже нікуди не дінешся, обоє свідомо й охоче вступають у гру іронії… І все ж таки їм удалося ще раз поговорити про кохання…» (У. Еко).
«Розглядаючи світ тільки крізь призму його усвідомлення, тобто виключно як ідеологічний феномен культури, навіть вужче — як феномен писемної культури, постструктуралісти готові уподібнити самосвідомість особистості до певної суми текстів у тій масі текстів різного ґатунку, яка, на їхню думку, і складає світ культури. Оскільки, як не втомлюється повторювати Дерріда, «нічого не існує поза текстом”, то і будь-який індивід у такому разі неминуче перебуває «всередині тексту”… Весь світ зрештою сприймається як нескінченний, безмежний текст» (І. Ільїн).
«Скриптор, що прийшов на зміну Автору, несе в собі не пристрасті, настрої, почуття або враження, а тільки неосяжний словник, з якого він черпає своє писання, що не знає зупину; життя лише наслідує книгу, а сама книга виткана зі знаків, сама наслідує щось уже забуте, і так до нескінченності» (Р. Барт).
«Подібно до давньої химери, постмодерн грізно гарчить на розтиражовані шаблони високого модернізму, буцає ідею реалістичного мімезису і своїм отруйним хвостом злісно жалить жанрові штампи розважального чтива та інших форм індустрії розваг» (І. Ільїн).
«Саме за нашої доби розпочинається осягнення світу, у якому всі цінності, всі абсолюти перетворюються на міфічних істот…» (Дж. Ваттімо).
