Написати власне закінчення оповідання “Дивак” допоможе приклад твору викладений нижче.
Власне закінчення до оповідання “Дивак” Григір Тютюнник
Олесь блукав верболозами, поки не натрапив на стару вербу, що схилилась над водою. Він сів під нею, обійняв шершавий стовбур і заплакав. Йому було шкода рибки, шкода себе, шкода того, що ніхто його не розуміє.
Раптом він почув тихий голос: “Чого ти плачеш, хлопчику?”
Олесь підвів голову і побачив маленьку фею, що сиділа на гілці верби. У неї були довгі зелені коси, а на крильцях сяяли крапельки роси.
“Я нікому не потрібен”, – схлипнув Олесь. – “Всі мене вважають диваком.”
Фея посміхнулася: “Ти не дивак, ти просто інший. Ти бачиш світ по-особливому, і це чудово. Не бійся бути собою.”
Олесь витер сльози і запитав: “А ти хто?”
“Я – хранителька цієї верби”, – відповіла фея. – “Я бачу, що ти добра і щира людина. Тому я хочу зробити тобі подарунок.”
Фея змахнула крильцями, і перед Олесем з’явився маленький дерев’яний човник.
“Цей човник допоможе тобі знайти те, що ти шукаєш”, – сказала фея. – “Пливи за течією, і він приведе тебе до твого щастя.”
Олесь подякував феї, сів у човник і відштовхнувся від берега. Човник поплив за течією, а Олесь дивився на небо, де вже з’являлися перші зірки.
Він не знав, куди прямує човник, але вірив, що фея має рацію. Він знайде своє щастя, адже тепер він знав, що не самотній.
Наступного ранку Олеся знайшли на березі річки. Він був живий і здоровий, але нічого не пам’ятав про те, що сталося з ним після того, як він сів у човник.
Люди з села вирішили, що Олесь просто заблукав у верболозах. Вони відвели його додому, і мати з радістю притиснула його до себе.
Олесь одужав, але нікому не розповів про те, що з ним сталося. Він знав, що йому ніхто не повірить.
Але з того дня Олесь став іншим. Він більше не плакав і не скаржився. Він знав, що у нього є своя таємниця, своя особлива місія. І він вірив, що одного дня він обов’язково її виконає.
Олесь виріс і став художником. Він малював картини, які нікого не залишали байдужими. У його картинах було стільки життя, стільки любові до світу, що люди не могли відвести від них очей.
Одного разу Олесь приїхав до того села, де він виріс. Він привіз свої картини і виставив їх у сільському клубі.
Люди з цікавістю розглядали картини, і раптом один старий чоловік вигукнув: “Це ж наш Олесь! Дивак!”
Олесь посміхнувся: “Так, це я. Але я не дивак. Я просто художник”.
Він прожив довге і щасливе життя. Він написав багато картин, які стали відомими у всьому світі. А фея, яка подарувала йому дерев’яний човник, завжди жила в його серці.
Автор – Світлана Кобец
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
