Юрій Іздрик “Вишиванка” паспорт твору (аналіз)

іздрик вишиванка паспорт твору аналіз Аналіз твору

Юрій Іздрик “Вишиванка” аналіз твору допоможе визначити який жанр, тема, ідея, головна думка, художні засоби, віршовий розмір та скласти літературний паспорт твору.

Юрій Іздрик “Вишиванка” аналіз твору (паспорт)

Автор – Юрій Іздрик

Жанр: ліричний вірш

Рід літератури: лірика

Вид лірики – філософська

Тема твору: зображення алегоричної картини світу й людської долі.

Ідея твору: показати, що попри заплутаність життя, кожна людина може знайти свою «павутинку зі світла» – щось справжнє, значиме, що не розірветься і буде підтримкою.

Головна думка: життя – це складна, але неповторна вишивка, яку кожен творить власноруч, проходячи крізь труднощі, сумніви та пошуки

Образи та символи:

Вишивка, нитки, вузли, стьожки – символізують долю людини, її життєвий шлях.
– Мереживо, павутина – нестабільність, крихкість життя.
Світло – надія, внутрішня опора, сенс життя.

Художні засоби:
Метафори: «за що не візьмешся – вузлів плутанина», «між схрещених нитей прошито людину», «кожна дорога – тонка павутина», «павутинка зі світла»
Епітети: «пусту мішковину», «невидиму нитку», «схрещені ниті»

Про що цей вірш? Цей вірш про долю людини, яка подібна до складної вишивки: у ній є вузли, петлі, заплутані дороги. Людина шукає відповідь у Бога, але не отримує її, тому змушена самостійно творити свою нитку життя. Вірш говорить про складність життєвого шляху, проте водночас підкреслює, що в кожного є своя «павутинка зі світла», яка не порветься, а дзвенітиме – символ віри, надії та внутрішньої сили.

Вірш викликає глибокі роздуми про долю, пошук сенсу життя. Він сповнений метафоричності, що дозволяє кожному знайти в ньому власний зміст. Попри загальний мотив заплутаності життя, фінальні рядки несуть надію – у цьому світі можна знайти свій шлях і не загубитися.

Юрій Іздрик “Вишиванка” читати

за що не візьмешся – вузлів плутанина
заплетені сіті пропущені петлі
між схрещених нитей прошито людину
недбалою стьожкою гладдю чи хрестиком
стежки ніби стяжки затягнуті туго
у мережу що межує з мереживом..

мій боже! мій боже! – кричиш йому в вухо
та будь же уважний чи хоч обережний!
та глухо у бога і хтось безперервно
пряде і гаптує пусту мішковину
а берег далекий манить оберегами
і кожна дорога – тонка павутина

опучками пальців без голки без ножиць
зубами чи нігтями – хто вже як може
невидиму нитку на інші несхожу
виплутує кожен.. ну мало не кожен

кохана
дитинко
ми й в сутінках світу
де поспіхом навхрест прострочено мить
знайдемо свою павутинку зі світла
вона не урветься –
вона задзвенить

Оцініть статтю
Додати коментар