Загребельний “Роксолана” характеристика образу

Росколана мала неймовірну вроду. Це підтверджує її портрет: “Настася успадкувала од батька вогнисте волосся, а від матері – сліпучо-білу шкіру, ніжну й шовковисту не тільки на дотик, а й на самий вигляд. Врода материна не перейшла до Настусі, та дівчина тим і не переймалася, бо вже побачила, який клопіт з тою вродою у її маленької матусі”.

Павло Загребельний у романі показує її поступовий духовний та моральний зріст. Якщо під час викрадення її та продажу в гарем тоді ще зовсім юна Настя весела та співуча, то з часом, набираючи влади над Сулейманом та і всією Туреччиною, вона вже зображується як сильна жінка та підступна інтриганка, яка бореться за себе та своїх дітей, за їхнє місце під сонцем, але водночас слабка і любляча.

Саме завдяки своїй веселості та співучості Роксолана і підкорила наймогутнішого володаря Туреччини. Не вона запам’яталася Сулейману після першої ночі, а її голос, який не давав спокою йому цілий місяць. Через її сміх Ібрагім не вчинив з нею так, як з рештою дівчат, а вирішивши, що вона незвичайна, віддав до гарему султана.

Потрапивши до Стамбулу, дівчина проявляє ще одну рису характеру – сміливість. Вона сміливо відмовляється підходити до Ібрагіма, коли той наказує їй. При першій зустрічі з ним вона сказала, що не рабиня, бо раби працюють, а вона спить та їсть:

– Ти рабиня для втіхи та насолод.
– Для насолод? Яких же?
– Моїх.
– Твоїх? – Вона засміялася. – Чи не занадто ти кволий для насолод?.

Роксолана називає себе королівською донькою, як колись називав її батько, і просить в Ібрагіма не їжі, а науки. Вперше побачивши ще тоді законну дружину султана Махідевран, Роксолана довго сміється, бо та їй здалася дуже потворною. «Одаліска-сербкиня сказала Настасі, що в Махідевран тут сімдесят служебок. – А в мене буде сто сімдесят, а то й більше! – засміялася Настася». Ця сміливість буде більшати зі зростанням її влади.

Поступово вона позбавляється суперниці Махідевран, потім розпускає гарем, що було нечувано до неї. Роксолана почала керувати країною і стала першою в історії Туреччини жінкою, яка сіла на султанський трон. Вона позбулася першого сина падишаха – Мустафи, зруйнувала відносини султана та його матері, знищила Ібрагіма, який колись купив її, одаліску Гульфем, євнуха та всіх, хто ставав на її шляху.

Роксолана змогла досягти такого успіху ще завдяки таким рисам, як хитрість і мудрість. Так героїня одружує Ібрагіма з султановою сестрою, щоб зробити його матір добрішою до себе і, таким чином, об’єднавши своїх ворогів, яких потім знищує. Хитрістю вона знищує своїх суперниць Махідевран та Гульфем, законного спадкоємця трону.

Роксолана була ще й доброю та співчутливою. Отпримавши доступ до влади вона займається благодійгістю, за її правління в країні було побудовано безліч притулків для бідних та лікарень, було проведено водопровід до Мекки.

Роксолана навіть на чужині не забуває про Україну. Вона проявляє патраотизм, коли дає Гасанові гроші на відбудування церков у Рогатині та звільнення з полону українських людей. Вона постійно цікавиться становищем України та переживає за неї. Коли у Стамбулі з’являється польський посол, вона відразу розпитує його про Рогатин та дає доручення поїхати туди й дізнатися про її рідних. Навіть молодшого сина Баязида вона відправляє з Гасаном на Батьківщину, щоб той побачив її рідний край. Вона хоче всупереч чоловікові віддати заміж свою єдину доньку за полоненого козака, який разом зі своїми побратимами хотів підпалити Стамбул. Під час правління Роксолани на Україну припинилися турецькі напади. І це далеко не все, що вона намагалася робити для рідного краю.

Роксолана була розумною та освідченою. Її перше навчання забезпечили батьки, хоча на той час це було дуже дорого. На чужині вона продовжувала читати, вивчати мови та поезію. Сулейман підтримував і сприяв їй у цьому. Вона могла проводити ділові переговори з керівниками інших країн та організовувати важливі зустрічі. Розум був однією з її переваг над усіма іншими одалісками гарему.

Роксолана була хорошою матір’ю. Вона впадає в глибоку депресію після народження четвертого сина мертвим. Вона народжує дітей з метою закріплення своєї влади над султаном, як робили всі жінки в усі часи до її появи і після. Але додатковим тягарем були нелюдські закони Османської імперії, де султаном Фатіхом було виголошено закон, за яким султаном мав стати лише один син володаря (найстарший), а всі інші його діти чоловічої статі мали бути знищені. Звичайно ж, вона не могла цього допустити. В Туреччині до цього ставилися нормально, але Роксолана так не могла, бо в Україні матері присвячували своє життя дітям. Це було поштовхом до її боротьби, інтриг, які вона здійснювала.

Роксолана не змогла вберегти дітей і помирає не через прихід старості, а від виснаження від боротьби за їх життя. Її відчай посилено тим, що султан Сулейман, вихований на османських традиціях, відносно спокійний навіть тоді, коли гинуть один за одним його діти.

Отже, усе життя Роксолани – боротьба за виживання та помста. Вона водночас повелителька і рабиня. Роксолана у Загребельного мудра, досвідчена, тверда, а коли треба – ласкава. Вона ніколи не вимагає, а тільки просить; не лютує, а тільки скаржиться; не втручається в султанові справи, а тільки співчуває і допомагає. Вона палка патріотка свого краю, жорстока і смілива та добра й чутлива водночас. Саме оточення та обставини зробили з неї жорстоку інтриганку й лагідну жінку. Завдяки цим рисам вона змогла підкорити не тільки серце наймогутнішого султана, а й півсвіту. Письменник змалював Роксолану як національну героїню, яка сконденсувала у своєму характері найбільш суттєві риси національної свідомості.