Арістофан «Жаби» читати онлайн українською мовою повний текст твору, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла й Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві.
Арістофан «Жаби» читати
Переклад Бориса Тена
Арістофан «Жаби» ДІЙОВІ ОСОБИ
ДІОНІС, бог театру.
КСАНТІЙ, його слуга.
ГЕРАКЛ.
МРЕЦЬ.
XАРОН,— перевізник до підземного світу.
Хор жаб.
Хор посвячених у містерії.
ЕАК, воротар у підземному світі.
Служниця Персефони, богині підземного світу.
Шинкарка перша.
Платана, шинкарка друга.
ЕВРІПІД, ЕСХІЛ, трагічні поети.
ПЛУТОН, бог підземного царства.
Дія відбувається спершу в Афінах, перед храмом Геракла,
потім у підземному царстві мертвих.
Арістофан «Жаби» ПРОЛОГ
В глибині сцени храм Геракла. Діоніс, убраний у левину шкуру
поверх пурпурного хітона, з палицею в руці, і Ксантій з вантажем за спиною, верхи на ослі, проходять через орхестру.
КСАНТІЙ
Чи не сказати, пане, жарта звичного,
Щоб глядачі, як завжди, посміялися?
ДІОНІС
Що хочеш, далебі! Лиш не “Ой, важко як!”,
Лише не це, — занадто наоскомило.
КСАНТІЙ
А інший жарт?
ДІОНІС
Не треба й “Як намучивсь я!”
КСАНТІЙ
То що ж тоді? Смішне щось?
ДІОНІС
Можеш сміливо!
Лиш одного не говори.
КСАНТІЙ
А саме що?
ДІОНІС
Що хтів до вітру б од цієї ноші ти.
КСАНТІЙ
І що такий я на собі тягар несу,
10 Що, як його не зняти, стане сморідно?
ДІОНІС
Прошу, не треба, й так мене занудило.
КСАНТІЙ
Навіщо ж мав би ношу цю таскати я,
Коли не втнути жарта, як у Фрініха
Це водиться, чи в Лікія й Аміпсія?
У них є завжди носії в комедіях.
ДІОНІС
Та ні, не треба! Бо коли в театрі я
На отакі дивлюся мудрі витівки,
То аж на рік старішим повертаюся.
КСАНТІЙ
О тричі нещаслива шиє змучена!
20 Хоч перервися, а пожартувати — зась!
ДІОНІС
Хіба ж це не зухвальство, не розбещеність?
Я — Діоніс, син глеків, і тружуся я,
Йду пішки, а йому дав верхи їхати,
Щоб він не натомився, щоб ваги не ніс.
КСАНТІЙ
Чи не несу ж я?
ДІОНІС
Ні, бо верхи їдеш ти.
КСАНТІЙ
Та я ж несу!
ДІОНІС
Це ж як так?
КСАНТІЙ
Аж згинаюся!
ДІОНІС
Хіба твою поклажу не осел везе?
КСАНТІЙ
Що на мені, те й сам несу я, свідок Зевс!
ДІОНІС
Та як несеш, як самого осел везе?
КСАНТІЙ
30 Не знаю як, та плечі — мов побито їх.
ДІОНІС
Якщо нема підмоги від осла тобі,
То краще злазь і на собі неси його.
Жартома б’ються.
КСАНТІЙ
О, чом не бивсь я, бідний, у морських боях!
На весь би голос в мене заволав би ти.
ДІОНІС
(зупиняється перед храмом Геракла)
Ну, злазь, плутяго! От уже й дістались ми
До тих дверей, де вперше нам належало
Спинитись. Хлопче, хлопче, відчиняй мерщій!
(Стукає в двері).
ГЕРАКЛ
(виходить з дверей)
Хто там у двері грюкає? Хто преться там,
Немов кентавр? Ну, говори, що трапилось?
ДІОНІС
(ховаючись за Ксантія, шепоче до нього)
40 Гей, слухай.
КСАНТІЙ
Що?
ДІОНІС
Ти не помітив?
КСАНТІЙ
Що таке?
ДІОНІС
Як він злякавсь.
КСАНТІЙ
їй-богу, збожеволів ти!
ГЕРАКЛ
(голосно регоче)
Деметра свідок — сміху я не стримаю!
Кусаю губи, а проте сміюся я.
ДІОНІС
Підходь, диваче! В нас до тебе справа є.
ГЕРАКЛ
Та як же регіт стримати, побачивши
Левину шкуру на шафранній підтичці!
Яке безглуздя! Ці котурни й палиця!
Куди прямуєш?
ДІОНІС
Морем плив з Клісфеном я.
ГЕРАКЛ
І воював?
ДІОНІС
Ми потопили ворогу
50 Дванадцять чи тринадцять кораблів його.
ГЕРАКЛ
Ви вдвох?
ДІОНІС
Феб — свідок.
КСАНТІЙ
(до себе)
Отоді й прокинувсь я.
ДІОНІС
І от, коли на кораблі дочитував
Я “Андромеду”, прямо в серце вдарило
Мені бажання, і яке, ти думаєш?
ГЕРАКЛ
Велике?
ДІОНІС
Ні, маленьке, як Молон отой.
ГЕРАКЛ
До жінки?
ДІОНІС
Ні.
ГЕРАКЛ
До хлопчика?
ДІОНІС
Та зовсім ні!
ГЕРАКЛ
До чоловіка?
ДІОНІС
(з жахом)
Що ти!
ГЕРАКЛ
Спав з Клісфеном ти?
ДІОНІС
Не смійся, брате, бо мені невесело, —
Жаданням нездоланним я катуюся.
ГЕРАКЛ
60 Яким, братуню?
ДІОНІС
Та несила й висловить.
А може, якось поясню на прикладі.
Хіть почував до каші ти бобової?
ГЕРАКЛ
До каші? Чом ні, сто разів траплялося.
ДІОНІС
Сказав я ясно, чи іще з’ясовувать?
ГЕРАКЛ
Та ні, про кашу годі, — зрозуміло все.
ДІОНІС
Такою ж я до Евріпіда пристрастю
Терзаюсь тяжко.
ГЕРАКЛ
Як це, до небіжчика?
ДІОНІС
Мене ніхто із смертних не затримає, —
По нього йду.
ГЕРАКЛ
Хоч і в глибінь Ладову?
ДІОНІС
70 І глибше, якщо буде треба, — свідок Зевс!
ГЕРАКЛ
Пощо?
ДІОНІС
Знайти поета хочу справжнього.
Одних нема, а хто живий — погані всі.
ГЕРАКЛ
А Іофонт хіба умер?
ДІОНІС
Мабуть, один
І залишився з кращих він, та й то — хто зна!
Адже я й сам у цьому ще невпевнений.
ГЕРАКЛ
Якщо на те, чи не Софокла б вивести
Відтіль раніш? За Евріпіда кращий він.
ДІОНІС
А я на Іофонта хтів би глянути, —
Що сам створити може без Софокла він?
80 До того ж цей проноза Евріпід, мабуть,
Втекти сюди зі мною й так спроможеться.
А той — був лагідний, і там він лагідний.
ГЕРАКЛ
А Агафон?
ДІОНІС
Де він? Пішов, покинув нас,
Поет чудовий, втрата друзям болісна.
ГЕРАКЛ
Та де ж він?
ДІОНІС
На бенкеті щасливенському.
ГЕРАКЛ
А де Ксенокл?
ДІОНІС
А хай він згине, свідок Зевс!
ГЕРАКЛ
Піфангел де?
КСАНТІЙ
(про себе)
Про мене ж ні словечка він,
Хоч і натер я плечі он як боляче!
ГЕРАКЛ
Чи хлопчиків нема в нас, що трагедії
90 Готують тисячами, язикатіші
За Евріпіда аж на цілу стадію?
ДІОНІС
Це все лиш пустоцвіти, лиш базікала,
Хор ластівок, в мистецтві партачі лише,
Що зникнуть всі після вистави першої,
Разом лиш намочивши на трагедію.
Хоч як шукай, нема поета справжнього,
Який заговорив би повним голосом.
ГЕРАКЛ
Як повним?
ДІОНІС
Так, щоб гомонів відважно він
Щось отаке нечувано промовисте:
100 “Ефір — домівка Зевса”, “часу крок важкий”.
“Не хтів святині розум присягатися,
Поклявсь облудно сам язик, без розуму”.
ГЕРАКЛ
Тобі це до вподоби?
ДІОНІС
Аж не тямлюся!
ГЕРАКЛ
Та це одно блазенство, сам ти згодишся!
ДІОНІС
Не влазь в мій розум, свій-бо дім у тебе є.
ГЕРАКЛ
Це так погано, що вже далі й нікуди!
ДІОНІС
Вчи їсти нас!
КСАНТІЙ
(до себе)
Про мене ж ні словечка він.
ДІОНІС
То от для чого в цій чудній одежі я
Прийшов, за тебе вбраний, щоб назвав мені
110 Своїх ти друзів, на усякий випадок,
Яких стрічав ти, як ходив до Кербера.
Всіх пригадай, назви й пекарні, пристані.
Шляхи, криниці, роздоріжжя, селища,
Міста, харчевні, бардачки і заїзди,
Де менш блощиць.
КСАНТІЙ
(до себе)
Про мене ж ні словечка він!
ГЕРАКЛ
І ти, нещасний, зважився іти туди?
ДІОНІС
Ти не переч, а краще розкажи мені,
Яким шляхом найближче до Аща йти,
Щоб не гарячий надто й не холодний був.
ГЕРАКЛ
120 Який же, справді, показати шлях тобі?
Один ось від мотузки та ослінчика —
Повіситись.
ДІОНІС
Кинь, надто він задушливий.
ГЕРАКЛ
Є й інша путь, коротка і вторована —
Крізь ступу.
ДІОНІС
На цикуту натякаєш ти?
ГЕРАКЛ
Авжеж.
ДІОНІС
Холодна, зимна путь, засніжена, —
Тут можна і гомілки відморозити.
ГЕРАКЛ
Путь скору і стримливу показать тобі?
ДІОНІС
Так, задля Зевса, з мене ж не швидкий ходок.
ГЕРАКЛ
Доплентайсь до Кераміка…
ДІОНІС
А далі що?
ГЕРАКЛ
130 Та й на високу башту вийди…
ДІОНІС
Й що зробить?
ГЕРАКЛ
Відтіль дивись на перегони факелів, —
Коли ж довкола залунають вигуки:
“Пускай!”, тоді пускайся й сам.
ДІОНІС
Куди?
ГЕРАКЛ
Униз.
ДІОНІС
Це ж так і мозок можна розтрусити весь.
Ні, шлях цей не для мене.
ГЕРАКЛ
А який же ще?
ДІОНІС
Яким ти сам спускався.
ГЕРАКЛ
О, це довга путь!
Ти спершу вийдеш на велике озеро
Бездонне.
ДІОНІС
Як я далі переправлюся?
ГЕРАКЛ
За два оболи в невеличкім човнику
140 Старий весляр на той бік повезе тебе.
ДІОНІС
Ого!
Велику силу мають ті оболи скрізь.
Відкіль вони взялись там?
ГЕРАКЛ
Ще Тесей привіз.
Гадюк і звірів безліч ти побачиш там
Жахливих.
ДІОНІС
Не залякуй, не страхай мене!
Ти цим мене не спиниш!
ГЕРАКЛ
Непролазна там
Грязюка далі й сморід, в ній покійники, —
Хто чужоземця скривдив подорожнього,
Чи, з хлопчиком поспавши, не платив йому,
Чи руку зняв на матір, батьку в зуби дав,
150 Чи клятвою поклявся неправдивою…
ДІОНІС
І тих, богами свідчуся, туди ж пора,
Хто співанки вивчає у Кінесія
Або тиради списує у Морсіма.
ГЕРАКЛ
А далі — флейт повіють ніжні подуви,
І дивне сяйво, мов земне, побачиш ти,
І миртові гаї, і юрми радісні —
Мужчин і женщин, і почуєш оплески…
ДІОНІС
А хто ж вони?
ГЕРАКЛ
Посвячені в містерії.
КСАНТІЙ
(до себе)
Я ж, далебі, осел при тих містеріях.
160 Ні, ноші я цієї більш не втримаю.
(Скидає ношу на землю).
ГЕРАКЛ
Вони усе, що треба, пояснять тобі.
Близенько понад їхніми оселями
Дорога йде аж до дверей Плутонових.
Ну, то щасливо, брате!
ДІОНІС
І тебе хай Зевс
Боронить.
(До Ксантія).
Ну, бери-но знову кладь свою.
КСАНТІЙ
Та я ж і знять її не встиг!
ДІОНІС
Жвавіше, ну!
КСАНТІЙ
Ой ні, благаю! Краще б ти найняв кого
З мерців, що оцією йдуть дорогою.
ДІОНІС
А як не стрінем?
КСАНТІЙ
Я нестиму.
ДІОНІС
Ну, гаразд!
На орхестрі проходить похоронна процесія.
170 Ну, от якраз і винесли покійника.
(До померлого).
Гей ти, до тебе мовлю я, небіжчику!
Не візьмеш, чоловіче, кладь в Аїд нести?
МРЕЦЬ
(підводячись)
Важка вона?
ДІОНІС
Дивись.
МРЕЦЬ
Даси дві драхми й квит?
ДІОНІС
А менше ні?
МРЕЦЬ
(знову лягаючи, до свого проводу)
Гей ви, мерщій несіть мене!
ДІОНІС
Стривай, чудний, все ж, може, договоримось!
МРЕЦЬ
Дві драхми не даси — й не розмовлятиму..
ДІОНІС
Скинь три оболи.
МРЕЦЬ
(обурено)
Краще знову житиму.
Покійника несуть далі.
КСАНТІЙ
От клятий перебендя! Щоб не каявся ж!
Я понесу!
ДІОНІС
Хороший, чесний хлопець ти!
180 Ходім до перевозу.
На орхестру виїжджає човен Xарона.
XАРОН
Гоп, причалюймо!
КСАНТІЙ
А це що?
ДІОНІС
Це? Клянуся Зевсом, озеро,
Те, що казав він. Ось і човен бачу я.
КСАНТІЙ
А он, клянуся Посейдоном, сам Харон.
ДІОНІС
Привіт, Харон! Привіт, Харон! Привіт, Харон!
ХАРОН
(підпливши на своєму човні)
Кому в місця спочинку від усіх турбот?
Кому в долину Лети, до Ослиних шкур,
Чи на Тенар, до вороння, до Кербера?
ДІОНІС
Мені.
XАРОН
Заходь же швидше!
ДІОНІС
Де причалимо?
Близь вороння?
XАРОН
Лиш задля тебе, свідок Зевс!
190 Заходь.
ДІОНІС
(до Ксантія)
Гей, хлопче!
XАРОН
Не візьму раба везти,
Якщо не бивсь за власну шкуру в морі він.
КСАНТІЙ
Зевс бачить, був тоді слабий на очі я.
XАРОН
То обіжиш тепер навколо озера?
КСАНТІЙ
Де дожидать вас?
XАРОН
При Скорботнім камені,
На пристані.
ДІОНІС
Збагнув ти?
КСАНТІЙ
Та усе збагнув.
Що стрів я, бідний, тільки з дому вийшовши!
(Біжить навколо орхестри).
XАРОН
(До Діоніса)
Сідай на весла.
(До глядачів).
Хто ще іде, йдіть мерщій!
(До Діоніса).
Гей, що ти робиш?
ДІОНІС
Що роблю? Не інше що,
На весла сів, як сам же ти й казав мені.
XАРОН
200 То сядь-но далі, череваню!
ДІОНІС
Ну, уже?
XАРОН
Та руки простягни й тримай.
ДІОНІС
І це — уже.
XАРОН
Та не базікай, а упрись ногами в дно
Й греби щосили.
ДІОНІС
Чи здолаю ж я гребти
З незвички, ані моря ще не знаючи,
Ні Саламіна?
XАРОН
Легко це! Почни лише,
І чарівну почуєш пісню ти.
ДІОНІС
Чию?
XАРОН
Жаб-лебедів. Чудово!
ДІОНІС
Дай же знак мені.
XАРОН
О-го-гоп! О-го-гоп!
Харонів човен вирушає. Діоніс гребе в такт жабиного співу.
Хор жаб
Брекекекекс, коакс, коакс!
210 Брекекекекс, коакс, коакс!
Джерел і багн діти ми,
Мов луни флейт, гімнів клич,
Почнімо в лад пісню свою дзвонисту.
Коакс, коакс!
її Діонісу ми,
Державцю Нісійському,
В болотах співали
В дні, коли п’яно і шумно,
Глеків справляючи свято,
220 Йде люду юрба до священного гаю.
Брекекекекс, коакс, коакс!
ДІОНІС
А я собі намуляв зад,
Ой, як болить — коакс, коакс!
Та вам, як видно, байдуже!
Жаби
Брекекекекс, коакс, коакс!
ДІОНІС
Та пропадіть ви з тим “коакс”!
Самі ви лиш одне коакс!
Жаби
А хоч би й так, дозола ти!
Полюбляють наші співи й музи лірозвучні,
230 Й козлоногий Пан, що на сопілці виграває,
Радий нам і Аполлон з кіфарою своєю, —
Тож для неї у болоті ми плекаємо
Дзвінколунні комиші.
Брекекекекс, коакс, коакс!
ДІОНІС
Я ж водянки понатирав,
І геть зопрів у мене зад,
Лише нагнусь — і загримить!
Жаби
Брекекекекс, коакс, коакс!
ДІОНІС
Та годі вам, краківки!
240 Замовкніть!
Жаби
Ще гучніше
Заспіваймо, як бувало
В сяйві сонячної днини
Серед рясту ми плигали
І раділи дзвінколунням
Переливчастої пісні;
Як від Зевсової зливи
Ми в глибінь ховались водну
І своїм танком грайливим
Бульки з бризками пускали.
250 Брекекекекс, коакс, коакс!
ДІОНІС
Брекекекекс, коакс, коакс!
Це і я в вас перейняв.
Жаби
Дуже прикро це нам чути.
ДІОНІС
А мені ще гірш — на веслах
Від натуги лусну я.
Жаби
Брекекекекс, коакс, коакс!
ДІОНІС
Стрекочіть — мені байдуже.
Жаби
От і будемо кричати
Цілий день ми без угаву,
260 Поки вистачить горлянок!
Брекекекекс, коакс, коакс!
ДІОНІС
Брекекекекс, коакс, коакс!
Не переквакать вам мене.
Жаби
Ну й нас не подолаєш ти!
ДІОНІС
Овва! Як треба, то горлати
І я тут буду цілий день,
Аж поки не здолаю ваше квакання.
Брекекекекс, коакс, коакс!
Ну, от і вгамував я ваше квакання!
XАРОН
270 Стривай, стривай, час веслувать до берега.
Плати й виходь.
ДІОНІС
Ось два оболи, на, візьми!
Гей, Ксантій! Де ти, Ксантій? Ксантій, де ти? Гей!
КСАНТІЙ
(здаля)
Агов!
ДІОНІС
Іди сюди!
КСАНТІЙ
Привіт господарю!
ДІОНІС
Ну, що ти бачив?
КСАНТІЙ
Тільки бруд і темряву.
ДІОНІС
А ти не бачив там клятвопорушників
І батьковбивць, як говорив Геракл?
КСАНТІЙ
А ти?
ДІОНІС
(показуючи на глядачів)
Я й зараз бачу, Посейдоном свідчуся!
Ну, що ж тепер робити?
КСАНТІЙ
Краще далі йти.
Ми ж зараз там, де звірі дикі водяться,
280 Як говорив він…
ДІОНІС
Буде ще він плакати!
Це лиш мене лякавши, похвалявся він, —
Мою відвагу знаючи, завидував.
Хвальків таких немає, як Геракл отой!
А я волів би з ким жахливим стрітися,
Щоб подвиг, гідний подорожі, справдити.
КСАНТІЙ
Якийсь я гомін чую, Зевсом свідчуся!
ДІОНІС
(злякано)
Де, де?
КСАНТІЙ
Здається, ззаду.
ДІОНІС
Ну, то ззаду йди!
КСАНТІЙ
Ні, спереду, здається.
ДІОНІС
Ну, то йди вперед!
КСАНТІЙ
(приглядається)
Зевс свідок, звіра бачу величезного!
ДІОНІС
Який він?
КСАНТІЙ
Дивовижний! Він міняється, —
290 То бик, то мул, а то немовби жінкою
Став чарівною.
ДІОНІС
(зрадівши)
Де вона? На неї йду.
КСАНТІЙ
Це вже не жінка, стала вже собакою!
ДІОНІС
(з жахом)
То це Емпуса!
КСАНТІЙ
Все обличчя полум’ям
Горить на ній.
ДІОНІС
Нога у неї мідяна?
КСАНТІЙ
Одна, а друга — з гною, Посейдоном я
Клянусь!
ДІОНІС
Куди ж тікати?
КСАНТІЙ
А мені куди?
ДІОНІС
(біжить через орхестру до крісла Діонісового жерця)
Рятуй, мій жрець, і ми з тобою вип’ємо!
КСАНТІЙ
ГЕРАКЛе-владче, ми пропали!
ДІОНІС
Ой, не клич,
Не зви мене цим, чоловіче, іменем!
КСАНТІЙ
300 Ну, Діонісе!
ДІОНІС
Це ще гірше, й так не зви!
КСАНТІЙ
Ну, йди вперед! Сюди, сюди, господарю!
ДІОНІС
А що?
КСАНТІЙ
Сміліше! Все на добре вийшло нам,
І можемо, як Гегелох, сказати ми:
“Знов бачу в хвилях після бурі… ласицю!”
Емпуса зникла.
ДІОНІС
Побожися!
КСАНТІЙ
Свідок Зевс!
ДІОНІС
І ще раз!
КСАНТІЙ
Свідчусь Зевсом!
ДІОНІС
Ще раз!
КСАНТІЙ
Свідок Зевс!
ДІОНІС
Ой, як я, бідний, зблід, її побачивши!
КСАНТІЙ
А плащ твій з переляку зовсім порудів!
ДІОНІС
Ой, відкіля нам стільки лиха випало!
310 Кого з богів винить в моїй загибелі?
“Ефір — домівку Зевса”, “часу крок важкий”?
КСАНТІЙ
Агов!
ДІОНІС
Ну, що там?
КСАНТІЙ
Ти не чув хіба?
ДІОНІС
Та що?
КСАНТІЙ
Десь флейти грають.
ДІОНІС
Справді! Ще й повіяло
Так таємниче смольним духом факелів.
Сховаймося і потайки послухаймо!
Хор м і с т і в
(за сценою)
Іакх, о Іакх!
Іакх, о Іакх!
КСАНТІЙ
Це так і є, господарю. Співають десь
Посвячені, що говорив Геракл про них, —
320 Іакха, наче Діагор, оспівують.
ДІОНІС
Оце й мені здається. Та найкраще нам
Постоять тихо, й ми про все дізнаємось.
Відходять убік і ховаються.
Арістофан «Жаби» ПАРОД
На орхестру входить хор з двадцяти чотирьох
місті в, у білих одіннях і з факелами в руках.
Перша половина хору
ОДА І
О Іакх,
Дорогий трон в вишині ти посідаєш!
Іакх,
О Іакх!
Йди до нас, на левади, оболоні,
А також сам поведи нас!
Хай гілля мирт рясноцвітних
330 Твій красять лоб кучерявий.
Тупотй в лад, вибивай такт хороводу,
Що в грайливому русі
Пориває й полонить,
Вабить в ігри чаровійні,
У забави — святобливі,
Співом містів і танками.
Хор танцює з факелами в руках.
КСАНТІЙ
Деметри дочко славна і шановна!
Але й принадно ж пахне поросятина!
ДІОНІС
Сиди вже нишком, то й ковбаску матимеш!
Друга половина хору
АНТОДА І
340 Хай горить смолоскип твій,
Потрясай ним пломенисто!
Іакх,
О Іакх!
Свят нічних ясна зоре світлодайна!
У вогнях вже оболонь вся,
Вже й старі йдуть танцювати
І турбот сум забувають,
Тягарі літ і журби гніт відігнавши
У служінні священнім.
350 Піднімай же факел свій
І, щасливий, за собою
Поведи нас — хороводом
На ясний цвіт, луговий цвіт!
Хор танцює ще буйніше.
Провідця першої половини
хору
Збережімо ж мовчання побожне! Нехай
не вступає до нашого кола,
Хто високої мови цієї не чув,
не очистився в серці і в мислях,
Таємниць благородних од муз не навчивсь
і цурається їх хороводів,
Бикоядця Кратіна вакхічних буянь
оцінить по заслузі не вміє,
А з блазенських втішається жартів пустих,
хоч надмірні вони й недоречні,
Не гамує зловредного розбрату й чвар
і не зичить добра громадянам,
360 Тільки звади кує й ворожнечу міцнить
задля власного зиску й користі;
Хто, правуючи в місті в дні бурних негод,
хабарів вимагає й дарунків,
Корабель чи фортецю віддав ворогам,
чи товар заборонений возить
Із Егіни, як Форікіон-лиходій,
що на митниці брав двадцятину,
Сам же снасть корабельну, і линви, й смолу
в Епідавр посилав потаємно,
Хто срібло в чужину позичать умовляв
на будову ворожого флоту,
Хто в божницю Гекати ходив одливать
ще й побожну наспівував пісню,
Хто на зборах промовисто хліба шматок
вимагає в поетів одгризти,
Як в комедії висміють трохи його
на старинних святах Діоніса,
їм усім я велю, ще й удруге велю,
ще й утретє усім я велю їм —
370 Відступіться від нашого кола! А ви —
опівнічних пісень починайте,
Хороводи і танці веселі ведіть,
як належить на святі врочистім!
Перша половина хору
ОДА ІІ
Ходім тепер сміливо
на луки й оболоні,
Топчімо трави й квіти!
Жартуйте всі,
Гуляйте, веселіться,
Напостували досить!
Друга половина хору
АНТОДА II
Піснями і танками
Богиню-рятівницю
Вславляймо урочисто!
380 Наш край вона
навік обороняє
На злість Форікіону!
Обидва хори танцюють.
Провідця другої половини
хору
А тепер іще іншої пісні заводь,
ряснощедру царицю Деметру,
Що плодами землі обдаровує нас,
у піснях божественних прославте!
Перша половина хору
ОДА III
Деметро, таїн пресвятих
Владичице, прийди до нас,
Свій хоровод охороняй,
Щоб без турбот ми цілий день
Гуляли й веселились!
Друга половина хору
АНТОДА III
Удосталь жартів нам дозволь
390 І вдосталь поважніших слів,
Щоб, нагулявшись досхочу,
Як в свято личить, ми могли
Здобуть вінки звитяги!
Обидва хори танцюють.
Провідця хору містів
Анумо!
І бога юного сюди співом закликайте!
Нехай радіє з нами він у танку веселім!
Перша половина хору
Іакх преславний, святкувань веселих
Найбільша радосте, у храм богині
Нас проведи!
400 І покажи, як легко ти
Проходиш путь далеку!
Іакх, о танколюбче, проведи мене!
Друга половина хору
Заради простоти й заради жарту
Узувся ти в сандалії подерті,
В лахміття вбравсь,
Щоб безоглядно ми могли
Гуляти й веселитись!
Іакх, о танколюбче, проведи мене!
Обидві частини хору
Я на дівча гарненьке оглянувся,
410 Що в танцях поряд весело стрибало,
Коли дивлюсь —
А в неї перса крізь хітон
Роздертий виглядають.
Іакх, о танколюбче, проведи мене!
КСАНТІЙ
Де всі — і я там, і мені ж бо хочеться
Гуляти й веселитись.
ДІОНІС
І мені також!
Обидва пристають до хору.
Провідця першої половини
хору
Як хочте, пожартуймо гуртом із Архедема!
Сім років мавши, ще не знав він родичів,
А нині порядкує
420 Там, наверху, між мертвих,
І перший став у злиднів і безпутників.
Провідця другої половини
хору
Я чую, як в могилі
Клісфенів син волосся
Вищипує іззаду, щоки дряпає,
Колотиться, зігнувшись,
І зойкає, й коханця
Себіна кличе з дема Анафлістського.
Провідця хору містів
А Каллій Гіппоблудів,
В левину вбраний шкуру,
430 Морські бої вже розпочав із дівкою.
ДІОНІС
(виходить наперед)
Ви б не могли сказати,
Де тут ПЛУТОН домує?
З країв далеких щойно ми прийшли сюди.
Провідця хору містів
Не йди нікуди далі
І вдруге не запитуй,
А знай — стоїш при дверях ти ПЛУТОНових.
ДІОНІС
(до Ксантія)
Бери вантаж, хлопчино!
КСАНТІЙ
А це вже що за штука?
Повзуть дрібненькі з вантажа корінф’яни.
Провідця хору містів
440 Рушайте
В уквітчаний богині гай,
В її священне коло,
І свято, любе всім богам,
Радісно святкуйте!
Жінки й дівчата в хороводах
Хай ідуть зі мною
У сяйві факелів всю ніч славити богиню!
ОДА IV
Перша половина хору
Ходім на луки росяні,
Де рожі розцвіли,
430 За стародавнім звичаєм
Почнімо хоровод, —
Із Мойрами прихильними
Радіймо щиро й ми!
АНТОДА IV
Друга половина хору
Для нас лиш сяє сонечко,
І світлий день — для нас!
Одні лиш ми, посвячені,
Побожну знаєм путь, —
Привітні і з чужинцями,
І з нашими людьми.
Арістофан «Жаби» ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Діоніс і Ксантій підходять до брами Плутонового палацу.
ДІОНІС
(до Ксантія)
460 Ну, як же бути? Як у двері стукати?
Як між мерцями стукати заведено?
КСАНТІЙ
А ти не думай довго, а дверима двинь, —
Ти ж мов Геракл — і мужністю, й потужністю.
ДІОНІС
(стукає)
Гей, хлопче!
ЕАК за дверима:
Хто там стукав?
ДІОНІС
Я, силач Геракл.
ЕАК
(ввійшов)
Ах ти, нахабо, погань, ти, безстиднику!
Мерзота, мерзосвітник, наймерзенніший!
Це ж ти у нас собаку викрав, Кербера, —
Схопив, душив, набив і поволік кудись!
А я ж його стеріг так! Ну, стривай тепер!
470 Тож невблаганні чорні скелі Стіксові
І Ахеронта бескиди скривавлені
Тебе не пустять. Люті пси Кокітові
І сто голів Єхидни шматуватимуть
Твою утробу і легені начисто
Тартеська з’їсть мурена. А нирки твої
З кишками у залитім кров’ю череві
Тітраські пожеруть Горгони з жадністю.
По них швидкими побіжу я кроками.
(Зникає).
КСАНТІЙ
(до Діоніса)
Ти що там?
ДІОНІС
Обкалявся! Призивай богів!
КСАНТІЙ
480 Чи не смішний страхополох! Вставай мерщій,
Щоб хто сторонній не побачив.
ДІОНІС
Сил нема!
До серця мокру губку приклади мені.
КСАНТІЙ
Візьми ось.
ДІОНІС
Де ж вона?
КСАНТІЙ
О золоті боги!
Та де ж у тебе серце?
ДІОНІС
Із перестраху,
Мабуть, на дні у животі сховалося.
КСАНТІЙ
З богів і смертних боягуз останній ти!
ДІОНІС
Я? Боягуз? Та попросив же губки я?
Чи інший хто б насмілився!
КСАНТІЙ
Та де йому!
ДІОНІС
Та боягуз лежав би й досі нюхав би,
490 А я ж устав, та ще, крім того, й витерся.
КСАНТІЙ
От мужність, Посейдон!
ДІОНІС
Аякже, свідок Зевс!
Хіба ти не злякався грому слів його
І тих загроз?
КСАНТІЙ
І не подумав, свідок Зевс!
ДІОНІС
То йди вперед, якщо такий відважний ти,
їв мене обернись — візьми цю палицю
Й левину шкуру, як такий безстрашний ти,
А я, на зміну, буду носієм твоїм.
Міняються вбранням.
КСАНТІЙ
А що ж, давай! Чому ж би й не послухати.
Ну, подивися на Геракло-Ксантія, —
500 ци схожий він на тебе і відвагою?
ДІОНІС
Зевс бачить, справжній ти з Меліти шибеник!
Іди вперед, я з вантажем управлюся.
З дверей ПЛУТОНової оселі виходить служниця Пер се фони.
Служниця
(до Ксантія, вважаючи його за Геракла)
Прийшов, Геракле, любий? Ну, заходь сюди!
Богиня як про твій прихід дізналася,
То замісила тісто, два-три горщики
Бобів зварила, ще й бика засмажила,
Спекла коржі і пироги. Заходь мерщій!
КСАНТІЙ
От дякую, красуне!
Служниця
Фебом свідчуся,
Не підеш ти голодний. Вже й пташатина,
510 І ласощі всілякі наготовані,
І найсолодші вина поналивано.
Ходім зі мною!
КСАНТІЙ
(впевнено)
Зараз.
Служниця
Ще й хизується!
Та не пущу тебе я. Є для тебе там
Флейтистка молоденька й танцівниці дві
Чи три.
КСАНТІЙ
Та що ти кажеш? Танцівниці є?
Служниця
Гарнесенькі і щойно попідбривані.
Заходь же швидше, — кухар рибу в’ялену
Вже зняв з коптильні, і на стіл накрито вже.
КСАНТІЙ
Ну, то спочатку ти до танцівниць піди,
520 І скажеш їм, що зараз же і я прийду.
Служниця
(виходить)
Ну, хлопче, йди за мною з вантажем своїм.
ДІОНІС
Та постривай! Невже всерйоз приймаєш ти,
Що жартома я за Геракла вбрав тебе?
Не строй із себе дурника, мій Ксантію,
А знов бери на плечі і неси вантаж!
КСАНТІЙ
Та що це справді? Відібрати хочеш ти,
Що сам же й дав?
ДІОНІС
Не хочу, а беру вже.
Скидай вбрання!
КСАНТІЙ
(до глядачів)
До вас я, — будьте свідками! —
І до богів звертаюсь.
ДІОНІС
До яких богів?
530 Та це ж безглуздо й смішно сподіватися,
Щоб раб і смертний та й Алкмени сином став!
КСАНТІЙ
Ну, добре, забирай вже. Тільки матимеш
Ти ще в мені потребу, як призволить бог!
Міняються вбранням.
ОДА
Перша половина хору
Видно, спритний чоловік це,
і досвідчений, розумний,
І в бувальцях побував.
Певна річ, крутитись ловко,
Щоб сухим з води вилазить,
краще, ніж стоять незмінно
Істуканом розписним.
Вміти всюди обернутись,
540 Примоститись вигідніш, —
це такої знак людини,
Як відомий Ферамен!
ДІОНІС
Ну, а це було б не смішно,
якби Ксантій, раб, розлігшись
На мілетських килимах,
цілував би танцівницю,
Ще й посудини просив би!
Я ж на це дивився б мовчки
та хапався за стручок!
Ну, а він, до всього здатний,
кулаком би розмахнувсь
І ряди зубів передніх
Зразу б висадив мені!
Арістофан «Жаби» ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Вбігає перша шинкарка.
Перша шинкарка
Сюди, Платано, швидше! Тут мерзотник той,
550 Що вдерсь недавно до харчевні нашої
І з’їв шістнадцять хлібів!
Платана
(друга шинкарка)
Свідок Зевс, це він,
Це він і є!
КСАНТІЙ
(до себе)
Комусь погано прийдеться!
Перша шинкарка
Та двадцять порцій м’яса з’їв вареного
По півобола!
КСАНТІЙ
Ой, перепаде комусь!
Перша шинкарка
Ще й часнику без ліку!
ДІОНІС
Жінко, брешеш ти!
Не знать, що мелеш!
Перша шинкарка
Думав, як у чоботи
Високі взувсь, то годі вже й пізнать тебе!
Та ба! Про солонину не згадала я!
Платана
Ще й свіжий сир, клянуся Зевсом, був!
560 Він з кошиками разом поковтав його!
Перша шинкарка
Коли ж від нього грошей зажадала я, —
Як визвіриться він та як загримає!
КСАНТІЙ
Так, це його рук діло, — він усе такий!
Перша шинкарка
Меч вихопив, — ну, зовсім збожеволів він!
Платана
О боги, от нещастя!
Перша шинкарка
З переляку ми
Аж на саме горище заховалися.
Платана
А він утік з мішками і матрацами.
КСАНТІЙ
І це його рук діло.
Перша шинкарка
(до Платани)
Що ж робити нам?
Іди поклич Клеона, оборонця нашого.
Платана
(до першої шинкарки)
570 д ти як стрінеш, то кликни Гіпербола!
От ми його намнемо!
Перша шинкарка
(до Діоніса)
Пелько проклята!
О, залюбки я потрощила б каменем
Ті ікла, що пожерли все добро моє!
КСАНТІЙ
А я тебе в провалля з кручі скинув би.
Платана
А я б серпом ту глотку перерізала,
Яка все м’ясо й потрухи поглинула.
Перша шинкарка
Піду я по Клеона, ще сьогодні він
Все витрусить у тебе й відбере назад!
Обидві вибігають.
ДІОНІС
Щоб я пропав, як не люблю я Ксантія!
КСАНТІЙ
580 Е, знаю, знаю! Краще кинь ті хитрощі!
Не буду я Гераклом!
ДІОНІС
Любий Ксантію,
Не зарікайся!
КСАНТІЙ
Як же можна стать мені
Алкмени сином — адже раб і смертний я?
ДІОНІС
Та бачу, бачу — сердишся, і є чого!
Хоч бий мене, не буду я перечити.
Якщо ж я й далі одіж одбиратиму,
Хай з коренем і сам я, й жінка, й дітоньки,
І гнилоокий Архедем — загинемо!
КСАНТІЙ
Ну, якщо так, я згоден, — вірю клятві я!
Знову переодягаються.
АНТОДА
Друга половина хору
590 От і знову ти вдягнувся
в те вбрання, що мав раніше!
Отже, справа вже твоя —
помолодшать, стати гордим
І сердито поглядати,
пам’ятаючи, що знову
Вигляд бога ти прийняв!
А як будеш боягузом
Чи якусь дурницю втнеш,
знов на плечі доведеться
Весь вантаж тобі узять.
КСАНТІЙ
Радите не зле ви, друзі,
Тільки й сам я потрапляю
над усім поміркувать!
Пощастить йому хоч трохи —
600 Знаю добре, знов у мене
схоче все він одібрати.
Та держатимусь і я:
буду мужній, і відважний,
І жалкий, мов кропива.
Та й пора вже, — шум і гомін
За дверима чую я!
