«Життя — це сон» аналіз

«Життя — це сон» — п’єса іспанського драматурга Педро Кальдерона де ла Барки, написана в 1632—1635 рр.

«Життя — це сон» аналіз твору

Автор – Педро Кальдерон

Рік написання – 1632-1635

Жанр «Життя — це сон»: Свій твір Кальдерон називав «комедією», хоча так його можна назвати лише умовно.

Провідний мотив твору «Життя — це сон»— трагічний хаос життя, неможливість протистояти долі і небажання миритися з цим.

Ідея твору «Життя — це сон» — гірке розчарування.

Головні герої

• Сигізмундо — польський королевич.
• Король Басиліо – його батько.
• Клотальдо – Єдина людина, з якою спілкується Сигізмундо. Його тюремник, наглядач і слуга.
• Ппретенденти на корону: герцог з країни Московія Астольфо та принцеса Естрелья.

Композиція «Життя — це сон»

• Експозиція – монолог Сихізмунда у в’язниці
• Зав’язка – Басиліо везе сплячого Сехизмундо до палацу, щоб перевірити пророцтво
• Розвиток дії – Сехизмундо обурюється поведінкою батька, мріє про помсту і починає розправу
• Кульмінація – переродження Сехизмундо як реакція на осмислене своє життя
• Розв’язка – проходить бунт, Принц займає трон. Сехизмундо налагоджує стосунки з батьком та іншими героями.

«Життя – це сон» – п’єса з трьох «хорнад» (дій). Слово «хорнада» має іспанські корені і позначає «життєвий шлях людини, пройдений за день». Художній час драми якраз і складається з трьох днів: в перший (Сехисмундо – в’язень у в’язниці) – відбувається розстановка героїв на конфліктних позиціях, у другій (Сехісмундо- принц в палаці) – напруга досягає кульмінації, в третій (Сехисмундо – ув’язнений і майбутній король) – відбувається розв’язка.
Три хорнади стають в п’єсі і трьома етапами дорослішання людської душі.

У центрі твору — конфлікт між долею і свободою волі, людиною і природою, владою та особистістю.

Головний герой «Життя — це сон» — польський королевич Сигізмундо — народився під зловісною зіркою. його батько, король Басиліо, дізнався із гороскопа, що зазнає приниження і горя від сина, який скине його з трону, ставши дорослим. Щоб пророцтво не здійснилося, король наказує тримати закутого в кайдани Сигізмундо з малих літ у вежі серед диких гір у повній самотності. Єдина людина, з якою спілкується хлопець,— Клотальдо, його тюремник, наглядач і слуга. Настає час, коли король повинен обрати спадкоємця. Серед претендентів на корону герцог з країни Московія Астольфо та принцеса Естрелья. Душу Басиліо гризе каяття, і він на повноліття Сигізмундо повертає його до двору, приспавши перед тим чаклунським зіллям.

Сигізмундо, прокинувшись у розкішному палаці в оточенні улесливих придворних і слуг, стає необмеженим володарем усієї держави. Від Клотальдо юнак дізнається про таємницю свого народження. Молодого королевича охоплює жадоба помсти за наругу над його тілом і душею, адже дати життя і перетворити його на пекло, безвихідні страждання і муки — найганебніша жорстокість, нічим не виправдана тиранія. Саме так висловлюється в розмові з батьком Сигізмундо. Засліплений звірячими інстинктами, він кидає в провалля слугу, який насмілився перечити йому, провокує ганебний двобій зі своїм двоюрідним братом, московським герцогом Астольфо, намагається силою оволодіти Росаурою, зазіхає на життя Клотальдо і навіть погрожує батькові, королю Басиліо.

Така поведінка сина не сподобалась королеві. Сигізмундо знову приспали і перенесли назад у вежу, а все пережите напередодні пояснили як сновидіння. Королевич збагнув усю глибину ницості життя, позбавленого будь-якого сенсу. У відчаї юнак розмірковує, навіщо прагнути щастя, радості, насолод, коли все це, можливо, є сновидінням. Зрештою, ніхто не може достеменно знати, чим є його власне існування — сном чи реальністю.

Але подальші події є реальними: армія не визнає чужоземця Астольфо за нового короля, повсталий народ вимагає собі за правителя Сигізмундо, а Басиліо виступає проти рідного сина. Але тепер Сигізмундо діє дуже обережно, щоб узяти й утримати у своїх руках владу. Передбачення гороскопа справджується: син бачить батька, скинутого з трону. Проте, пам’ятаючи про примарність реальності, виявляючи мудрість, королевич обіймає батька, вибачає йому жорстокість, повертає владу, тим самим перемагаючи фатальність долі.

Протистояння фатальної долі та людської свідомості в драмі Кальдерона показано як змагання ницих пристрастей і вищого обов’язку милосердя й добра. Кожна людина може протистояти долі й утвердити власну волю, якщо займатиме позицію добра і справедливості.