«Зоряна мандрівка» СЦЕНА 1
На сцені зоряне небо. Це міжпланетний простір. З’являється Головатий – шеф космічних монстрів, співає пісеньку.
ГОЛОВАТИЙ.
Пісня монстра Головатого
1. Чорних дір я повелитель,
Ненаситний, як удав.
І мене не варто злити –
Я магістр жахливих справ.
Я люблю чорноту ночі.
Бісить світло зір мене,
Бо від нього терпнуть очі,
Ще й добром від нього тхне.
А добро – то річ шкідлива.
Зневажаю добряків!
Тільки злий стає щасливим.
Зло – король між королів.
ГОЛОВАТИЙ (нервово ходить по сцені, раз у раз поглядаючи на небо). От і де вони поділися? Помічники знайшлися! Їх тільки за смертю посилати… Усього ж завдання було — п’ять хвилин роботи – посипати грипних бацилок на голову цій Феї та чкурнути. Треба ж було якось приструнчити цю вискочку. Бо що надумала! Зірку запалювати! І не де-небудь, а над нашим барлогом! В найтемнішому куточку галактики! І що ж тоді? Ні відпочити тобі нормально, по-монстрячому, ні темними справами позайматися… Мало їм зірок на небі, чи що? Треба ще одну причепити! Просто як більмо в оці! А от нічого надаремне енергію витрачати! Її і так мало. Бажань їм закортіло. Розбажалися тут усякі! А дзуськи! Скромніше треба бути! І взагалі: не бувати цьому святу! Це кажу я – пан Головатий, наймогутніший і наймонстровитіший монстр у Всесвіті! А я цих свят страх, як не люблю! Шумлять, гримлять, галасують! Жах, що робиться… А я порядок люблю – покомандувати, помуштрувати… (Помічає Спритного та Моцного, спершу Лагідно.) Ходіть-ходіть сюди, мої любесенькі. (Різко.) І чого ви плентаєтеся, мов сонні мухи?!
Спритний і Моцний швидко підбігають і виструнчуються.
РАЗОМ: Прибули за вашим наказом, пане Головатий!
ГОЛОВАТИЙ. Вільно! Успішно?
МОЦНИЙ. Авжеж.
ГОЛОВАТИЙ. А чого так забарилися?
СПРИТНИЙ. Дозвольте доповісти, пане Головатий?
ГОЛОВАТИЙ. Аякже ж. Доповідайте, мої любенькі.
СПРИТНИЙ. Запуск Феї та її учениці у космос для запалення нової зірки відкладено на невизначений термін у зв’язку з їхнім станом здоров’я.
МОЦНИЙ. Угу.
ГОЛОВАТИЙ. Прекрасно. І як подіяв наш новий вірус?
МОЦНИЙ. Хутко.
СПРИТНИЙ. Бацили такі спритненькі виявилися: звалили з ніг умить. Лежать з отакенною температурою… Аж термометр зашкалює!
ГОЛОВАТИЙ. Це добре, що зашкалює. Скоро розтануть.
СПРИТНИЙ. І залишиться від них мокре місце!
МОЦНИЙ. Хутко.
ГОЛОВАТИЙ. До речі, а ви з’ясували чи немає якогось лікувального засобу?
СПРИТНИЙ. На жаль, є.
ГОЛОВАТИЙ. Та невже?
МОЦНИЙ. Вже.
СПРИТНИЙ. Є така цілюща Чарівна Квітка, яка росте на планеті Золотого Дракона аж у тридесятій галактиці.
МОЦНИЙ. Ого-го-го-го де.
ГОЛОВАТИЙ. А як дістануть? У цих же феюшок спільників знаєш скільки? Страх!
СПРИТНИЙ. Є у них, правда, помічники, але з них користі на два шаги й ті щербаті. Клоуни якісь. Та ж без карти ні за що не знайдуть! А карта у Моцного. Покажи, Моцненький. Єдина і неповторна. (Моцний дістає велику карту.)
МОЦНИЙ (розгортає, дивиться, яка велика). Ого!
ГОЛОВАТИЙ. Карту треба знищити!
МОЦНИЙ (бере карту і рве навпіл, кидає вниз). Хутко!
ГОЛОВАТИЙ. А ну підніми бігом! (Той піднімає шматки.) Порвати — мало. А раптом котрісь умільці народні візьмуть та склеять, га? Шматки треба рознести по різних планетах. (Розглядає їх.) Так, ти, Моцний, візьмеш свій шматочок і полетиш на планету Золотих Бджіл. Там тебе зустріне моя давня приятелька Пасічниця. Страшна чародійка. Презлюча карга. Скажеш, що від мене. Вона тебе зустріне, як рідного. Питання є?
МОЦНИЙ. Нема.
СПРИТНИЙ. У мене є. А там бджоли є?
ГОЛОВАТИЙ. Є, а що?
СПРИТНИЙ. От добре.
ГОЛОВАТИЙ. Що добре?
СПРИТНИЙ. Та що не я туди лечу, а то ще бджоли покусають.
МОЦНИЙ. Ого!
СПРИТНИЙ. Ого-го-го, Моцненький! А мед там є?
ГОЛОВАТИЙ. Є.
СПРИТНИЙ. Жаль…
ГОЛОВАТИЙ. Чого жаль?
СПРИТНИЙ. Ну, що не я туди лечу…
ГОЛОВАТИЙ. Нема за чим жаліти, Спритний, бо той мед зачаклований. Хто його поїсть, той стає липучкою і до всього прилипає. Ця планета – пастка для клоунів. Ясно?
МОЦНИЙ. Еге ж.
СПРИТНИЙ. Оце добре! Так їм і треба! Будуть знати, як складні загадки загадувати!
МОЦНИЙ. Хутко?
СПРИТНИЙ. Хутко-хутко.
ГОЛОВАТИЙ. Так, а ти, Спритний, полетиш зі своїм шматочком на планету Золотого Сну. Там тебе зустріне Зла Чаклунка, скажеш їй, що від мене, і попросиш заховати той шматочок. І щоб вона підготувалася до гостей непроханих — клоунів. Питання є?
СПРИТНИЙ. Так вони ж уже злипнуться.
ГОЛОВАТИЙ. А раптом розлипнуться? Страхувати треба.
СПРИТНИЙ. А поспати там можна?
ГОЛОВАТИЙ. Ні.
СПРИТНИЙ. Хоч не золотим сном, хоча б позолоченим?
ГОЛОВАТИЙ. Після успішного завершення операції відіспишся… А то як запалять зірку над нашим барлогом, мов те більмо в оці, то будете від безсоння пухнути…
СПРИТНИЙ. Ой, не треба…
МОЦНИЙ. Угу.
ГОЛОВАТИЙ. Ото ж бо. І гляди мені, Спритний, не милься там спати. Там живе дуже Зла Чаклунка, яка напускає столітній сон, так що й гарматою не розбудиш.
СПРИТНИЙ. А навіщо нам гармата? Нам і без гармати добре.
МОЦНИЙ. Так це пастка?
ГОЛОВАТИЙ. Аякже ж. Пасточка для клоунів. Бачиш, Спритний, навіть Моцний уторопав.
СПРИТНИЙ. Ясно. А ви ж де будете, пане Головатий?
ГОЛОВАТИЙ. А я полечу на цю саму планету Золотого Дракона, знайду ту квіточку, порву її на пелюсточки і розвію по безкрайніх просторах рідного космосу.
СПРИТНИЙ. А там дракон є?
ГОЛОВАТИЙ. Є.
СПРИТНИЙ. Страшний?
ГОЛОВАТИЙ. Аякже ж. Такий гарненький страшненький дракончик. Кажуть, він дихає вогнем і любить попоїсти.
МОЦНИЙ. Що?
ГОЛОВАТИЙ. Не що, а кого. Хто трапиться, того і з’їсть.
МОЦНИЙ. Ого.
СПРИТНИЙ. Оце добре!
ГОЛОВАТИЙ. І що ж тут доброго?
СПРИТНИЙ. Добре, що не я туди лечу.
ГОЛОВАТИЙ. І не мрій. Ви з Моцним потім теж туди полетите.
СПРИТНИЙ. А ми чого?
ГОЛОВАТИЙ. Доповісти, чи успішно виконали завдання. Ясно?
МОЦНИЙ. Авжеж.
СПРИТНИЙ. Угу.
ГОЛОВАТИЙ. Тоді слухай мою команду! На виконання завдання летом руш!
Всі разом співають бойову пісню космічних монстрів. Можливий танець монстрів.
Пісня монстрів:
1. Лякайтеся, звірі і люди!
Ми нелюді, монстри страшнючі!
Тікайте, бо лихо вам буде!
Ми любимо злити і мучить!
Приспів (варіант 1):
А всередині ми білі та пухнасті,
І добро ну просто лізе з наших вух!
Бути лагідними – от монстряче щастя!
Та не знаємо, як вигнати злий дух…
Приспів (варіант 2):
Глибоко, глибоко, глибоко так –
В темних-претемних куточках сердець
Кожен із нелюдів добрий добряк.
Далеко, далеко, далеко десь.
2. А сили у нас непомірні.
Ми сіємо зло й ворожнечу.
Ми темряви лицарі вірні.
Врятує від нас тільки втеча!
Приспів.
Невдовзі розбігаються в різні боки. Чути звуки відльоту, а потім прильоту. На сцені з’являються два клоуни.
РУДИЙ КЛОУН. Ой, і де це ми?
БІЛИЙ КЛОУН. Не знаю. Я так думаю, що в цій самій Чорній Дірі.
РУДИЙ КЛОУН. А де ж тоді поділися монстри?
БІЛИЙ КЛОУН. Мабуть, ми спізнилися…
РУДИЙ КЛОУН. Що ж робити?
БІЛИЙ КЛОУН. Давай у дітей спитаємо, чи були тут монстри?
Діти відповідають.
БІЛИЙ КЛОУН. Бачиш, виявляється, були.
РУДИЙ КЛОУН.А що вони зробили з картою?
Діти відповідають.
РУДИЙ КЛОУН.Що? Розірвали? От негідники! Що ж тепер буде?!
БІЛИЙ КЛОУН. Та не панікуй ти! А уривки куди поділи? Га? Рознесли по планетах?
РУДИЙ КЛОУН. Які? Золотих Бджіл і Золотого Сну? Які дивні назви… Сузір’я, милі, підкажіть нам, де знаходяться ці планети?
РУДИЙ КЛОУН. Ми вас дуже просимо! (Сузір’я висвітлюють, де саме.)
БІЛИЙ КЛОУН. Так, а куди ж тепер вирушати? Туди чи туди? Куди ближче? Зірочки ясні, покажіть нам, яка з цих планет ближче? (Сузір’я миготять світлом.)
БІЛИЙ КЛОУН. Он, бачиш? Рушаймо!
РУДИЙ КЛОУН. Я б сказав: летимо!
Клоуни вирушають в дорогу, може бути повтор пісні клоунів.
«Зоряна мандрівка» СЦЕНА 2
Сцена змінюється. Тепер це планета Золотих Бджіл, чути дзижчання, танець бджіл та трутнів.
Пісня бджіл
1. У роботі вічно бджоли.
Ох, тяжка бджолина доля –
Не спочинути ніколи.
І вночі нам сниться воля!
2. Просто в квітах політати.
Просто випити водички.
Хоч на тиждень трутнем стати,
Чи як пташка невеличка.
3. Тільки б меду не робити,
Ще й липучого такого.
От би нам деінде жити,
Де немає мага злого.
Невдовзі на сцені з’являється Спритний, з подивом оглядає планету.
МОЦНИЙ (помічає бджолу і починає дражнити). Дж-жж-ж-ж.. Муха смугаста! (Показує їй кулак, бджола вжалює.) Угу-у-у-у-у! (Дивиться на розбухле вжалене місце.) Ого! Ого-го-го! (Хапається за вжалене місце і бігає по сцені.) Хутко-хутко-хутко! (Зупиняється.) Авжеж…
Виходить Зла Пасічниця – старенька і дуже добра на вигляд бабуся.
ПАСІЧНИЦЯ. Вітаннячко дорогому гостю, ласкаво просимо! Ми гостям завжди раді… Проходь, дорогий, проходь, милий…
МОЦНИЙ (втуплюється поглядом у неї). Чого?
ПАСІЧНИЦЯ. Перепрошую, що чого?
МОЦНИЙ. Бджола без намордника чого?
ПАСІЧНИЦЯ. А де ви таке бачили? Де ви бачили бджіл у намордниках? Ви б ще збрую на них навісили!
МОЦНИЙ (показує на вкушене місце). Ого! Угу…
ПАСІЧНИЦЯ. Це випадковість, чиста випадковість. Зараз ми його змажемо. (Маже ліками.)
МОЦНИЙ. Угу-у-у-у.
ПАСІЧНИЦЯ. От і все. Зараз пройде. (Моцний спершу кривиться від болю, потім “оживає”.) Зазвичай вони і мухи не образять. Такі мирненькі, такі солоденькі, золото, а не бджілки… А дзижчать, дзижчать то як, соловейки, а не бджоли…
МОЦНИЙ. Чалапай!
ПАСІЧНИЦЯ. Я?
МОЦНИЙ. Угу.
ПАСІЧНИЦЯ. Як чалапай? Чому чалапай? З ким чалапай? Куди чалапай?
МОЦНИЙ. Геть.
ПАСІЧНИЦЯ. І де це геть? Що значить “геть”? Нічого не розумію. Я тут живу з давніх-давен, а ви мені кажете: чалапай. Це нечемно! Та і з якого це доброго дива?
МОЦНИЙ. Чаклунка! Зла о-го-го! Тут. Буває. Тебе (Показує як діду скрутять шию). І авжеж.
ПАСІЧНИЦЯ. А-а, то пан боїться, аби мене не налякала Зла Чаклунка?
МОЦНИЙ. Угу.
ПАСІЧНИЦЯ. То ви такі турботливі, піклуєтеся, щоб мене не скривдили? Який душевний гість трапився! Це ж треба таке…
МОЦНИЙ. Я магиню чекаю.
ПАСІЧНИЦЯ. Ага, кажете, магиню? Тоді вже.
МОЦНИЙ. Чого вже?
ПАСІЧНИЦЯ. Дочекалися вже. Я і є зла чаклунка і магиня Пасічниця власною персоною.
МОЦНИЙ. Ти?! (Обходить довкола нього, скептично розглядаючи.) Та тебе угу (показує як саме) – і авжеж.
ПАСІЧНИЦЯ. Та це я зовні така добренька та сумирненька. То все маскування. А всередині я – просто жах!
МОЦНИЙ. Ого-го?
ПАСІЧНИЦЯ. Та ні, я б сказала: ого-го-го!
МОЦНИЙ. Тоді привіт.
ПАСІЧНИЦЯ. Ну от, нарешті привіталися, тепер і познайомитися можна…
МОЦНИЙ. Не я привіт. Головатий – привіт.
ПАСІЧНИЦЯ. А, від пана Головатого привіт? І ви йому передавайте привіт… Як же ж, пам’ятаю… Був він такий… (демонструє який). Ні, отакий… (Показує інакше). І як він тепер? Такий чи такий?
МОЦНИЙ (показує грізного.) Ого-го!
ПАСІЧНИЦЯ. А що, пан Головатий якесь доручення передав?
МОЦНИЙ (дістає карту і простягує). Сховай. Кудись. Тссс… Секрет.
ПАСІЧНИЦЯ (бере карту, розглядає). Які питання? Звісно, сховаю. Для дорогого друга я що хочеш куди хочеш заховаю. Так заховаю, що і сама не знайду. А що, хтось оцим от добром зацікавиться?
МОЦНИЙ. Авжеж. Клоуни. Дві штуки. Ви їм мед. Такий. (Показує, як злипається.)
ПАСІЧНИЦЯ. А, медиком пригостити? Аякже ж. Звичайно! Почастую на славу! Мене хлібом не годуй, дай медиком почастувати. А медик свіженький, рано вранці зроблений. А ви мені допоможете? Авжеж?
МОЦНИЙ. Ні-і, не авжеж. Я туди. (Показує на небо.) Хутко.
ПАСІЧНИЦЯ. Ну, як хутко, то треба хутко, нічого не поробиш.
МОЦНИЙ. Вже. (Повертається до виходу.)
ПАСІЧНИЦЯ. Заходь, друже, ще. Ти мені тепер як рідний. Мій дім – твій дім. Мій вулик – твій вулик, мій горщик – твій горщик.
МОЦНИЙ. Бувай.
Зникає, чути звук відльоту та прильоту клоунів, Пасічниця дослухається і різко ховається разом із картою. Клоуни розглядають планету.
БІЛИЙ КЛОУН. Яка цікава планета, і гарна!
РУДИЙ КЛОУН. А медом як пахне! Перекусити б…
БІЛИЙ КЛОУН. Он, бджіл бачиш? Зараз тебе і перекусять, і перекусають…
РУДИЙ КЛОУН. А по-моєму, дуже сумирні бджілочки…
БІЛИЙ КЛОУН. Не відволікайся. Нам карту шукати треба!
Входить Пасічниця.
ПАСІЧНИЦЯ. О, які люди! Кого я бачу! Прийміть мої вітання, дорогенькі ви мої. Ласкаво просимо на планету Золотих Бджіл!
КЛОУНИ. Здрастуйте. (Кланяються.)
ПАСІЧНИЦЯ. Ви до нас надовго?
БІЛИЙ КЛОУН. Ні-ні, ми дуже поспішаємо…
ПАСІЧНИЦЯ. Куди спішите? Чого спішите?
РУДИЙ КЛОУН. Ми шукаємо чарівну квітку, щоб вилікувати Фею та її чарівницю…
БІЛИЙ КЛОУН (шикає на нього, щоб той не казав зайвого). Ми шукаємо шматочок карти, де вказано шлях до планети Золотого Дракона.
ПАСІЧНИЦЯ. Який дракон? Де дракон? Не бачив ніколи драконів.
РУДИЙ КЛОУН. Та ні, дракон не тут, а там. А ми шукаємо карту. Її мали сховати на вашій планеті. Ви не бачили?
ПАСІЧНИЦЯ. Карту? Таку невелику, з червоною лінією дороги?
БІЛИЙ КЛОУН. Так, саме таку.
ПАСІЧНИЦЯ. Ні, не бачила, зроду не бачила. Вулики є, бджоли є, мед є, а карти немає.
РУДИЙ КЛОУН. А до вас космічні монстри не прилітали?
ПАСІЧНИЦЯ. Які монстри? Де монстри? Знати не знаю, відати не відаю. Скільки на світі живу – ніколи не стрічала. Може, ви наплутали?
БІЛИЙ КЛОУН. Ми не могли наплутати.
ПАСІЧНИЦЯ. Тоді шукайте, як вам треба. Хочете там, хочете тут. Може, я відвернулася чи пішла у кущі, а той монстрик шмиг-шмиг-шмиг – і туди. (Показує напрямок.)
БІЛИЙ КЛОУН (відводить у бік Рудого Клоуна, тихо). Ти знаєш, по-моєму, вона шахраює. Вона все знає, але чомусь приховує. Я відчуваю, що це спільниця монстрів.
РУДИЙ КЛОУН (тихо). Та ну, що ти такий підозріливий? А по-моєму, мила тітонька.
ПАСІЧНИЦЯ. Може, поки спочиньте з дороги, скуштуйте меду, просто чудо, а не мед.
БІЛИЙ КЛОУН (Пасічниці). Дякуємо, але ми поспішаємо. (Рудому.) Так, я піду туди пошукаю, а ти тут продивися. (На вушко.) І за цією постеж. Тільки не здумай медом ласувати… (
Виходить у пошуках карти, Рудий з насолодою вдихає запах меду.
ПАСІЧНИЦЯ. Що, добре мед пахне?
РУДИЙ КЛОУН (зітхає). Ох і добре.
ПАСІЧНИЦЯ. Покуштували б нашого медику. (Викочує діжки чи горщики з медом.) Та хіба це мед? Це ж не мед – чисте золото. Та такого у всій галактиці не знайти! Вищої проби! Травневий! Квітковий! Липовий, гречаний. Гречаний, липовий, ні здається, це гречаний, а це липовий… Та ви хоч одну ложечку…
РУДИЙ КЛОУН. Ну-у, якщо трішечки, крапелиночку… (Пробує мед.) Та-ак, мед такий, що й не відірватися!
ПАСІЧНИЦЯ. Відірватися то якраз і можна!
Раптом з Рудим починає коїтися щось недобре: його рухи сповільнюються, стають механічними, так, неначе вони долають опір повітря.
РУДИЙ КЛОУН. Ой, що це у мене з ногами, вони неначе спутані. (Силою відриває ноги від землі.) Е-гей, а чому повітря таке сильне? (Відбивається від повітря). Що це зі мною? Я, здається, злипаюся, напевно, це якийсь мед злипучий… (Хапається за вулика, аби не впасти і застигає в нісенітній позі, приліплений до нього, Пасічниця злісно хіхікає). Це ти накоїла? (Губи також злипаються, говорить важко, нерозбірливо). А ну розлипни мене, чуєш!
ПАСІЧНИЦЯ. Розбіглася, як же ж. Ти краще помовчи, бо злипнуться губи – не розліпиш. Зараз ти перетворишся на велику липучку! (Рудий залишається з відкритим ротом.) А я піду пошукаю твого друга. Бо як же ж він голодний із дороги.
Виходить, з іншого боку з’являється Білий Клоун.
БІЛИЙ КЛОУН. Щось ніде не видно тієї карти. Раптом, ми і справді переплутали… (Помічає Рудого.) Ой, а чого це ти тут стовбичиш? Чого тримаєшся за вулика? (Оглядає.) І чого мовчиш? (Намагається відірвати його від вулика, не може.) Агов, чого ти вчепився? Що з тобою? А-а, ти не можеш відлипнути? (Помічає посуд від меду.) Що ж із тобою трапилося, друже мій? (До дітей.) Діти, скажіть, що з ним сталося?… Злипся від меду?… Зачаклований? Казав я тобі, не їж… А хто ж це частував? Пасічниця? Відчував я щось не те… Що ж робити? Як дізнатися про розчаклування? О! Здається, придумав. (Дітям.) Я вдаватиму, ніби теж став липучим і прилипну до Пасічниці. І їй доведеться сказати про розчаклування! (Дітям.) Тільки ви мене не видавайте, добре? Чуєш, Рудику, ми тебе визволимо, тримайся!
Входить Пасічниця, Білий помічає і починає грати, ніби він їсть мед.
ПАСІЧНИЦЯ. О, і ви тут, думала вас почастувати гарненько, а ви й самі почастувалися, от і славненько… У нас мед просто золото, їжте, їжте. Я вам ще більшу ложку дам… (Білий Клоун вдає, що починає злипатися, іде в напрямку до Пасічниці, та відступає). Ой, тільки не підходь близько! Чуєш мене? Не підходь! Я тобі ложку кину. В тебе кину… (Білий Клоун наздоганяє Пасічницю і вдає, що прилипає.) Ой, що ти робиш? А ну відліпися! Негайно.
Ходять по сцені, куди Пасічниця, туди і клоун, наступний діалог – на цьому ходінні.
БІЛИЙ КЛОУН. Не можу. Ви ж самі підсунули нам липучий мед.
ПАСІЧНИЦЯ. То й що з того? Я ж не знала, що ти до мене прилипнеш!
БІЛИЙ КЛОУН. Скажіть, як відліпитися. Мені і он моєму другу.
ПАСІЧНИЦЯ. Не знаю як. От біда мені з вами. І де ви взялися на мою голову!
БІЛИЙ КЛОУН. Скажіть, як розчаклуватися?
ПАСІЧНИЦЯ. Ой, горе моє, я й сама не знаю, що тепер робити!
БІЛИЙ КЛОУН. Самі винні. Самі зачаклували, самі тепер і розчакловуйте.
ПАСІЧНИЦЯ. Та це не я. Я не винна. Це все цей клятий монстр!
БІЛИЙ КЛОУН. Так таки був тут космічний монстр? А ви нам збрехали…
ПАСІЧНИЦЯ. Ну був. То й що з того? Чого зразу збрехала? Може, я забула. У мене голова дірява…
БІЛИЙ КЛОУН. І як розчакловувати мед забули?
ПАСІЧНИЦЯ. Та не забула, знаю, тільки це все одно неможливо.
БІЛИЙ КЛОУН. То скажіть як, а там побачимо.
ПАСІЧНИЦЯ. Ну гаразд, скажу. Мед перестане бути липучим, коли я заспіваю.
БІЛИЙ КЛОУН. То це ж так просто! Заспівайте!
ПАСІЧНИЦЯ. Ні, це неможливо. Чуєш, як я хриплю?
БІЛИЙ КЛОУН. Так ви застудилися?
ПАСІЧНИЦЯ. Ні, це не застуда! Колись у мене був чудовий голос, як у соловейка. Та одного разу я зірвала його. І врятувати його може тільки особливий мед, захований в одному горщику. Але тут їх безліч! І я ніяк не можу знайти той заповітний мед. Багато років я шукаю його. Я зненавиділа мед, з горя стала злою, і ця злість отруює весь мед на планеті…
БІЛИЙ КЛОУН. І невже ніхто не знає, як знайти цей горщик з медом?
ПАСІЧНИЦЯ. Знає тільки одне сузір’я Велика Ведмедиця. Вона весь мед розрізняє за запахом. Але я ж не можу запросити на планету сузір’я…
БІЛИЙ КЛОУН. Я знаю! Знаю, як запросити!
ПАСІЧНИЦЯ. Не може бути.
БІЛИЙ КЛОУН. Це чарівне замовляння від Феї.
ПАСІЧНИЦЯ. Якщо від Феї, тоді вірю! Клич її.
БІЛИЙ КЛОУН. А ви віддасте нам карту, яку залишив Монстр?
ПАСІЧНИЦЯ. Віддам. Звичайно, віддам.
БІЛИЙ КЛОУН. Тоді слухайте: (Пасічниця і діти підхоплюють віршик). Шановна пані Велика Ведмедиця. Прошу вас, спустіться на цю планету, допоможіть нам! (На сцені з’являється Велика Ведмедиця).
ВЕЛИКА ВЕДМЕДИЦЯ. День добрий, дорогі мої! Що у вас тут трапилося?
БІЛИЙ КЛОУН. Дорога Ведмедицьо, допоможіть нам, будь ласка. Розшукайте чарівний горщик із медом. Тоді Пасічниця знову буде співати, Рудик розлипнеться, а ми отримаємо карту, що веде до чарівної квітки для Феї.
ВЕЛИКА ВЕДМЕДИЦЯ. Гаразд. Я спробую. Для Пасічниці я б не шукала — багато лиха вона накоїла. Та заради вас і Феї я пошукаю. (Шукає горщика з медом.)
БІЛИЙ КЛОУН. Щиро дякуємо вам, пані! Тримайся, Рудику, зараз ми тебе визволимо і карту отримаємо!
ПАСІЧНИЦЯ. Знайдіть, будь-ласка. Я ж від співу відразу подобрішаю, чесне слово!
ВЕЛИКА ВЕДМЕДИЦЯ. Так, здається, оцей. (Показує горщика, принюхується.)
БІЛИЙ КЛОУН. А запашний який!
ВЕЛИКА. Що ж ти стоїш? Підходь і скуштуй.
ПАСІЧНИЦЯ. Невже, невже це він? А ну де моя найбільша ложка! (Пробує ложкою мед, говорить вже не захриплим голосом.) Ой, я не хриплю! Ви чуєте?
РАЗОМ. Чуємо, звісно, чуємо!
ПАСІЧНИЦЯ. Ур-р-ра! Я буду співати!
БІЛИЙ КЛОУН. Скоріше!
ПАСІЧНИЦЯ (співає). А-а-а-а!
Рудий Клоун відліплюється, клоуни обнімаються, цілують Ведмедицю.
БІЛИЙ КЛОУН. Рудику, як же я за тебе хвилювався! Але тепер ти бачиш, до чого доводить твоя любов до ласощів?
РУДИЙ КЛОУН. Ти вибач мене, це я у всьому винен. Не послухав тебе і скуштував меду… Я більше ніколи… Я тобі дуже вдячний, ти справжній друг!
БІЛИЙ КЛОУН. Ну гаразд. Що вже з тобою поробиш? Та ти краще подякуй Великій Ведмедиці. Якби не вона, стояв би ти тут велетенською липучкою!
РУДИЙ КЛОУН. Пані, я вам дуже-дуже-дуже страшенно вдячний. Ви нас врятували.
ПАСІЧНИЦЯ. І мене, і мене врятували, безмежно вдячний вам! (Співає.)
Пісня Пасічниці
1. Чому була негідна,
Робила мед липучим?
Бо скривджена і бідна,
Мій голос був скрипучим.
2. У замкненому крузі
Страждала з безголосся.
Тепер я маю друзів –
Це диво відбулося.
3. О, голос мій чарівний –
Небесний подарунок!
І ще – даю вам слово –
Від злості порятунок.
4. Від голосу дзвінкого
Я знову подобрію.
Не скривджу більш нікого!
Збулася давня мрія!
БІЛИЙ КЛОУН. Якщо ви нам вдячні, то давайте скоріше карту.
ПАСІЧНИЦЯ (дістає карту). Ось, тримайте.
БІЛИЙ КЛОУН. А тепер не можна гаяти ні хвилини. Феї у небезпеці. І невідомо, які ще пастки приготували для нас Монстри.
ПАСІЧНИЦЯ. Все, більше ніколи не буду допомагати їм. Це ви справжні друзі! Може все-таки скуштуєте меду на дорогу? Він же тепер розчаклований.
РУДИЙ КЛОУН. Пані Ведмедицю пригостіть, їй має сподобатися. А ми дуже поспішаємо.
ПАСІЧНИЦЯ. Та я вам весь мед віддам дощенту, пані Ведмедицьо!
ВЕЛИКА ВЕДМЕДИЦЯ. Дякую, Пасічнице. Та поки Феї у небезпеці, я й ложечки не можу з’їсти. Так хвилююсь, так хвилююсь… Летіть скоріше, милі клоуни. Зараз зорі вкажуть вам дорогу до планети Золотих Снів.
Зорі висвітлюють шлях до планети.
БІЛИЙ КЛОУН. Рушаймо…
РУДИЙ КЛОУН.Я готовий! До побачення, милі друзі.
ВЕЛИКА ВЕДМЕДИЦЯ (навздогін). Тільки будьте дуже обережні! Там живе Зла Чаклунка. (
Клоуни вибігають, чути звук відльоту, Велика Ведмедиця повертається, а Пасічниця захоплено співає, раптом з’являється Моцний, хоче щось сказати, але Пасічниця, захоплена співом, не помічає його.
МОЦНИЙ (крутить пальцем біля скроні). Угу-гу-гу-гу.
Світло міняється, ця планета щезає разом із Пасічницею, натомість з’являється знову міжзоряний простір (або це перед сценою). З різних сторін збираються Монстри.
ГОЛОВАТИЙ. Ну як, Моцний, ти виконав завдання?
МОЦНИЙ. Авжеж.
ГОЛОВАТИЙ. Чудово, то з клоунів тепер великі липучки?
МОЦНИЙ. Ні.
ГОЛОВАТИЙ. Як ні?! Чому ні?! Що таке? Невже Пасічниця підвела?
МОЦНИЙ. Вона не ого-го і не ого, вона угу-гу. І привіт.
ГОЛОВАТИЙ. Що, з привітом людина? Ясно. Розчаклувалися, значить. Невже й карту віддала?
МОЦНИЙ. Еге ж. Хутко.
СПРИТНИЙ. Все пропало, все пропало!
ГОЛОВАТИЙ. Не панікуй. Ну, мила, начувайся! І що ж вона тепер робить?
МОЦНИЙ. Ля-ля-ля, ля-ля-ля…
ГОЛОВАТИЙ. Не життя, а пісня… Стара шкапа! Нічого, на планеті Золотих Снів їх чекатиме така пастка, якої їм довіку не здолати. Зла Чаклунка не підведе!
СПРИТНИЙ. А чаклунка хоч симпатична?
ГОЛОВАТИЙ. Колись була красунею.
МОЦНИЙ. Ого!
ГОЛОВАТИЙ. І навіть у свої сто з гаком…
СПРИТНИЙ. Все-все, питань нема…
ГОЛОВАТИЙ. Спритний, на тебе вся надія. Лети скоріше. Я вірю, що ти не осоромиш горде ім’я космічного монстра. Вперед, летом руш.
Розлітаються в різні боки.
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ.
