У поезії «До богів подібний мені здається» Сапфо пристрасно і щиро розповідає про своє захоплення прекрасною людиною.
Вірш «До богів подібний…» Сапфо
До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадливий усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти…
(Переклад Г. Кочура)
«До богів подібний…» аналіз вірша
Даній поезії більше, ніж 2, 5 тисячі років, а слова та почуття ліричної героїні нам добре зрозумілі, бо і у наш час люди здатні закохуватися так само сильно, як і в часи Сапфо.
Головний художній засіб у цьому вірші – гіпербола (художнє перебільшення)
