Вірші про троянди на українській мові описують красу цих квітів та захоплення ними багатьох письменників.
Вірші про троянди для дітей
Цвітуть троянди в літній час,
Хоч гілочки й колючі,
Та квіти гарні, як атлас,
Пахучі – препахучі.
Вірш про квітку троянду
Троянди! Квіти просто чарівні!
Вражають кольором людину.
І квітнуть ціле літо день при дні
У світлу й дощову годину.
Дарують аромат п’янкий, тонкий,
І мають надзвичайну вроду.
Й казковий усміх-погляд чарівний,
Тому давно ввійшли у моду.
Бо стільки в квітах сонця і тепла,
Та ласки, ніжності і світла.
Краса троянд до серця пролягла
Й любов’ю щирою розквітла.
Надія Красоткіна
Гарні вірші про троянди
Садила матуся для Вавди
Красиві і ніжні троянди.
Вмивались троянди росою,
Пишались троянди красою.
І чулися їх голоси:
– Ми в світі живем для краси.
***
Червоні троянди, умиті росою.
Палають вони неземною красою;
Їх хтось залишив на полиці в вагоні
І свіжістю пахнуть пелюстки червоні.
Хтось віз ті червоні троянди додому
Комусь в подарунок. Кому – невідомо.
У цій метушні й колотнечі вокзальній
Про квіти забули – їх просто не взяли.
Виходячи поспіхом їх залишили
І квіти лежать, і голівки схилили…
Вірші про квіти троянди
Я квітка ніжна, як весна,
Я різні сукні маю.
Все літо пишна й запашна,
Я й осінь зустрічаю.
Буваю кольору зорі,
Лимона колір маю,
І снігу зимної пори,
і вишнею палаю.
Вірші про троянду
Мабуть не дарма є на світі троянди,
Їм місце знайдеться в саду, на веранді,
Як символ кохання, як символ надії,
Захоплюють, манять, занурюють в мрії,
Такі вони різні, такі досконалі,
Як символ розпусти, як символ моралі,
Ці квіти висловлюють вмить почуття,
Мінливі бажання, любов, каяття,
Їх колір про наміри вмить розповість,
Чи ніжність, чи біль, а можливо і злість,
Хоч вік їх короткий – та сутність безсмертна,
Водночас і звична, і безпрецедентна,
Краса їх чарує та змінює долю,
До меж насолоди, до крайності болю,
Шипів гострота, пелюсток оксамит,
Безмежжя чарівності й ніжності мить…
***
Леонід Глібов “Троянда”
Цвіла Троянда у садочку,
А недалечко, у куточку,
Між бур’яном бринів Будяк.
І каже він Троянді так:
— Нащо се ти колючок начіпляла?
— А ти нащо? — вона його спитала.
— Я? — обізвавсь Будяк,—
Я, серденько, не проста штука,
Я — степовий козак!
Мені колючка, як шаблюка,
Щоб ворогів страшить,
Щоб всім було спокійно жить.
Вам більш нема ніякої роботи —
Цвісти, пахтіть, а не колоти.
— Не все ж колоть і Будякам,—
Троянда каже,— треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс —
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев’я обвивать.
— Хіба! — сказав Будяк і усміхнувся.
