«Заповіт» Шевченко аналіз

Аналіз вірша «Заповіт» Шевченка — тема, ідея, художні засоби, жанр, композиція та інші питання розкриті в цій статті. «Заповіт перекладено більше як на 50 мов народів світу. Виникло навіть прислів’я: «Шевченків «Заповіт» облетів увесь світ».

«Заповіт» Шевченко аналіз

«Заповіт» рік написання: 1845

Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: громадянська.
Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.
Віршовий розмір: хорей

Тема «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.

Ідея «Заповіт»: віра поета у світле майбутнє України.

Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.

Художні засоби «Заповіт»

  • Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море».
  • Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…».

«Заповіт» композиція

За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.

Експозиція:
Як умру, то поховайте…
На Вкраїні милій…
Зав’язка:
Як понесе з України
Кров ворожу.
Кульмінація:
…Вставайте,
Кайдани порвіте.
Розв’язка:
І мене…
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

«Заповіт» ідейно-художній аналіз

Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій.

Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю.
Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться.
Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина.
Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни.

Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави». Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України.

У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього.
Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу:

…вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади.

Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову».

У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».

Коментарі:
  1. 1 год ago
    • 1 год ago
    • 1 год ago
  2. 1 год ago
  3. 1 год ago
  4. 1 год ago
  5. 1 год ago
  6. 9 месяцев ago
  7. 1 месяц ago
  8. 1 месяц ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *