Переказ твору “Квіти від Жар-птиці. Дитинство Марії Приймаченко” Анна Багряна читати скорочено варто, щоб дізнатися про життя відомої української художниці.
“Квіти від Жар-птиці” скорочено
У селі Болотня, що на Київському Поліссі, стояла звичайна хата, яка вирізнялася лише дивовижними різьбленими фігурами химер на паркані. Тут жила родина Приймаченків: батько Оксент, майстерний тесля, та мати Параска, талановита вишивальниця. Маленька Маруся зростала серед таємничої природи Полісся, де кожне дерево чи хмара здавалися їй казковими істотами. Дівчинка обожнювала спостерігати, як мати «чарує» голкою, створюючи на полотні дивовижні квіти. Мати обіцяла навчити доньку, вірячи, що її візерунки будуть ще кращими.
Коли Марусі було вісім років, трапилася біда. Після гри в калюжі на Благовіщення та різкого зауваження баби Харитини, дівчинка занедужала. Спершу думали на переляк, але згодом іванківський лікар діагностував тяжку інфекцію (поліомієліт). Хвороба завдала дитині страшного болю, ніби м’язи викручували теслярськими інструментами.
Маруся вижила, але одна її ніжка скривилася й стала коротшою. Через це дівчинка була змушена ходити на милицях.
Через недугу Маруся не могла працювати в полі, тому більше часу проводила вдома за вишиванням та хатніми справами. Вона стала замкнутою і спостережливою, а свої дивовижні сни про небачених звірів та яскраві квіти почала переносити на полотно. Проте вишивання було занадто повільним процесом — образи в її уяві народжувалися швидше, ніж рука встигала робити стібки.
Одного разу, випасаючи гусей на луці, Маруся сіла під горіхом і почала малювати прутиком на сирому піску. Вона зобразила квіти з величезними сонячними серцевинами та фантастичну пташку з розкішним хвостом, яку бачила уві сні — справжню Жар-птицю.
Маруся мріяла намалювати чарівну жар-птицю, але не знала, де взяти фарби. Раптом їй привиділося, що ця птаха з’явилася насправді: вона кружляла над річкою й залишила золоту пір’їну. Дівчинка побігла до берега й знайшла там синій глей. Вона принесла його додому, розвела водою й почала розмальовувати хату дивовижними синіми квітами. Малюнки виглядали живими й чарівними. Вона розписала синіми квітами всю хату: стіни, піч, мисник і навіть фасад зовні.
Спочатку Маруся боялася, що дорослі сваритимуть її, але батьки й бабуся, повернувшись, були вражені красою розписів і щиро захопилися талантом дівчинки. Незабаром про її здібності дізналися сусіди. Вони просили Марусю прикрасити й їхні хати, і вона охоче це робила, знаходячи нові природні барви та створюючи ще яскравіші орнаменти.
Батьки підтримували доньку, розуміючи, що творчість допомагає їй забувати про хворобу. Вони дали їй папір і фарби, і Маруся почала малювати вже не лише на стінах, а й на папері. Вона створювала фантастичні квіти, дивовижних звірів і птахів, у яких відображалися добро і зло. Особливо любила зображати жар-птицю — символ своєї мрії та натхнення.
Цікаво, що Маруся малювала лише лівою рукою — тією, що ближче до серця. На її малюнках оживали не лише рослини, а й дивовижні звірі. Добрі істоти були заквітчаними й яскравими, а злі — темними та зубатими, бо художниця розуміла, що світ складається з боротьби добра і зла.
Минали роки, і талант простої дівчини з Полісся переріс межі рідного села. Марія Приймаченко стала зіркою світового масштабу. Її стиль назвали «наївним мистецтвом». У 1937 році на виставці в Парижі її творчість вразила світ (кажуть, навіть Пабло Пікассо був у захваті від її робіт). Вона отримала золоту медаль. Її виставки з успіхом проходили від Німеччини до Японії.
Попри всесвітню славу, Марія Оксентіївна залишилася вірною рідній Болотні. Навіть після Чорнобильської катастрофи вона відмовилася переїжджати до Києва, бо не уявляла життя без рідної землі, запаху роси та гармонії природи. Вона продовжувала творити «сонячні квіти» на радість людям, вірячи, що мистецтво має нести щастя.
Марія Приймаченко прожила довге життя, ставши лауреатом Шевченківської премії. Вона казала, що малює «на радість людям», і сьогодні її образи живуть на одязі, муралах та в музейних колекціях по всьому світу як символ незламної української душі.
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права належать сайту dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
