Олександра Дорожовець “Старий будинок” скорочено читати варто, щоб дізнатися сюжет фантастичної історії про допомогу головної героїні Софійки жителям зачарованого будинку.
“Старий будинок” скорочено (аудіокнига)
“Старий будинок” скорочено (переказ)
Ця історія сталася в невеликому містечку. Дванадцятирічна Софійка щодня ходила до школи мистецтв проспектом Шевченка, бо колись пообіцяла бабусі не зрізати шлях тихими провулками, де, за її словами, було небезпечно.
Якось після уроку сольфеджіо подруга Олеся вмовила її піти коротшою дорогою — Тихою вулицею. Вона була затишна й майже безлюдна. Там Софійка помітила покинуту садибу й стежку в зарослий сад. Раптом на ґанок вийшов дивний хлопчик у старомодному одязі, помахав їй і зник. Олеся його не бачила й не повірила подрузі.
Наступного дня дівчата знову пішли Тихою вулицею. Хлопчик з’явився біля паркану й помахав Софійці, але щез, щойно Олеся глянула в той бік. Олеся вирішила, що подруга знову все вигадала, а Софійка була розгублена й налякана.
Після цього Софійка нікому не розповідала про загадкового хлопчика з покинутого будинку, хоча щоразу, коли вони з Олесею йшли Тихою вулицею, він сумно махав їй рукою.
Перед різдвяними канікулами Олеся захворіла, і Софійка вперше пішла тією дорогою сама. Біля садиби вона зустріла хлопчика, який назвався Іваном і сказав, що бачити його можуть не всі. Він попросив приходити ще.
Навесні, засмучена через закриття класу малювання, Софійка знову пішла Тихою вулицею. Іван запросив її до будинку, випити чаю з печивом. Усередині занедбана садиба виявилася затишною й казковою: чисті кімнати, запах свіжого печива, дивний сад, де весна миттєво змінювалася літом.
У саду сталося диво: за кілька хвилин рання весна змінилася літом — розквітли дерева й квіти, повітря потеплішало. Іван пояснив, що це місце незвичайне: зовні садиба виглядала руїною, а всередині була справжньою казкою.
Іван показав Софійці у саду квітник його тітки. Дівчинку це заспокоїло, бо вона хвилювалася, що хлопчик живе сам. Біля входу в сад вона побачила сірого кота, а Іван запросив її повернутися до будинку на чай з імбирним печивом за старовинним рецептом.
На кухні Софійка взяла з тарілки печиво ще до того, як хлопчик приніс чай. Іван не встиг зупинити її й зізнався, що підсипав у печиво сонне зілля, бо хотів, щоб вона залишилася до приходу Чорної Пані — його «тітки», яка вже не випустила б гостю. Він боявся більше не побачити Софійку.
Дівчинка запевнила, що й так прийшла б ще, але зілля вже діяло… она заснула. У цей момент задзвенів дзвіночок: прийшла Чорна Пані.
Невдовзі дівчинка прокинулась і зрозуміла, що перетворилася на Золоту Пташку. Вона не могла говорити — лише цвірінькала. На допомогу прийшов сірий кіт. Він порадив з’їсти чарівне зерно, після чого до дівчинки повернувся голос. Кіт пояснив, що Чорна Пані перетворює людей на тварин. Стара чапля і білка у саду колись були людьми. Щоб зняти чари, потрібно щось запропонувати Чорній Пані. Кіт, який назвався Федором, порадив Софійці попроситися доглядати квітник і пообіцяв навчити її за умови, що вона дозволить йому гуляти в котячій м’яті у квітнику.
Коли з’явилася Чорна Пані, Софійка попросила дозволити їй працювати в саду, аби знову стати людиною. Господиня погодилася, але поставила сувору умову: щодня о восьмій годині ранку Софійка на чотири години ставатиме людиною і доглядатиме квітник, а решту часу буде Золотою Пташкою. Якщо загине хоч одна квітка — вона назавжди стане жабою.
Коли Іван відчинив клітку, Софійка вирішила тікати. Вона вилетіла в сад і спробувала перелетіти паркан, але вдарилася об невидиму перепону й упала. З’явився Федір і пояснив, що чари не дозволять їй покинути садибу. Сам кіт може виходити, коли хоче, бо господиня впевнена, що він завжди повернеться.
Наступного ранку з восьмим ударом годинника Софійка знову стала людиною. Дівчинка знову спробувала вийти за межі садиби, але її зупинила невидима стіна. Федір пояснив, що доки Чорна Пані її не відпустить, вона не вийде за межі садиби.
Квітник був величезний, у формі п’ятипелюсткової зірки. Там росли гладіолуси, хризантеми, дзвіночки, троянди та жоржини). У центрі стояв кам’яний стовп із чашею, а навколо — глечики з травами. Та весь квітник заріс бур’янами. Федір навчив Софійку полоти стежки, щоб не пошкодити рослин. За кілька годин дівчинка тяжко втомилася, натерла руки, але мусила працювати далі.
Потім Федір повів її до стовпа, де росла його улюблена котяча м’ята. Він наказав принести драбину й дістати чашу. Софійка зробила це, і кіт, діставшись м’яти, почав качатися, муркотіти, а згодом заснув просто в квітнику.
Після роботи Чорна Пані похвалила Софійку за роботу і пообіцяла, що подбає, аби ніхто її не шукав: усі вважатимуть, що вона поїхала навчатися до Франції. Софійка не вірила, що чарівниця може приховати її зникнення. Та Чорна Пані виткала зі срібної павутинки сніжинку й поклала її на кришталеву кулю, всередині якої було місто, дуже схоже на рідне місто Софійки. Сніжинка спалахнула, і Чорна Пані розповіла вигадану історію про те, що Софійка нібито виграла престижну стипендію й поїхала до Паризької школи мистецтв. Дівчинка не повірила, але в кулі з’явилося видіння: бабуся з сусідкою говорили про її «від’їзд» і шкодували, що не встигли попрощатися. Софійка зрозуміла, що всі повірили в обман і більше її не шукають. Дівчинка гірко заплакала…
Невдовзі втомлена Софійка заснула. Її розбудив Іван. Він приніс чарівний пиріжок, який на дві години повертав їй людську подобу, і чистий одяг. Хлопчик зізнався, що навмисно заманив її до будинку через самотність, але шкодує і хоче допомогти зняти чари. Вони гуляли в саду, говорили про Федора, який спав у кімнаті Івана, та про те, що котові більше не можна давати котячу м’яту.
Наступного дня Софійка прокинулася від страшного гуркоту. Федір відчайдушно лупив лапою по клітці, щоб вона швидше вилетіла з неї, поки не перетворилася на людину. На кухні Софійка помітила загадкові двері, про які ніхто не хотів говорити. Дівчинка була переконана, що за ними— таємниця будинку і, можливо, шлях до свободи.
Одного дня в саду з’явився брудно-білий чужий кіт, і між ним та Федором спалахнула люта бійка. Софійка скористалася цим й відчинила загадкові двері. За ними були сходи на другий поверх із двома кімнатами. Одна з них була заповнена старовинними речами, іграшками, фотографіями та листами.
У тій кімнаті Софійка побачила Івана, але він був дивний: напівпрозорий, а за ним проглядалося ще одне — старе й страшне — обличчя. Коли Софійка випадково розбила чашку, він розлютився й вигнав її.
Перелякана дівчинка побігла вниз. Федір одразу зрозумів, де вона була. Кіт піднявся нагору й прочитав старі листи Івана. З них він дізнався, що цей будинок був побудований з любов’ю і що сам Іван віддав йому частину своєї душі.
Після цього інциденту в будинку почали коїтися дивні речі — шурхіт, тіні, тривожні звуки. Чапля Серафима сказала, що Чорна Пані чаклуватиме, бо Іванові стало гірше. З’явившись, виснажена господиня наказала Федорові склеїти розбиту чашку й заборонила Софійці ставати людиною, бо це занадто небезпечно.
Дівчинка благала пробачення, але Чорна Пані зникла. Софійка довго сиділа на підвіконні й плакала: раніше вона мала хоча б кілька годин людського життя, роботу в саду й спілкування з Іваном та Федором, а тепер утратила й це. Вона не розуміла, чому всі так налякані через розбиту чашку, і, згадавши дім, знову розплакалася.
Наступного ранку Федір повів Софійку до кімнати нагорі, де вона раніше бачила старого Івана.
Під час сутички вона випадково вилетіла за межі саду й опинилася в холодному, чужому світі, де почала буквально танути й ставати прозорою. Федір та Іван врятували Софійку, повернувши її в сад. Іван затулив лаз каменем, але сам від цього сильно ослаб і перетворився на синій туман. Пізніше він трохи відновився, хоча й залишався напівпрозорим.
Після цих пригод Софійка й Федір лежали на траві, втомлені, але щасливі, що все скінчилося.
Згодом до Софійки прийшла Чорна Пані й запропонувала умову: щоб знову стати людиною, вона має скласти старовинну мозаїку на кухні. Але додому вона потрапить лише за умови, що знайде спосіб урятувати душу будинку.
Наступного ранку Софійка взялася за мозаїку. Робота була складною: більшість камінчиків були уже дрібними. Людині таке завдання було б майже не під силу, але пташиний зір допомагав Софійці помічати найменші відмінності. Найбільше труднощів завдавало те, що мозаїка була кольорова, а Золота Пташка бачила світ у відтінках сірого. Проте з часом вона навчилася розрізняти навіть найменші нюанси. Згодом стало видно, що на мозаїці зображено порт із човнами. Найважче було скласти частину неба.
Софійка втомилася, і Федір запропонував їй прогулятися садом. Там вони зустріли Параскеву, яка розповіла про Бал духів. Софійка засмутилася, що не встигне закінчити мозаїку й піти на бал людиною.
Чорна Пані відмовилася знімати чари раніше, бо вважала, що бал — не місце для маленької дівчинки. Та ввечері Іван таємно приніс їй чарівний пиріжок, і Софійка знову стала людиною.
На балу вона побачила дивних гостей і колишнього нареченого Чорної Пані — Антоніо Новатора. Підслухавши їхню розмову, Софійка зрозуміла, що він хоче перебудувати будинок і навіть зробив Чорній Пані пропозицію, але вона йому відмовила. Новатор у гніві вибіг у сад і почав нищити квітник. Софійка спробувала його зупинити, але він схопив її й продовжив топтати квіти. На допомогу прийшли Параскева, Федір і гості балу. Разом вони зупинили Новатора. Головний повелитель духів вигнав його та заборонив іншим духам йому допомагати.
Бал завершився достроково. Після цих подій Софійка більше не перетворювалася на Золоту Пташку. Чорна Пані повідомила, що Софійка назавжди залишиться дівчинкою — це її подарунок за врятований квітник. Вона дозволила Софійці оселитися в затишній кімнатці з ліжком, столом, дзеркалом і м’яким килимом.
У Софійки з’явилося багато справ: уранці вони з Федором доглядали квітник, а після обіду вона допомагала Івану лагодити речі «з душею», що ніби оживали від турботи. Чорна Пані зберігала лише ті предмети, у яких жили добрі духи.
Невдовзі Софійка таки завершила мозаїку. Коли вона вставила останній камінчик, картина засяяла, і Чорна Пані була так зворушена, що поцілувала дівчинку.
Одного разу повз будинок ішов Софійчин учитель малювання Петро Степанович. Софійка впізнала його й пішла поговорити. Він розповів, що мріяв відкрити тут школу малювання, оскільки їхню зачинили. Софійці сподобалася ця думка, але Чорна Пані розсердилася й перервала розмову. Після сварки Софійка гостро відчула тугу за домом.
Уночі дівчинка почула дивний шум у саду. Згодом з’ясувалося, що пані Параскева таємно зустрічається з барбарисами — підземними чарівниками, які дають силу цьому місцю. Барбариси були помічниками Чорної Пані.
Згодом Софійку й Федора запросили до них. Під землею вони побачили зали з дивовижними малюнками різних пір року та Свято врожаю, на якому сотні барбарисів готували чарівницьку силу, зливаючи золотисту рідину в гігантський чан. Їхній правитель Цісар сказав Софійці, що все плем’я вдячне їй за врятований сад і багатий врожай, тому хоче зробити їй подарунок. Він приготував для неї особливе зілля, яке дозволило б їй вийти за паркан і зруйнувати чари, не розтанувши. Водночас попередив, що якщо зілля використати на території будинку, то воно знищить усі чари, які тримають цей світ.
Та під час святкування до барбарисів непомітно пробрався брудно-білий кіт (шпигун Новатора). У той момент, коли Цісар передав Софійці зілля, кіт вихопив слоїк і кинувся тікати. Федір помчав за ним, а Софійка — слідом.
У саду брудно-білого кота оточили мешканці будинку: Параскева, Серафима, Іван і Федір із Софійкою. Саме в цей момент за парканом з’явився Антоніо Новатор, який вирішив знести старий будинок екскаватором.
Чорна Пані вийшла на захист будинку. Кіт-шпигун випадково впустив слоїк, призначений для Софійки. Зілля розлилося — і світ миттєво змінився… Чари зникли, сад став сірим і холодним. Іван почав танути й перетворився на ледь помітну теплу хмаринку. Будинок постарів і руйнувався на очах. Параскева й Серафима стали немічними старими жінками. Федір став молодим хлопцем, а брудно-білий кіт — однооким чоловіком. Новатор скористався моментом і спрямував екскаватор на дах.
У розпачі Софійка запропонувала просте рішення: дати будинку людей, які любитимуть його — зокрема її вчителя малювання Петра Степановича, який добре знав історію будинку. Спершу всі вагалися, та зрештою вирішили погодитись на пропозицію Софійки. Навіть Новатор погодився на план дівчинки й наказав людям заплющити очі — починалося справжнє диво.
Коли Софійка розплющила очі, то побачила, що стояла сама серед вечірнього саду. Паркан знову був цілий, і будинок виглядав значно краще: дах був полагоджений, сходи — міцніші, поруч лежали складені матеріали. У кухонному вікні світилося.
Із кухні вийшов молодий чоловік, схожий на Івана, тільки старший. Він назвав Софійку «сплячою красунею». Він розповів, що минуло вже три дні. Дівчинка стала прозорою й танула від дотиків, тож Чорна Пані наказала не чіпати її, поки та сама не прокинеться. Іван пояснив, що перероджується як дух і тому змінився.
Він розповів, що вічне літо скасували, аби не дивувати людей, а будинок знову зачарували тимчасово — до справжнього ремонту. Пані Параскева й пані Серафима знову перетворилися на звірів і поїхали жити до Антоніо Новатора. А Федір не захотів переїжджати, тому залишився хлопчиком, щоб не дивувати сторонніх, які постійно приходять до будинку.
Наступного дня мав відбутися перший урок малювання з Петром Степановичем. Софійка раділа, що її задум здійснився. Згодом Чорна Пані повідомила, що чари з дівчинки знято й наступного дня вона може повертатися додому.
Вранці Софійка почула гру на роялі. Це грав Федір. Він розповів, що в дитинстві втратив батьків і став безхатьком, а Чорна Пані врятувала його і подарувала нове життя, перетворивши на кота. Антоніо Новатор запропонував Федорові залишитися в будинку, доглядати квітник і вчитися. Федір із радістю погодився.
Минуло кілька місяців. Софійка повернулася додому. Їй здавалося, ніби вона справді вчилася в Паризькій школі мистецтв, а подій у старому будинку не пам’ятала. Вона ходила на заняття до старої садиби, де працювала художня школа. Федір став її однокласником, а Антоніо з Чорною Пані, яку всі звали Ізабеллою Григорівною, стали його прийомними батьками.
Згодом Іван пригостив Софійку чарівним печивом, і вона згадала всі пригоди. Він пояснив, що будинок остаточно відремонтований, тому чари незабаром знімуть, та пообіцяв, що завжди залишатиметься в його стінах.
Після цього Софійка ще кілька років навчалася у школі малювання, де завжди відчувала невидиму присутність Івана…
Автор переказу – Гнатюк Олег
Авторські права на опублікований переказ належать сайту dovidka.biz.ua.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
