Аналіз байки “Вовк та Ягня” Глібова допоможе визначити, яка тема, ідея, мораль, короткий зміст твору, характеристика героїв.
Глібов «Вовк та Ягня» аналіз
Автор – Леонід Глібов
Рік написання – 1854
Жанр – байка
Тема – зображення всевладного Вовка, який висуває обвинувачення безневинному Ягняті.
Ідея – засудження безглуздого свавілля поміщиків-кріпосників. Автор глибоко співчуває важкій долі поневоленого народу.
Головна думка – кріпаки і кріпосники — непримиренні вороги.
Хіба не знаю я, не чув,
Що ви усі мене б із’їли,
Якби вловили?
Собаки й вівчарі твої,
Усі ви — вороги мої.
“Вовк та Ягня” герої:
- Вовк – великий та сірий. У формі чиновника він вершить суд. Це лютий, самовпевнений та немилосердний герой. Вовк звинувачує Ягня у різних гріхах, тоді як бідне Ягня ні в чому не винне. Вовк уособлює лицемірство, хижість, безсоромність, силу. Вовк є алегорією жорстокості, сили, брутальної влади.
- Ягня – мале, перелякане та беззахисне. Чисте та доглянуте. Зустрівши вовка ягня не зможе спокійно вибратися із води. Ягня уособлює беззахисність, тендітність, чесність, слабкість.
У цій байці Глібов розкриває існуючи на той час взаємовідносини між кріпаками і кріпосниками. В образі Вовка, звичайно ж, змальовано жорстокого кріпосника, який виглядає безсоромним насильником. А в образі Ягняти — кріпака-селянина, який майже без протесту підкоряється волі свого пана і терпляче виконує його примхи.
Чого навчає байка “Вовк та Ягня”? Байка повчає всі наступні покоління: не принижуйте тих, хто на вас працює, бо вони такі ж самі живі люди, і заслуговують ввічливого ставлення.
Глібов «Вовк та Ягня» читати
На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б’є —
Затим що сила є…
Примір не довго б показати,
Та — цур йому! Нащо чіпать?..
А щоб кінці як-небудь поховать,
Я хочу байку розказати.
Улітку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Само забилося до річки —
Напитися водички.
От чи пило, чи ні — глядить:
Аж суне Вовк — такий страшенний
Та здоровенний!
Та так прямісінько й біжить
До бідного Ягняти.
Ягняті нікуди тікати;
Стоїть, сердешне, та дрижить…
А Вовк, неначе комісар, кричить
(Він, щоб присікаться, знайшов причину):
— Нащо се ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мій
Та квапиш ніс поганий свій
У чистую оцюю воду?
Та я тобі за сюю шкоду
Ти знаєш, що зроблю?..
Як муху, задавлю!
— Ні, паночку,— Ягня йому мовляє,-
Водиці я не сколотив,
Бо ще й не пив;
А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,
Бо я стою зовсім не там,
Де треба пити вам,
Та ще й вода од вас сюди збігає…
— Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув. —
Чи бач! Ще і базікать стало…
Такого ще поганця не бувало!..
Здається, ти й позаторік тут був
Та капості мені робив… Тривай же!
Ти думаєш, що я забув?
— Помилуйте! — йому Ягнятко каже,-
На світі я ще й году не прожив.
— Так брат твій був.
— Нема братів.
— Так, може, батько,
Коли не дядько…
Або ж хто-небудь з ваших був…
Хіба не знаю я, не чув,
Що ви усі мене б із’їли,
Якби вловили?
Собаки й вівчарі твої,
Усі ви — вороги мої:
Од вас мені життя немає…
Ще мало я терпів?
— Так чим же я вам досадив? —
Ягнятко, плачучи, питає.
— Цить, капосне! Либонь, не знає…
Ще й огризається, щеня!
Що ти за птиця?! Ти — Ягня!
Як сміло ти мене питати?
Вовк, може, їсти захотів!..
Не вам про теє, дурням, знати! —
І —Вовк Ягнятко задавив…
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан… йому не слід…
“Вовк та Ягня” порівняння байок Глібова та Крилова
