Аналіз поезії «По сей день Посейдон посідає свій трон…» Ліни Костенко допоможе підготувати літературний паспорт твору, визначити жанр, провідний мотив, тему та художні засоби вірша.
«По сей день Посейдон посідає свій трон…» аналіз (паспорт)
Автор: Ліна Костенко.
Збірка: «Річка Геракліта» (2011).
Жанр: філософська лірика.
Напрям – модернізм
Тема твору: зіткнення світу вічного й духовного та світу тимчасового й буденного.
Ідея: зберегти красу й незайманість природи, щоб зберегти красу людської душі.
Основна думка: Просто хочеться моря, І богиню із піни, невзуту.
Провідний мотив – єднання людини зі світом рукотворної краси та природою.
Віршовий розмір – 4-стопний анапест
Римування: перехресне.
Художні засоби:
- Епітети: В голубій одіссеї, реліктових крон, мужчини високі і мужні, антична ґламур, величавий Парнас, танкер якийсь.
- Метафори: Поки танкер якийсь не наскочить на риф / й не розіллє муари мазуту.
- Персоніфікація: причаїлась і зваба, і згуба.
- Метонімія: виходить із піни антична ґламур.
- Літота: виливаючи море із мушлі.
- Порівняння: Пегас, як фугас.
- Алітерація: [п], [с].
- Парцеляція: Просто хочеться моря. Ні Скілл, ні Харибд. / І богиню із піни, невзуту.
Художні образи: Посейдон, Фавн, Амур, Юнона, Пегас, Афродітп, Парнас, Олімп, Скілла, Харибда.
У своєму вірші Ліна Костенко закликає до збереження краси й читстоти природи, яка є вічною. Ще давні греки захоплювались навколишньою красою, що відбулось у їхній міфології. Вона й стала основою поезії Л. Костенко, оскільки уособлює величність розвитку людської думки й духи, розуміння величі й вічності природньої краси. Поетеса застерігає сучасників та майбутні покоління від забуття прекрасного, говорить про небезпеку, яку несе науково-технічний прогрес (четверта строфа). Краса у простоті – стверджує письменниця: «Просто хочеться моря». Саме в простоті й криється вічність світу і людської душі.
«По сей день Посейдон посідає свій трон…» аудіо (слухати)
«По сей день Посейдон посідає свій трон…» вірш
По сей день Посейдон посідає свій трон.
У правиці тримає тризуба.
В голубій одіссеї реліктових крон
причаїлась і зваба, і згуба.
За кущами заліг як не Фавн, то Амур.
А мужчини високі і мужні.
І виходить із піни антична ґламур,
виливаючи море із мушлі.
Понад хмари стоїть величавий Парнас.
На Олімпі лютує Юнона.
І Пегас, як фугас, пролетів і погас,
зачепивши крилом Посейдона.
Просто хочеться моря. Ні Скілл, ні Харибд.
І богиню із піни, невзуту.
Поки танкер якийсь не наскочить на риф
й не розіллє муари мазуту.
Автор аналізу – cup_of_flowers
