Анатолій Костецький вірші про школу написав веселі та жартівливі, адже це гарний та цікавий період в житті кожної людини.
Анатолій Костецький вірші про школу
Головна професія
Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!
Та є одна поміж професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!
Учитель, лікар та геолог,
Письменник, слюсар чи кресляр —
Всі називають головною
Одну професію — школяр!
Бо всім відомо, що без школи,
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
Канікули
«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке — канікули?
Це літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…
Це час, коли за хлопцями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!
(Костецький Анатолій)
Новенька
Сьогодні в третій клас до нас
прийшла «новенька» в перший раз.
Зайшла, весела й радісна,
і всім сказала: — Здрастуйте!..
Що в класі почало-о-ся!
Одразу з місць своїх
посхоплювались хлопці,
мов хто підкинув їх.
Спочатку всі ходили
і голосно свистіли,
а потім по хвилини дві
стояли всі на голові,
а потім дехто по рядах
пройшовся пішки — на руках,
а потім кожний з нас робив
усе, що вмів і що не вмів!..
Не звівся із-за парти
лиш наш Юрко, відмінник.
Він кинув нам: — Ну й жарти! —
і встав поволі, чинно
та до «новенької» сказав:
— А що! Сідаймо разом? —
І та — диви, яка коза! —
погодилась одразу…
«Ну що ж! Не дуже й треба!» —
подумав я про себе.
І вирішив — до літа
відмінником зробитись!.
(Костецький Анатолій)
***
Що сталося?
Так сумно навколо,
як в пору осінню.
І сонця — немає,
і небо — не синє.
У всіх перехожих —
насуплені лиця.
Ніхто з них на мене
не хоче дивиться…
А знаєш, чому
все навколо сумує?
Бо двійку зі школи
додому несу я…
А завтра?..
Спиніться!
Будь ласка, спиніться!
Навколо, будь ласка,
скоріш подивіться.
Погляньте,
як небо казково цвіте.
Погляньте,
як сонцем виблискує день!.
А знаєш, чому
все навколо квітує?
П’ятірку додому
Зі школи несу я!
Красиву п’ятірку!
Чудову п’ятірку!..
Тому-то навколо
і радості стільки,
тому-то сміються
усі перехожі
і кожен із них
на щасливчика схожий!
Тому-то віднині
і вирішив я:
п’ятірки отримувать
буду
щодня!..
(Костецький Анатолій)
А що в портфелі?
Що таке
надворі сталось?
Що за крики?
Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.
Зрозуміло:
там — футбол,
і комусь забили гол..
Два портфелі,
як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб’є!..
Штанга!
Ех, невдало…
І з портфеля
все як є
геть повипадало!
Нумо, глянемо,
що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель,
усім відомо,—
є
обличчям
школяра!..
2
Ось — книжки.
Та що це з ними?!
Чом вони
у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути
на них!
Подивіться на
сторінку —
не сторінка,
а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки —
ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!
Ще й написано,
послухай:
«Xто зачепить—
дам у вухо!»
Тільки підпису
нема…
Ні, ось нижче:
«Я, Кучма!..»
3
Ось — якийсь папір
в лінійку,
а на нім —
товстенна двійка.
Що ж воно?
Пробачить прошу!
Виявляється,
це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому
бій!..
Буква з буквою
зчепились —
аж гуде навкруг
земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!
В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги
кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово —
то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові…
Ось, наприклад,
прочитайте:
«Мошеністом
робеть тато…»
Ні, читать —
не варто більше!
Адже далі —
буде гірше…
4
Ось — щоденник.
Що за диво?
Та невже —
Кучми Юрка?!
І впізнати
неможливо —
чистота у нім така.
Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста,
мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне,
кіт злизав…
Ну звичайно!
Придивіться:
онде —
слід від одиниці,
нижче —
двійку стерто вправно…
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим,
і охайним
у Кучми
щоденник став!
5
Ось —
дрібніші речі далі:
ручка й гумка
у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.
А навіщо камінці?
Щоб ганяти
горобців
чи жбурляти
нишком-тишком
у якусь
бездомну кішку.
Ну а це…
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно,
це — вона!
А чому вона
в портфелі —
то Юрко і сам
не зна…
6
Ось який портфель
незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя –
і не бачити б його!
