Анатолій Дімаров біографія скорочено українського прозаїка викладена в цій статті.
Анатолій Дімаров біографія коротка
Народився 5 травня 1922 року в Миргороді (Полтавська область) в сім’ї заможного селянина Андроніка Федотовича Гарасюти. Мати була дочкою священика. Щоб врятувати сім’ю від заслання до Сибіру, батько відправив їх до Миргорода, де його дружина змінила прізвище двом синам. У 1940 році, після закінчення середньої школи, був призваний до Червоної армії.
З 27 червня 1941 року О. А. Дімаров бере участь у Великій Вітчизняній війні стрільцем 371 стрілецького полку 37 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті. 17 липня 1941 року був важко поранений під Могилевом, в результаті став інвалідом II групи. Після лікування виявився на окупованій території. Став партизаном. З поверненням РККА був знову покликаний в діючу армію.
Після війни працював в заввідділом в газеті «Радянська Волинь». У 1949 видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». У 1950-1951 роках навчався в Літературному інституті імені А. М. Горького в Москві, в 1951-1953 роках у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у різних видавництвах.
Член Спілки письменників України (1949). Член Демократичної партії України (з 1990).
Помер 29 червня 2014 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Твори Дімарова
Романи
«Його сім’я» (1956)
«Ідол» (1961)
«Шляхами життя» (1963)
«І будуть люди» (1964-68)
«Біль і гнів» (1974-80)
Повісті та оповідання
«Гості з Волині» (1944)
«Син капітана» (1957)
«Друга планета» (1980)
«Три грані часу» (1980)
«Вершини» (1986)
«Зі щитом і на щиті» (1987)
«Самосуд» (1990)
«Прожити і розповісти: Повість про сімдесят років (автобіографія)» (1997)
Збірка оповідань “Сільські історії”
«Українська вендета»
«Чоботи»
«Відьма»
«Діти»
«Сабантуй»
«Мажоріха»
«На поруки»
«Якимівна»
«Хата скраю»
“Старший брат”
«Нова»
«Зінське щеня»
«Федотович»
Казки
«Для чого людині серце?»
«Блакитна дитина»;
Етюди
«Ховали Надю»
«Дід Черепок косить пшеницю».
