А. Дімаров “На коні і під конем” скорочено читати варто, щоб згадати короткий сюжет твору.
“На коні і під конем” дуже скорочено читати
В повісті Анатолія Дімарова “На коні і під конем” оповідь ведеться від першої особи – хлопчика на ім’я Толя.
“На коні і під конем” скорочено 1 частина
Через місточок
Біля вікна
Мама іде на роботу, а вдома залишаються двоє хлопчаків: старший Толька і менший Сергійко. Хата доволі бідна, але і тут дітлахи знаходять собі забавки. Вони зазирають у вікно, по якому розкидав свої візерунки мороз. Спочатку діти милуються візерунками, а потім починають хукати, щоб хоч трохи побачити вулицю. Та поступово і в тих маленьких віконцях, що вони собі проробили стає темно – сонце сідає швидко. Надходить темрява і дітям стає лячно. Але старший уявною шаблюкою рубає усю нечисть довкола. От вже малий Сергійко хоче спати і старший, перед тим як лягти разом до ліжка, ще раз розганяє усіх-усіх, що поховались у темряві.
Сторожиха
Мама тяжко захворіла, її забрали в лікарню, тому за дітьми стала приглядати сторожиха – велика груба тітка. Хлопцям вона здавалась дуже суворою, але згодом вони зрозуміли, що насправді вона добра. Сторожиха годувала їх (приносила пиріжки і молоко, варила смачні каші), прибирала в хаті і згадувала маму. Толя теж згадав маму і засумував.
Двадцять копійок
Одного разу знайома вчителька Галина Петрівна дала Толі листа, щоб він відніс його на пошту. Хлопчик поставився до цього завдання дуже серйозно і гордо ніс листа через усю вулицю. Коли листа було відправлено, Галина Петрівна пообіцяла Толі дати двадцять копійок, як дадуть зарплату. Але коли прийшла зарплата Толя не отримав зароблені гроші, а нагадати посоромився. Йшли дні, а вчителька все не віддавала двадцять копійок. Врешті Толя пішов до сільради і написав записку, в якій просив Галину Петрівну віддати гроші. Голова сільради посміявся, але гроші Толі дав сам.
Ванько
Біля греблі Толя і Сергійко познайомились з хлопчиком Ваньком. Він казав, що ловить рибу. Хлопці вирішили подивитись. Так ходили за Ваньком два дні. Риби на спіймали, але з хлопчиком потоваришували.
Ванько постійно хвалився своєю мамою: то вона йому пирогів великих напекла, то не сварить і не б’є як Ванько бешкетує, і взагалі в нього найкраща мама в світі. Толі і Сергійку важко було погодитись із цими словами, але вони їх прийняли на віру.
Не хочу раю
Одного разу Толю і Сергійка у степу застала гроза. Вони побігли в укриття – маленький сарайчик, в який їх саме гукав Микола, син сусіда. Там вони й стали чекати поки гроза закінчиться. Микола наказав хлопцям молитись, щоб гроза швидше минула. Так і молились усі втрьох, боячись грому.
Микола став прилучати братів до релігії і часто розповідав їм про рай. Толя мріяв потрапити в рай і знав, що це можна зробити навіть за життя, варто лише стати святим. Може б він і став святим, якби баба Миколи не розповіла йому, що в раю вони будуть частиною ангельського хору. Толя дуже не любив уроки співу у школі, тому одразу ж відмовився від такого раю.
Син учительки
Толя зібрався і пішов на ковзанку. Там він катався не гірше за старших хлопців, у яких були справжні ковзани. Його навіть похвалив один з них – Василь. А потім цей же Василь дістав пиріжка і давай його їсти. Всі хлопці довкола стали просити і собі шматочок. Толя не втримався і теж попросив, на що отримав тільки глузування:
“- Гее, син учительки, а просить!”.
Карнавка
У крамниці з’явились пугачі і всі хлопці одразу ж захотіли цю забавку. Толя з Миколою були серед них. Але грошей у них не було. Микола подарував Толі карнавку – глечик, щоб гроші збирати. Толя вже уявляв як в ньому брязчать монети. От і випала нагода використати карнавку – прибираючи в хаті Толя знайшов три карбованці. Одразу ж поклав їх у карнавку. А ввечері мама питала його чи не знаходив він грошей. Толі чомусь було соромно зізнатись, тому він промовчав. Вже вночі розбив глечика і поклав три карбованці під одну з маминих книжок.
Помста
Був у селі скляр. Він понад усе любив великі гарні вікна. Коли будували нову школу, то його покликали ставити скло. В ці дні з ним і здружились найбільше Толя й Микола. Вони допомагали скляру і, затамувавши подих, стежили за його роботою. Одного разу вони ненароком розбили одне велике скло, за що й отримали від скляра потиличників. Вирішили помститись і вночі побили шибки в новій школі. Наступного дня прийшли подивитись на реакцію скляра. Він не лаявся, а плакав. Плакав мовчки і хлопці зрозуміли, що зробили щось дуже лихе. Після цього вони ще довго не могли дивитись на покалічені вікна школи.
Пастка
Толя дуже любив сидіти під тином в найдальшому кутку городу. Одного дня він проколупав у тині отвір і просунув туди голову. І не зміг її витягнути назад! І так, і сяк він старався, але так і не зміг. Врешті дочекався діда, який саме проходив повз і попросив його про допомогу. Дід не тільки визволив малого, а ще й добре дав йому палицею по спині.
Земляні млинці
Тієї весни, коли сама земля просила їсти, навіть діти не грались у свої звичайні забавки. Грались в гостини і пригощали один одного найкращими стравами. Одного такого дня Только з друзями і покликали до себе маленьку Ганнусю. Вони саме вдавали як смакують млинцями, коли й Ганнуся взяла і надкусила один (а то був лиш лапух з землею). З гіркотою дівчинка почала плакати і просити справжніх млинців. Але ніхто не міг їй допомогти – інші діти не менше неї хотіли млинців.
По дріжджі
Послала мама Толю по дріжджі. Та наказала не забути і швидко вертатись. Як на зло, дорогою до магазину Толя зустрів Ванька, який саме рив колодязь. Только взявся йому допомагати. Рили вже вдвох. Але води не було. Стали рити інший, але і тут не пощастило. Тут вже Толя згадав, що мама послала його в магазин, а по що саме забув начисто! Пішли разом з Ваньком у надії, що згадається. У магазині Толя побачив напис “Драже” і одразу вирішив, що саме це мама й наказала купити. Вдома ж мама стала сваритись і вертати сина назад до крамниці – поміняти драже на дріжджі. Але хто їх тепер поміняє? Толя з горя став засолоджувати душу перед маминим покаранням.
Похорон
Найбільше з всіх дорослих дітлахи боялись діда Стратона. Був у цього діда улюблений качур і трапилось так, що хтось із хлопців цього качура випадково забив. Вирішили поховати його і погратись в похорон. Микола був батюшкою, Толя і Ванько несли мари, а Сонька – удовою. Так погрались та й поховали качура. Дід знайшов цю могилку і дітям вдома добряче перепало від батьків.
Отака моя доля
Збирались у гості. Поки мама одягалась, то сказала синам почекати її. Вони якраз побачили Соньку і ну сперечатись. Врешті словесна перепалка закінчилась і Сонька сказала, що може показати хлопцям квочку, яка саме висиджує яйця, але за один ґудзик. Пішли в сарай і побачили гарні курині яєчка саме тоді, коли квочка вийшла. Тут Сонька і захотіла ґудзика. Так тягнула, так старалась, що вирвала його геть з нитками. А Только полетів прямо на курині яйця!
Начинка
Мама спекла пиріг – ввечері чекали гостей. Пішла на роботу і наказала хлопцям не чіпати пирога. Першим не витримав Сергійко. Только, щоб не бути обділеним, теж спробував смачну начинку. Врешті, своїм пробуванням з’їли половину начинки! Вирішили замінити її новою. dovidka.biz.ua Мамину начинку з’їли зовсім, а в пиріг поклали своєї – розім’яли груш-дичок з водою. А далі – гуляти і поскоріше нехай би пройшов вечір і гості.
Котилася торба
Одного дня грали в Соньчиній хаті у піжмурки. За Тольком постійно бігали й ховались малі Сергійко й Ганнуся. Нарешті Толька знайшов хорошу схованку – у печі. Шукали його, шукали, а знайти не могли. Хлопчик вже думав, що і не знайдуть його. Аж тут чує – хтось підходить до печі. Він, думаючи, що то Сонька, вирішив її налякати – обмазався сажею і як не гавкне на всю хату! Соньчина мати (а то була саме вона) так злякалась, що аж свідомість втратила. Возили її аж в сусіднє село виливати переполох.
Казочка про літак
Приїздила до матері в гості тітка з Миргорода. Вона розповіла історію, в якій дуже хворий хлопчик почав одужувати після того, як йому купили літак. Только і собі захотів літака і навіть попросив у мами, але вона, звичайно ж, відмовила. Тоді Только вирішив захворіти, але ніяка хвороба його не брала. Ванько порадив наїстися зелених яблук, але це не допомогло. Тоді вирішили, що потрібно полежати на землі після дощу. От якраз коли Только вмостився на землі і став вбирати дощову вологу, мимо проїжджав якийсь дядько і дав йому добрячого прочухана. Ванько зробив висновок, що Только просто народився під нещасливою зіркою.
Солом’яний бичок
Микола розповів хлопцям, що бачив біля самісінького свого дому справжнього зайця! Звичайно, йому не повірили. Але Микола запропонував спіймати зайця. Только сказав, що це можна зробити як у казці про солом’яного бичка – спіймати зайця смолою. Хлопці “позичили” трохи смоли у діда Стратона і надвечір вилили її під вікном Миколиної хати. Та вночі сталось так, що потрапив у цю смоляну пастку не заєць, а баба Миколи, а за нею і його батько. Тоді хлопцю добряче дісталось.
Свищик
Толя вирішив наробити свищиків. Та виявилось, що діло це непросте. Врешті він зробив два свищики – собі і Сергійкові. Свистіли вони цілий день. Надвечір похвалились мамі. Мама послухала трохи їхнього свисту, а потім попросили помовчати – саме перевіряла зошити. Та як на зло свищик просто-таки кликав Толю! Він вирішив потихеньку посвистіти. Після кількох зауважень мама взялась за віник. Толя, з переляку, став свистіти щодуху. Мабуть, у нього був такий кумедний вигляд, що мама опустила віник і почала сміятись.
Непорочний отрок
В селі з’явилася “божа людина”. Йому, для того, щоб вгадувати долю потрібен був “непорочний отрок мужеського пола” і став він його шукати серед хлопчаків. За допомогу обіцяв платити по 10 копійок щодня, ще й калача давати. Звичайно ж хлопці одразу стали в чергу. Обирали “непорочного отрока” просто – якщо сказав, що не грішив і побачив на смолі образ Святого Миколая, то от і він. На диво “непорочним отроком” став Толя. Всі хлопці йому заздрили! Толя швидко порозумівся з “божою людиною” і вони декілька днів “провіщали селянам настоящеє, прошедшеє і будущеє”. І все було б добре, якби про такі Толину “допомогу” не довідалась мама. Вона-то взяла хлопця за вухо і повела через усе село.
Пучок часнику
Було це влітку. Толі страшенно хотілось йти гуляти, але він мусив доглядати хворого Сергійка. Хлопчик часто просив пити, коли раптом попросив часнику. Що його робити Толя не знав – у них на городі часник ще не зійшов. Вирішив він тоді “позичити” трохи часнику на городі тітки Одарки. Отак вона і застала його рачки перед часником і тут же почала лаяти. Только спочатку не признався, та врешті сказав, що часник для хворого брата. Тоді тітка Одарка сама нарвала йому найкращого часнику і швидко послала додому.
Урок
Толя хотів йти з хлопцями до лісу, а мама загадала полоти помідори. Врешті зійшлись на тому, що половину грядки він виполе сьогодні, іншу половину – завтра. Толя взявся до роботи. До нього приходив Ванько і кликав гратись, але ж у Толі город! Хлопчик поринув у свої фантазії – він уявляв як там в лісі хлопці граються в “червоних” і “білих” і сам став розмахувати сапою як шаблюкою! Уявляв, що бур’ян – то вороги. Зупинився аж коли дійшов до краю рядка. І раптом зрозумів, що “порубав” не тільки бур’ян, а й помідори. Тоді він швиденько повставляв їх назад в землю. Ввечері мама нічого не помітила – Толя добре позагортав помідори, ще й полив. Наступного ранку він вирішив знову полити помідори – а ну ж приймуться. Маму це здивувало і вона стала перевіряти помідори – тут-то вся правда і відкрилась.
Два літри
В першоку класі з математики вчителька задала Толі задачу: тітка надоїла від корови 16 літрів молока, а від кози – 2 літри. Скільки всього літрів молока? Як не бився над цією задачею Толя, але додати такі різні літри (бо в корови вони більші, ніж у кози) йому не вдалося. Пішов по допомогу до Ванька і Соньки, але навіть втрьох вони нічого не вирішили. В школі вчителька ще довго їм доводила, що літри молока у корови й кози однакові.
Біля ялинки
На Новий рік Толя і Сергійко разом з мамою поїхали в гості до маминої подруги Ганни Григорівни. Там хлопці побачили справжню ялинку і познайомились з сином Ганни Григорівни Юрасем. Вони грали в паровоза, коли раптом Толя не втримався і надкусив пряника, що висів на ялинці. Тут Юрась підняв такий крик, що Толі вже не хотілось ні пряника, ні ялинки, ні цього дому.
Яблунева ломака
Розповідь про те, як Толя, наслідуючи Ванька, вирішив виростити яблуню з яблуневої гілки. За декілька днів гілляка так і не пустила коріння, хоч він зробив все як казав Ванько: молився біля неї і носив воду для її поливання в роті.
Трохи історії
В четвертому класі діти почали вивчати історію. І от, наслухавшись розповідей про князів Київської Русі, вони й самі вирішили в них погратись. Як справжні князі вони взяли собі обладунки – шоломи. Сонька вдягла на голову чавунець. Під час бою Ванька вдарив її так сильно, що чавунець прикіпів намертво! Довелось Соньку вести до коваля, щоб розпиляв чавунець.
З чужих зубів
У Толі й Сергійка був пес на прізвисько Котько. Одного разу, граючись, Толя відібрав у Котька кістку, за що пес вкусив його. Мама возила його аж у Полтаву – колоти від сказу. Зате Толя на все життя запам’ятав, “що ніколи не слід видирати кістку з чужих зубів, навіть коли це зуби твого найкращого друга”.
Нові ковзани
Одного дня мама приїхала від своєї сестри і привезла хлопцям подарунки: Сергійкові – рушницю, а Толі – нові ковзани. Хлопчик тут же пішов на ставок хвастатись. Всі милувались новими ковзанами, а сам Толя найбільше. Він вирішив привітатись з директором Іваном Степановичем, але через камінь зачепився і полетів йому прямо під ноги.
Кіт на дорозі
Вранці, коли Толя і Ванько йшли до школи, їм перебіг дорогу чорний кіт. Ванько запропонував обійти. Обходили так довго, що спізнились на урок. За це вчителька поставила їх біля дошки, де вони і простояли весь урок.
Одвійки
Влітку мама з Толею і Сергійком їхали в гості. На городі саме достигали соняшники і мама попросила тітку Васютиху зрізати їх і зібрати насіння. Згодом, коли сім’я повернулась додому, то забрала насіння. Але виявилось, що Васютиха обманула їх і віддала самі одвійки (лушпиння).
Моргун
В одному творі Івана Нечуя-Левицького Толя прочитав, як дівчина моргала до козака і вирішив собі навчитись. Став моргати до всього і всіх, і, так вийшло, що моргнув до тітки Насті. Коли ж вона запитала що йому треба, то хлопчик замість відповіді знову моргнув. Наступного дня в школі Василь, син тітки Насті, ледь не побив за це Толю. Отак читання вилізло хлопцю боком.
Образа
Коли до Толиної хати завітав місцевий жебрак Овсій, то мама дала йому найкраще, що в них було – пиріг з квасолею. Толі стало цікаво, як йому сподобається цей пиріг і він прослідкував за жебраком. Виявилось, що Овсій викинув їхній пиріг собаці. Толю це страшенно вразило і він носив образу на жебрака Овсія аж доки той не помер.
Який терпець у нашого вчителя
Наприкінці літа діти вже скучили за школою і вирішили в неї пограти. Вчителем був Толя. Але вистачило його сил ненадовго: “учні” постійно сміялись і галасували. Врешті дійшло до бійки. Далі вже в школу не грали.
В поті чола
Микола розповів друзям про легкий спосіб заробити гроші: наловити п’явок, а потім здати їх в аптеку. Тож Сонька, Только і Микола стояли в ставку і ловили п’явок на живця – чекали поки якась вчепиться в ногу. Наловили цілу банку і пішли в аптеку в сусіднє село. Але виявилось, що п’явки потрібні медичні, а вони наловили болотяних.
Слово і діло
Одного разу Толя похвастався своєму новому другу Василю, синові лісника, що його бояться всі хлопці на селі. Тож Василь покликав Толю побити пастухів, які його ображають. Отут і вилізло Толине хвастунство боком – хлопці добряче отримали на горіхи від пастухів.
Пугач
На День народження мама подарувала пугач. Той самий, про який мріяли всі місцеві хлопці. Толя встиг перед школою похвастатись Миколі і вони вирішили після уроків піти постріляти зайців, ще й Ванька з собою взяти. На уроках Толі уривався терпець – він хотів швидшого їх закінчення. Намагаючись перевірити чи не зіпсував пугача Микола, Толя ненароком вистрілив прямо на уроці. Заплатити за цей вчинок довелось велику ціну – вчитель забрав пугача і наказав до школи без мами не проходити.
“На коні і під конем” переказ 2 частина
Блакитна дитина
Почому яблука з чужого саду
У дядька Матвія був найвищий паркан, найзліша собака і найсмачніші яблука в селі. Та попри це Толя таки поліз по яблука і не просто так, а щоб сподобатись Олі Чровжовій, яка подобалась йому й усім його однокласникам. У найвідповідальніший момент з’явився пес дядька Матвія, а згодом і він сам. Дядько спустив Толю додолу і добряче дав йому кропивою по тому самому місці. Толя вирішив помститись дядьку Матвію. Разом з Ваньком вони викопали яму біля тину самогонщиці Олени, до якої ледь не щовечора ходив дядько Матвій. І він втрапив в неї! Цю подію обговорювало все село.
Микола Васильович Гоголь, вода й тополька
Только сердився на Олю. А вона, як ніби спеціально, подружилась з Сонькою і вони стали разом робити уроки. В цей час Толя захоплено читав повість Миколи Гоголя “Тарас Бульба”. Одного разу вчитель математики у нього навіть забрав книгу під час уроку, щоб не читав. Тепер хлопчик був обачливіший. Зате вдома він читав навіть під ковдрою зі свічкою. Минуло трохи часу і Толя перестав сердитись на Олю. А сталось це завдяки тому, що вони разом саджали молоді деревця для парку біля сільради. Толя з Олею саджали топольку і вона здавалась їм найкращою.
Які на смак жабенята
Одного разу Ванько запитав Толю чи взяв би той до рота живе жабеня. Звичайно ж Толя відповів ствердно. А Ванько взяв та й похвастався перед хлопцями. Але вони не повірили, тому Толі довелось доводити свою хоробрість. Наступного дня він приніс до школи жабеня і став чекати Олю – хотів, щоб жабеня прямо на неї з його рота вистрибнуло. Але, якраз тоді, коли Толя тримав жабеня в роті, підійшов директор Павло Степанович. Він привітався з дітьми і Толі довелось привітатись з ним, тому він ковтнув жабеня! На декілька днів Только став справжнім героєм школи.
Самостійний твір
Галина Іванівна, вчителька української мови та літератури, задала написати твір про те, як діти допомагають батькам. Толі якраз випала чудова нагода – маму викликали на дводенну нараду в район. В перший день вони з Сергійком робили усе як наказала мама. Другого дня Толя вирішив зробити мамі сюрприз і взявся прибирати в хаті. Сергійко виносив сміття, але робив це неохоче. Толя вилаяв його і брат вирішив помститись – розбив улюблений Толин кофейник! Тут вже вони зчинили таку бійку, що і комина розвалили! І про що мав Толя писати в отому творі?
Атос, Партос, Араміс, парашут, ракета й потяг
Толя страшенно любив читати! Часто і їв, і спав з книгою в руках. То уявляв себе мушкетером, то ще якимсь героєм. Одного дня він у комірчині знайшов два ящики, які залишились від учителя, що знімав у них кімнату. А в ящиках тих були справжні скарби – книги! До зими Толя перечитав всі книги з верхнього ящика, а що ж у нижньому йому так і не довелось дізнатись – приїхав учитель і забрав ті ящики з собою.
Часто-густо Толя з товаришами робили те, що й на голову не налазить: то будували ракету (яка благополучно вибухнула в лісі, нікому не нашкодивши), то зупиняли потяг, намастивши колії салом (звичайно ж потяг не зупинився), то стрибали з парашутом з сараю (парашут не розкрився і невдалого парашутиста “спіймав” смітник).
Трішки про алгебру, “товаріщей” та Галину Іванівну
Розділ, який розповідає про вчителів і шкільне життя. Толя довго не міг зрозуміти як можна додавати та віднімати букви, але після години в кабінеті Павла Степановича (якого всі дуже боялись), він не тільки зрозумів алгебру, а й навіть полюбив її! Був у них в класі один випадок, пов’язаний з вчителькою російської мови, Варварою Іванівною. Учні не хотіли, щоб вчителька називала їх “діти” і попросили називати їх “товаріщі”. І вчителька виконала їхнє прохання! Ще й розповіла наскільки відповідальним є саме звання “товаріща”. Класний керівник, Віктор Михайлович, був улюбленцем усього Толиного класу. Він грав з ними в сніжки, допомагав при збиранні колосків і вмів підримати, допомогти і надихнути кожного учня! Тому діти усім класом переживали за його стосунки з Галиною Іванівною, особливо коли зчявився машиніст паровозу, Федір Бурлака. У відповідальний день, коли мала відбутись вистава, на яку Галину Іванівну запросили і Віктор Михайлович, і Федір, учні всім класом закидали останнього яйцями. Тому Галина Іванівна пішла на виставу з Віктором Михайловичем, а вже через місяць вони зіграли весілля.
Як я “розбагатів“
У хлопців з’явилася нова гра: на ґудзики. Потрібно було докинути биткою до ямки – чим ближче докинув, тим кращого ґудзика можеш обрати. Толі постійно не щастило – раз за разом програвався. Врешті дійшло до крайніх мір – зрізав ґудзика зі святкової маминої сукні. Всі хлопці дуже хотіли того ґудзика. Перший кидок був вдалий і Толя виграв, але наступний забрав у нього все! Наступного дня приніс решту ґудзиків з тієї сукні – і знову програв!
Літні канікули
Всі школярі завжди з нетерпінням чекали літніх канікул. І як вони їх тільки не проводили! З ранку і до самого вечора бродили по лісам і річкам, придумували різні ігри, а після, вночі, солодко спали. Ну і звичайно хлопці дуже любили кавуни. Щоліта вони забирались на город до дядька Григора, який завжди грозив їм рушницею, що стріляла сіллю. Та хлопці придумали і на це раду – нижче спини (а саме туди завжди цілився дядько Григор) вони прив’язали дерев’яні дощечки. Так вони були з кавунами і не покарані. Влітку Толя дуже любив річку і ловити раків. І от одного разу, дістаючи раків з нірок, він відчув гадюку! Як підскочив, як вистрибнув на берег – аж Сергійко, що саме збирав раків у відро, злякався! Та з переляку малий впустив відро з раками прямо в річку! Ох і дістанеться від мами!
Про гасла й портрет
В селі з’явився художник – мав малювати гасла і декорації для сцени в клубі. Асистентом (помічником) обрав собі Толю. Малювали вони разом чи не з тиждень і, коли роботу було скінчено, художник отримав від дядька Андрія, голови клубу, зарплатню. Та художник попросив грошей і для Толі. Дядько Андрій пообіцяв завтра віддати, бо сьогодні нічого немає. Завтра з самого ранку Толя вже був біля двору дядька Андрія і не сам, а з товаришами. Та виявилось, що в дядька Андрія і сьогодні грошей немає – сказав приходити Толі наступного дня. Та і наступного дня Толя лишився без грошей. Ходив до дядька Андрія так три дні і врешті отримав свої чесно зароблені 3 карбованці.
Новий костюм
Свій перший у житті костюм Толя одягнув аж у шостому класі. Мама подарувала йому його на Першотравень. Після свята в школі Толя пішов з хлопцями гуляти до залізниці. Хлопці стрибали зі шпали на шпалу і Толя трохи промахнувся і впав прямо в яму з мазутом. Костюм було вже не врятувати! А Толя ж так пишався цією обновкою!
“На коні і під конем” переказ 3 частина
На коні і під конем
Ми вступаємо у восьмий
Після закінчення сьомого класу мама повезла Толю в сусіднє село, де була школа-десятирічка. На радість мамі Толю без проблем прийняли у восьмий клас і в честь цієї події вони разом з Толею пішли в кіно, а потім у їдальню, де смакували котлети і какао.
Домна Данилівна, я, цап і Федько
Мама знайшла Толі недорогу квартиру. Сусідом його був хлопець з його села Федько Шульга. Він хропів вночі і не давав Толі спати. Але, за порадою Ванька, Толя вночі насипав Федьку махорки під ніс і він-таки перестав хропіти, але потім ще довго чхав. Господиню квартири звали Домна Данилівна і вона всіляко використовувала хлопців, особливо як робочу силу. А от годувала їх дуже погано – хлопці зовсім не наїдалися. Був у Домни Данилівни цап, якого хлопці дуже не любили. Цап постійно за ними ганявся і одного разу Толі від нього добряче дісталось. Та, коли цап напав на саму господиню, вона його продала. Згодом хлопці переїхали на іншу квартиру.
Перший раз у восьмий клас
От і настало Перше вересня. Свято пролетіло швидко і почались шкільні будні. І в Толі це було не без пригод. Вже в перший день він побився із задавакою з його класу Голобородьком. Та ще й переміг! А вже наступного дня Толю викликав до себе директор – Голобородько поскаржився. Толя ні в чому не зізнавався і йому світило суворе покарання. Але коли в класі дізнались про це, то вирішили захистити Толю – всі знали, що винен Голобородько. Так Толя здобув нових друзів – Мишка Каноненка, Васька Гаврильченка, Ніну Рибальченко.
Вчителі, вчителі…
Несподівано для себе Толя полюбив фізику! Викладав цей предмет досить молодий і надзвичайно педантичний вчитель Іван Данилович. Та він пояснював матеріал так, що його міг зрозуміти будь-який учень – завжди на яскравих прикладах з життя. Та він пішов зі школи і на зміну йому прийшов старий Юрій Сергійович, який не спішив ділитись знаннями. Тут Толина любов до фізики зійшла нанівець.
Про парашутну вишку і про те, що таке “зайці” і з чим їх їдять
Толя здружився з Василем Гаврильченком. Він мріяв стати льотчиком і захоплювався літаками – вони в нього були всюди! Васько запропонував Толі стрибнути з парашутної вишки з парашутом (сам він вже неодноразово стрибав) і Толя, щоб не здатись боягузом, погодився. Але для цього потрібно було сорок копійок, тому в суботу додому Толя їхав потягом “зайцем”. Його спіймали і вже мали вести до міліції разом з іншими “зайцями”, але хлопцю вдалось втекти не без допомоги такого ж «колеги». Зате по поверненню з дому Толя пішов стрибати з вишки. Страшно було неймовірно! Але він це зробив!
Маскулінум, фемінімум, нойтрум
З усіх шкільних дисциплін Толя найбільше не любив німецьку. Клара Карлівна, вчителька німецької мови, сказала Ніні Рибальченко трохи допомогти Толі. Вони почали займатись німецькою і, хоч спочатку й було важко, потроху Толя став робити успіхи. Згодом Ніна запросила Толю в кіно і вони разом провели чудовий день. Толя навіть провів дівчинку додому, але потім не зміг потрапити до кімнати – було надто пізно. Тому ночував у курятнику.
Анжеліка Михайлівна, птах фенікс, фізкульт-ура і кишенькова артилерія
В дев’ятому класі всі хлопці закохались в нову вчительку хімії Анжеліку Михайлівну. І було б це почуття довгим, якби не один прикрий випадок. Кім, переплутавши вчительку з Костем Калюжним, вдарив її брудною ганчіркою по обличчю. Всім класом ходили перепрошувати у Анжеліки Михайлівни, але вона повела себе занадто гордо і підло – вигнала хлопців геть. Тут їхнє кохання і закінчилось.
Усі хлопці дуже любили фізкультуру – тоді їх навчали крокувати в строю і дружно кричати “ура!”, а ще розповідали про кишенькову артилерію. Толя навіть сам змайстрував з дерева гранату, але швидко її позбувся – Федько випадково закинув її у чиєсь вікно.
Як амур намагався пробити моє серце, та лише стріли погнув
Толя дружив з Василем Гаврильченком. Одного разу останній запропонував провести Толю після уроків. Коли йшли додому, то Василь запитав чи любить Толя Ніну. Хлопець був вражений. Він і сам добре не знав любить чи ні. Ніна йому подобається, але ж це ще не любов. Тому Толя відповів ні. Васько був дуже радий! Згодом Толя почав уникати Ніну і їхні уроки німецької припинились.
Про те, як я мало не став відмінником і яка б це була радість мамі
У дев’ятому класі Толя вирішив стати відмінником. Розповів про свій намір мамі і похвалився друзям: Соньці, Ваньку, Федьку. Та все складалось для Толиного наміру не дуже добре: то Федько з товаришем грали в шахи і Толя був між них суддею, то після уроків усім класом пішли кататись на ковзанах, то однокласниця дала почитати книгу на декілька днів, то п’ятниця вже, то ще щось. Толі так і не вдалось добре підготуватись до уроків і врешті стати відмінником, а мама була б така рада!
Останній шкільний розділ
У класі у всіх були свої захоплення. Мишко Кононенко мріяв бути стайпером, Василь Гаврильченко – пілотом, Кость Калюжний – футболістом, у Толі ж було інше захоплення – читання. Вже у восьмому класі він перечитав усі книжки зі шкільної бібліотеки і записався до бібліотеки Палацу культури. Він швидко знайшов спільну мову з бібліотекарем Михайлом Семеновичем і читав усе, що йому хотілось. Але через постійне читання у Толі погіршився зір, тому він вивчив медичну таблицю, якою перевіряють зір напам’ять – збирався після школи в армію. Спочатку хотів бути танкістом, але потім вирішив піти у військово-морський флот.
Проводи
От і прийшов час йти Толі в армію. Мама сумувала, бо хотіла щоб Толя пішов в інститут. Та він пообіцяв мамі, що після служби ще встигне. Врешті попрощались з мамою. Толя був не сам, а разом зі своїм товаришем Мишком. Попри свої очікування вони обоє попали в піхоту. Вже в перший день встигли загубитись, бо відбились від своїх. Та все обійшлось і вони думками налаштувались на службу.
Як воно в піхоті
Спочатку було важко. Хлопців учили правильно вдягатись – щоб ані зморщечки на одязі, правильно застиляти постіль – і швидко!, витримувати важкі і довгі прогулянки, працювати зі зброєю та багато іншого. Толя з Мишком, як і всі інші новачки, дуже стомлювались, а тому швидко і міцно спали. Спочатку звикали і до їжі – не наїдались. Але все проходить..
Ать-два!
Окремою мукою у хлопців була “укріплена смуга” – треба було швидко здолати дистанцію, пробігши по колоді, що стояла над холодною водою, влізти на височенну стіну, перестрибнути через рівчак і багато іншого. Важко було і на спортмайданчику – займались до сьомого поту.
Одного разу Толя ненадовго став місцевою знаменитістю – на заняттях зі стрільби влучив дев’ятьма кулями в яблучко! Його хвалили всі, але похмілля прийшло дуже швидко, а саме тоді, коли його попросили повторити свій маневр. На жаль, далі Толя вже не був таким влучним і слава його швидко покинула.
Служба, служба…
Був один доволі кумедний випадок, коли Толя стояв на посту. Його товариш Кацо Баташвілі, не впізнавши в заметілі помкомвзводу, прийняв того за диверсанта! Ох і сміху було!
Дуже важкими для хлопців були походи, коли доводилось йти від самого ранку до пізнього вечора. dovidka.biz.ua В такі дні Толя з Мишком просто мріяли про сон, а ще про їжу і воду. В дуже важкі хвилини рятували пісні – солдати вміли і знали багато пісень і вони піднімали їхній дух, коли сил вже зовсім не було.
Замість епілогу
Почалась війна. Перші п’ятнадцять днів солдати просто йшли і йшли, по сорок,по п’ятдесят кілометрів за день. Шалено хотілось спати, але не можна було. Врешті зайняли позицію в маленькому селі Садківці. Декілька днів спостерігали за протилежним берегом, де розташувались німці. Хлопці мали змогу відіспатись. Перша ж розвідка принесла і першого пораненого. А далі було тільки гірше – напад на їхню позицію, поранення полковника і його самогубство. Перед тим полковник відправив солдатів геть, давши Толі гранату без запобіжника. Так почався довгий шлях Толин. Одна рука в нього була поранена (внаслідок нападу), а в іншій він тримав гранату, яка от-от могла вибухнути. Солдати йшли і йшли. Декілька разів потрапляли під обстріл ворожих літаків і щоразу після цього їх ставало все менше. Врешті, Толя не знав скільки минуло днів відтоді, як він покинув Садківці. Він був поранений і стомлений. Страшенно хотілося пити і їсти. Спати хотілось ще більше. Сам не знаючи як, але Толя таки дійшов до позицій своїх. Спочатку до нього поставились з підозрою, але після його розповіді все зрозуміли. Гранату з його руки довелось виймати, розтискаючи Толі пальці – сам він цього зробити вже не міг. Коли граната вибухнула Толя заплакав. То були перші й останні його сльози за всю війну.
Автор переказу: cup_of_flowers
