Блок “Скіфи”

Олександр Блок вірш “Скіфи”

Переклад Віктора Грабовського

Мільйони – вас. Нас – тьми і тьми, і тьми.
А спробуйте, зітніться з нами!
Так, скіфи – ми! Так, азіати – ми,
З розкосими й захланними очами.
Віки – для вас, годинонька – для нас.
Ми, ніби праведні холопи,
Держали щит поміж ворожих рас
Монголів і Європи!
Віки, віки кувавсь ваш чорний шал
І заглушав громів лавини,
Мов байка дика був для вас провал
І Лісабона, Мессіни!
Ви сотні літ на Схід кровили шлях,
Втішались нашими скарбами,
Вичікуючи з глумом у серцях,
Щоб край наш зародив гробами!
Що ж – час настав. Розкрилилась біда,
Віщуючи добу безчесну.
Цей день прийде! В його слідах
Всі ваші Пестуми пощезнуть!
О ветхий світе! Доки ти не згиб,
Допоки нудишся без гадки.
Прислухайся, премудрий, мов Едип,
До Сфінкса і його загадки!
Росія – Сфінкс. У радощах, журбі
Чи чорною залита кров’ю,
Вона зорить, зорить увіч тобі
Зі зненавистю із любов’ю!
Любити ж так, як любить наша кров,
Ніхто з вас вже давно не любить!
Забули ви, що в світі є любов,
Котра і спалює, і губить!
Ми любим все – холодних чисел жар
І дар божистого натхнення.
Втямки нам все – і гострий галльський жарт,
І смерковий германський геній.
Ми знаєм все – паризьких вулиць чад
І венеційські виногради,
Гаїв далеких щемний аромат
І Кельна вдушливі громади…
Ми любим плоть – на колір і на смак,
Її нудотний, смертний запах…
Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк
В тяжких і ніжних наших лапах?
Ми звикли жеребцям, що, мов хорти,
Дичавіють в степах росистих,
Ламати на скаку важкі хребти
Й рабинь скоряти норовистих…
Прийдіть до нас! Із вогняних хуртеч
Воскресне хай війні прокляття!
Покіль не пізно – в піхви древній меч,
Товариші! Ми станем – браття!
А якщо ні – не ждіть ясного дня,
Бо й нам доступне віроломство!
Віки, віки – клястиме вас до пня
Нездале, хирляве потомство.
Ми – врізнобіч, по нетрях, в слушний час
Перед Європи гожим ликом
Розступимось! І вздрієте ви враз
Азійську нашу хитру пику!
Ходіть мерщій! Прошкуйте на Урал!
Ми відступаєм поле бою
Премудрості, закутій в інтеграл,
З монголів дикою ордою!
Та відтепер – ми вам уже не щит,
Самі кривавтеся боями!
Ми ж тільки здалеку на смертний спит
Вузькими зиркнемо очами.
Не зробимо й півкроку, коли враг
Роздягне ваші трупи в шанцях,
Міста сплюндрує і на пожарах,
Як м’ясо, смажитиме бранців!..
О, світе ветхий! Стямся хоч на мент!
На учту, де братерство, праця й віра,
Востаннє – на святий бенкет –
Нас варварська скликає ліра!

Блок “Скифы”

Мильоны  –  вас.  Нас  –  тьмы,  и  тьмы,  и  тьмы.
Попробуйте,  сразитесь  с  нами!
Да,  скифы  –  мы!  Да,  азиаты  –  мы,
С  раскосыми  и  жадными  очами!

Для  вас  –  века,  для  нас  –  единый  час.
Мы,  как  послушные  холопы,
Держали  щит  меж  двух  враждебных  рас
Монголов  и  Европы!

Века,  века  ваш  старый  горн  ковал
И  заглушал  грома,  лавины,
И  дикой  сказкой  был  для  вас  провал
И  Лиссабона,  и  Мессины!

Вы  сотни  лет  глядели  на  Восток
Копя  и  плавя  наши  перлы,
И  вы,  глумясь,  считали  только  срок,
Когда  наставить  пушек  жерла!

Вот  –  срок  настал.  Крылами  бьет  беда,
И  каждый  день  обиды  множит,
И  день  придет  –  не  будет  и  следа
От  ваших  Пестумов,  быть  может!

О,  старый  мир!  Пока  ты  не  погиб,
Пока  томишься  мукой  сладкой,
Остановись,  премудрый,  как  Эдип,
Пред  Сфинксом  с  древнею  загадкой!

Россия  –  Сфинкс.  Ликуя  и  скорбя,
И  обливаясь  черной  кровью,
Она  глядит,  глядит,  глядит  в  тебя
И  с  ненавистью,  и  с  любовью!…

Да,  так  любить,  как  любит  наша  кровь,
Никто  из  вас  давно  не  любит!
Забыли  вы,  что  в  мире  есть  любовь,
Которая  и  жжет,  и  губит!

Мы  любим  все  –  и  жар  холодных  числ,
И  дар  божественных  видений,
Нам  внятно  всё  –  и  острый  галльский  смысл,
И  сумрачный  германский  гений…

Мы  помним  всё  –  парижских  улиц  ад,
И  венецьянские  прохлады,
Лимонных  рощ  далекий  аромат,
И  Кельна  дымные  громады…

Мы  любим  плоть  –  и  вкус  ее,  и  цвет,
И  душный,  смертный  плоти  запах…
Виновны  ль  мы,  коль  хрустнет  ваш  скелет
В  тяжелых,  нежных  наших  лапах?

Привыкли  мы,  хватая  под  уздцы
Играющих  коней  ретивых,
Ломать  коням  тяжелые  крестцы,
И  усмирять  рабынь  строптивых…

Придите  к  нам!  От  ужасов  войны
Придите  в  мирные  обьятья!
Пока  не  поздно  –  старый  меч  в  ножны,
Товарищи!  Мы  станем  –  братья!

А  если  нет  –  нам  нечего  терять,
И  нам  доступно  вероломство!
Века,  века  вас  будет  проклинать
Больное  позднее  потомство!

Мы  широко  по  дебрям  и  лесам
Перед  Европою  пригожей
Расступимся!  Мы  обернемся  к  вам
Своею  азиатской  рожей!

Идите  все,  идите  на  Урал!
Мы  очищаем  место  бою
Стальных  машин,  где  дышит  интеграл,
С  монгольской  дикою  ордою!

Но  сами  мы  –  отныне  вам  не  щит,
Отныне  в  бой  не  вступим  сами,
Мы  поглядим,  как  смертный  бой  кипит,
Своими  узкими  глазами.

Не  сдвинемся,  когда  свирепый  гунн
В  карманах  трупов  будет  шарить,
Жечь  города,  и  в  церковь  гнать  табун,
И  мясо  белых  братьев  жарить!…

В  последний  раз  –  опомнись,  старый  мир!
На  братский  пир  труда  и  мира,
В  последний  раз  на  светлый  братский  пир
Сзывает  варварская  лира!