“Брати Лев’яче Серце” скорочено

Повість Астрід Ліндгрен “Брати Лев’яче Серце” читати скорочено варто, щоб згадати історію життя братів, які потрапили у чарівну країну.

«Брати Левине Серце» аудіокнига скорочено

“Брати Лев’яче Серце” дуже скорочено

Події відбуваються у бідній шведській родині. У казці йдеться про двох братів — Юнатана та Карла Левів, синів бідної швачки. Старший, тринадцятирічний Юнатан, був улюбленцем дітей і дорослих. Справжній красень, спритний, розумний і шляхетний, вправний в усьому, за що брався, він завжди перебував у центрі уваги. Молодший, десятирічний Карл, вродився негарним з лиця, слабким і боязким. Тяжка хвороба прикувала його до ліжка, позбавивши можливості спілкуватися з іншими дітьми.

Карл здогадується, що скоро помре і від передчуття смерті, йому робиться дуже страшно. Для того, щоб утішити Карла, його рідний брат Юнатан розповідає йому про існування далекої і чарівної країни Нангіялу, в яку після смерті потрапляє людина. Сухарик, як ніжно називає його старший брат за худобу, починає вірити, що в цій дивній країні він миттєво одужає і буде роботи все, що захочеться. Проте випадкова подія внесла у життя двох братів свої корективи. У їхній квартирі несподівано почалася пожежа. Юнатан, намагаючись врятувати Карла прикутого до ліжка, вистрибує з ним із вікна і гине, прикриваючи собою тіло брата. Шкільна вчителька, дізнавшись про цей героїчний вчинок Юнатана, назвала його «Лев’яче Серце».

Після смерті Карла брати зустрілися в Нангіялу.

Замість чарівних предметів, що допомагають героям, тут є країна Нангіяла: «Тут людина вміє все, за що візьметься».

Рушієм сюжету в повісті є численні секрети, які поступово розкриває Юнатан Карлові. Так, простір перед Карлом розширюється: виявляється, що Вишнева Долина межує з Шипшиновою, але її захопив злий правитель Тенгіл. Тенгіл тримав місцевих жителів у рабстві при допомозі страшної потвори – дракона Катли. Брати, побачивши страждання населення Нангіялу, приймають рішення допомогти борцям за свободу, яких очолює мужній воїн Урвар. Та ворогам вдалося захопити його завдяки зраднику і кинути в печеру. Проте Юнатану разом з братом Карлом і друзями вдалося звільнити Урвара і визволити країну Нангіялу від поневолювачів.

Брати звільнили від сил зла Шипшинову Долину, але самі не врятувалися. Опіки Катли виявилися для Юнатана смертельними, вони паралізували його тіло. І як колись Юнатан виніс на плечах Карла, рятуючи від пожежі, так і Хрущик стрибає з братом на плечах у нову країну, що має назву Нангіліма. Карл під час стрибка побачив світло — знак безсмертя великих, відкритих для добра сердець.

“Брати лев’яче серце” скорочено читати

Брати Юнатан і Карл Лейон живуть разом з матір’ю Сігрід  в шведському містечку в бідній квартирці на третьому поверсі дерев’яного будинку. Старший, тринадцятирічний Юнатан, красивий, спритний, талановитий хлопчик, його люблять діти, для яких він придумує різні ігри і пригоди, а дорослі не втомлюються ним захоплюватися. Він був найкращим учнем у класі.  Молодший, дев’ятирічний Карл (або Сухарик, як називає його брат), негарний, боязкий, сором’язливий та слабкий. Він цілими днями лежав на канапі в кухні і кашляв.  Карл був смертельно хворий. Але, незважаючи на велику різницю, брати дуже прив’язані один до одного.

Коли Карл випадково дізнається, що скоро помре, він вирішує поговорити про це з братом.  Юнатан розповідає йому про далеку країну Нангіялу, в яку нібито потрапляють люди після смерті. У цій чарівній країні, де «час багать і казок», а пригоди трапляються «з ранку до вечора і навіть вночі». Потрапивши у ту країну Карл буде абсолютно здоровий, дужий та гарний і зможе робити все, що захоче. Братів засмучує лише довга розлука, яка їх чекає, коли Карл помре.

Але трапляється по-іншому: першим гине Юнатан, рятуючи Карла з пожежі. Юнатан взяв брата на спину і кинувся вниз із вікна. Впавши на землю, хлопець так забився, що майже відразу помер. 

Шкільна вчителька, захоплена вчинком Юнатана, дає тому в некролозі прізвисько «Лев’яче Серце».

Карл між тим дуже сумував: Нангіяла здається йому лише втішною вигадкою, а думка про вічну розлуку з братом нестерпна. Але в один з вечорів на вікно сіла біла голубка, і Карл вирішив, що то сам Юнатан з’явився до нього з Нангіяли. Одного дня, через два виснажливі місяці, Карл відчував, що скоро помре, тому написав мамі записку: “Не плачте, мамо! Зустрінемось у Нангіялі!”

Нарешті брати зустрілися. Вони були щасливі, обіймали одни одного. Карл тепер був здоровим, не кашляв, ноги в нього стали такі є рівні, як у Юнатана.

Біля садиби братів була стайня, де стояли двоє гарних гнідих коней (Грім і Ф’ялар), оскільки в Нангіялі без коня не можна було обійтися. А поруч зі стайнею жили кролі, про якиз Карл давно мріяв.

Карлу подобалося безтурботне життя у Вишневій долині. Врінці вони їли молоко з хлібом, потім годували  кролів та коней, тоді їздили верхи. Якось брати приїхали у селище, де зустріли Софію. Вона дала Юнатанові кошика з молоком, хлібом, медом та млинцями. Юнатан пояснив, що тут усі допомагають один одному.   У кошику був ще скручений  папірець. Юнатан сховав його у таємну шухляду в скрині.

Ввечері брати помандрували до заїзду “Золотий півень”, власникм якого був рудоволосий Йоссі, якого ще називали Золотим Півнем. Карл соромився бути серед великої кількості людей, але Юнатан підтримав його, сказав, що від тепер не Хрущик, а Карл Лев’яче Серце.

Брати сіли біля Софії, яка попросила  Юнатана допомогти їй полоти грядки. Карл помітив, що Софію та інших долинян, щось гнітить, але поки не міг зрозуміти що. Хлопець помітив, що усі, хто був у заїзді, поважали Софію, кланялися їй коли виходили.

Коли хлопці вийшли з заїзду, Карл запита Юнатана, чим ця Софія  незвичайна. Після цього питання біля них з’явився чоловік Губерт, з рудим кучерявим чубом та борідкою. Він теж хотів почути відповідь на питання про Софію.

Незабаром Карл дізнався чим Софія, яу називали Голуб’яча королева ,особлива.

Хата Софії стояла з самого краю Вишневої Долини, а за нею були високі гори. У Софії було багато білих голубів, Карл зрозумів, що один з них прилітав на його підвіконня, коли він ще був живий. Лише ці голуби могли літати так далеко.

Коли брати прийшли до Софії, жінка була засмучена. Її голубку Віоланту хтось вбив стрілою, а записку вкрав. Це означало, що у Вишневій Долині був зрадник. Поки Юнатан полов грЯдки Софії, жінка показувала Карлові свій двір. Потім вона завела братів до кімнати поряд, зачинила двері та віконниці. З-під крила голубки Паломи вона дістала записку, у якій повідомлялося, що Урвара спіймали.  Карл з цієї розмови нічого не розумів.

Коли жінка готувала сніданок, Юнатан розповів брату, що крім Вишневої долини у казковій Нангіялі, є ще Шипшинова, та життя там дуже тяжке. Обидві долини оточені високими горами, які важко перейти, коли не знаєш безпечних стежок. Але мешканці цих долин знали стежки і раніше вільно спілкувалися. Та тепер до Шипшинової Долини ніхтон не міг дістатися, крім Софіїних голубів. Шипшинову Долину захопив жорстокий Тенгіл, правитель Карманяки, – і за допомогою драконихи Катли тримає її жителів у рабській покорі. 

Юнатан розповів, що Софія очолює таємну боротьбу з Тенгілом. Про неї та голубів, які переносять таємні звістки через гори, знали тільки повстанці, але тепер зрозуміло, що між ними є зрадник. Юнатан був помічником Софії, у своєму домі він ховав таємні записки,  щоб Софію ні в чому не могли запідозрити.

Коли брати поверталися додому їх зустрів Губерт і питав, що вони робили в Софії. Юнатан сказав, що вони допомагали полоти грядки. Коли чоловік поїхав далі, то Юнатан розповів брату, що Губерт у всій Вишневій Долині найкраще стріляє з лука.

Вдома Юнатан дає Карлові останню записку від повстанців з таємної скрині. Там було написано, що через зрадника у Вишневій долині люди Тенгіла схопили Урвара і ув’язнили в печері Катли. Повстанці просили знайти зрадника.

Вночі Карлові снилися кошмари, йому навіть здалося, що у кутку біля скрині хтось був. Юнатана підтвердив сказав, що у їх домі був зрадник.

Юнатан Лев’яче Серце вирушає в Шипшинову долину, щоб спробувати врятувати Урвара, Карл боявся відпускати брата, боявся знову його втратити, але Юнатан був непохитний. Він пообіцяв братові, що вони обов’язково ще зустрінуться, якщо не тут, то в Нангілімі.

Відтоді Карл жив сам, турбувався про коней, доглядав за кролями, рибалив,  вчився стріляти з лука. Софія приносила йому їсти. Він розповів жінці, що знає, що Тенгіл оголосив за неї винагорроду – 15 білих коней мав отримати той, хто її спіймає.

Якось увечері Карл заїхав до “Золотого півня», де усіх здивувала відсутність Юнатана. Карл збрахав, сказав, що брат поляє на вовків у горах. Йоссі пригостив Карла смачними тістечками.

Якось хлопець побачив сон, у якому Юнатан кликав його на допомогу. Карл хотів помчати на допомогу братові, але дуже боявся. Та зрештою все ж зважився  і відправився на пошуки брата. Він випустив кролів у долину, зібрав необхідні речі,  написав зашифрованого листа Софії про совї плани, якого б хрозуміла лише вона.

Коли Карл підійшов до стайні, то побачив Губерта, той сказав, що приніс йому їжу, але якось занадто уважно все оглядав. Коли Губерт пішов, то Карл переховав табакерку з записками, а написав ще одне попередження для Софії щодо Губерта.

Цілий день Карл їхав. Його захоплявала гарна природа, але гірська дорога була небезпечна. Увечері Карл повереряв і ліг спати. Але невдовзі зрозумів, що його оточили вовки. Врятував хлопця Губерт, який вирішив приглянути за хлопцем. Губерт вбив вовків, і запропонував повертатися у Вишневу долину.   Наляканий хлопець відмовився, осідлав Ф’ялара і помчав далі.

Карл дуже втомився, тож побачивши печеру вирішив, що там буде безпечно відпочити. Вночі хлопеця розбудили голоси. Карл підповз до них, щоб підсдухати розмову. Це були Тенгілові вояки, які чекали з Вишневої Долини зрадника. Карл думав, що побачить Губерт, та до них прийшов Йоссі, власник «Золотого півня». Було зрозуміло, що ці вояки недолюблють Йоссі-зрадника, вони зробили на його грудях тавро Катли: розпекли на багатті залізо й приклали до шкіри.

Йоссі цікавився чи спіймали уже Юнатана, якого він вважав найнебезпечнішим з усіх. Та вояки розповіли, що того повстанця поки не спіймали, хоча й шукають сто чоловік. Карл пишався братом. Він дізнався, що Губерт просто заздрить Софії, а Йоссі хотів використати Карла як принаду, щоб спіймати Софію. За свою роботу Йоссі мріяв отримати посаду управителя Вишневої Долини.

Коли Йоссі поїхав, то стало зрозуміло, що вояки планують віддадуть шинкаря  Катлі, коли захоплять Вишневу Долину. Коли найманці уже збиралися їхати, то побачили у печері Карла. Хлопець прикинувся сонним, сказав, що він живе з дідом у білій хатці у Шипшиновій Долині. Солдати забрали його з собою.

Шипшинова Долина була  дуже гарна, але її оточував мур. Стіну за наказом Тенгіла побудували мешканців. Коли солдати з Карлом проїздили через браму, то сказали вартовим таємне гасло: “Всю силу Тенгілові, нашому визволителю!” Вартовий наказав кинути Карла в печеру Катли, та солдати вирішили перевірити історію хлопця про білу хату й діда. Вони довго їздили вулицями долини, де було багато білих хат. Карл дуже боявся помилитися, та коли він побачив дідуся на лавці, який годував голубів, то кинувся до нього і тихо попросив про допомогу. Чоловік підіграв йому. Солдати попросили слідкувати за онуком і не пускати його в гори  Нангіяли, а то наступного разу його буде чекати покарання.

Того діда звали Матіас, а Карл попросив називати його Хрущиком. Дід завів хлопця до хати, закрив двері та показав таємну кімнату під скринею… У тій кімнаті Карл побачив Юнатана.

У Шипшиновій долині – голод, насильство і страх, але мешканці не зламані, вони готують повстання, але їм не вистачає ватажка. Юнатан і Карл пробираються за міську стіну і вирушають в Карманьяку, де бачать дракониху Катлу прикуту у замку Тенгіля. Юнатан розповідає, що дракониха, отямившись від тисячолітнього сну, виповзла з печери й напала на замок. Скликаючи воїнів, Тенгіл протрубив у ріг, і Катла несподівано йому підкорилася. В останній момент герої встигають визволити засудженого до смерті Урвара з печери Катли. Карл ховається від погоні людей Тенгіля і зустрічає Софію і Йоссі. Софія не вірить, що Йоссі зрадник, але Карл згадує, як солдати поставили тому на груди клеймо Катли. Викритий Йоссі кидається навтьоки в човні, але течія відносить його в Кармафаллет, водоспад, де за переказами живе велетенський змій Карм, заклятий ворог Катли.

Починається повстання, на допомогу приходить загін з Вишневої долини. У розпал страшної битви з’являється Тенгіль зі своєю драконихою Катлою, бо він заздалегідь відправився в Шипшинову долину, щоб покарати її жителів. Здається, що всі повстанці загинуть, але Юнатан безстрашно скаче вперед і вихоплює ріг з рук Тенгіля. Тенгіл і його армія гинуть від вогню з пащі чудовиська, тепер підвладного Юнатану.

Жителі долин оплакують загиблих і радіють здобутій свободі. Але Юнатану належить ще одна небезпечна справа – він повинен відвести слухняну йому дракониху в Карманьяку і прикувати її там до скелі. Карл вирушає разом з ним. Все йде добре, але коли брати перетинають підвісний міст над водоспадом Кармафаллет, коні лякаються рику Катли. Ледь не впавши з мосту, Юнатан упускає ріг, і дракониха нападає. Захищаючи брата, Юнатан зіштовхує на Катлу величезного каменя, і та падає в водоспад. Несподівано з’являється Карм. У жорстокій битві чудовиська вбивають одне одного. Обпалені вогнем Катли, вмирають улюблені коні хлопчиків. Юнатан, побіжно зачеплений полум’ям, паралізований. Він зможе знову рухатися лише в Нангілімі, казковій країні, куди потрапляють загиблі в Нангіялі. Карл вирішує допомогти старшому братові: піднявши його на спину, він готовий зробити крок у водоспад…

Повість закінчується вигуком Карла Лев’яче Серце: «Я бачу світло!».