Китайська казка “Червоний ліхтарик” скорочено
В одному селі жила дівчина Сяогуй. Батько її помер, коли вона була маленькою, тож матері з дочкою довелося самим заробляти собі на життя. Коли дівчині виповнилося дев’ятнадцять, сільські парубки почали на неї задивлятися. Вона була вродлива, розумна й роботяща.
Свахи почали оббивати пороги вдовиної хати, сватаючи її доньку то за сина місцевого багатія, то за чиновницьке чадо. Проте дівчина три роки відмовляла всім підряд. Односельці не розуміли, якого ж нареченого хоче собі Сяогуй. Її матір якось зізналася сусідкам, що її дочка вибире собі нареченого на Соняшниковій горі, коли зацвітуть соняшники. Вибиратиме не багатого чи знатного, а чесного та роботящого.
І от однього літнього ранку на Соняшникову горі зійшлися майже всі сільські парубки. Кожен з них мріяв про Сяогуй. Вони вихвалялися перед дівчиною своєю чесністю, і працьовитістю. У цей час на село несподівано налетіла буря. Чорна хмара затягла все небо, у повітря піднялася курява. Юнаки не витримали і порозбігалися хто куди.
Коли за кілька хвилин вітер ущух і небо проясніло, на горі залишилося п’ятеро – удова та четверо юнаків: тесля, рибалка, мисливець та лікар.
Тесля побачив на небі хмару, що віддалялася від них, закричав:
– Ой лишечко! Та це ж дух гори Золотої сколопендри схопив нашу Сяогуй! Я чув від людей, що він часто з’являється у вигляді хмарини.
– Не хвилюйтесь, я зараз розправлюсь з ним! – заспокоїв юнака мисливець і вистрілив з лука по чорній хмарі. У ту ж мить хмарина, випустила свою жертву та зникла за горою.
Хлопці кинулися туди, де падала дівчина, але дорогу їм перетнула широка річка. Саме в неї і впала Сяогуй.
Тесля від хвилювання враз сполотнів і підбіг до берега.
– Стривай! – зупинив його рибалка.– Річка глибока, ще втопишся. Дозволь краще мені.– Він стрибнув у воду.
Через деякий час рибалка вибрався на берег, несучи на руках дівчину. Мати та троє інших парубків підбігли до нього. Проте, глянувши на дівчину, відразу ж замовкли, бо дівчина була мертва.
Мати схилилася над дочкою і заридала. Тесля стояв поруч і теж лив сльози.
– Не сумуйте, добрі люди,– заспокоїв їх лікар.– Я зараз поверну її до життя.
Він взяв із своєї сумки ліки і влив дівчині в рот. Сяогуй враз розплющила очі. Всі присутні задоволено всміхнулися. Дівчина побачила перед собою четверо юнаків, і вона добре знала, що всі вони чесні й роботящі хлопці. Кожен з них ладен був віддати за неї життя, а кого вибрати вона не знала.
Поки Сяогуй відмовчувалася, юнаки почали навперебій вихваляти себе. Кожен доводив, що саме завдяки йому дівчина уникнула лиха. Нарешті тесля примирливо мовив:
– Годі нам сперечатись. Нехай Сяогуй сама скаже, хто з нас їй наймиліший.
Дівчина трохи подумала й відповіла:
– Всі ви мої рятівники, тому мені важко віддати комусь із вас перевагу. Давайте зробимо так: повір’я говорить, що на Південній горі є червоний ліхтарик. Хто здобуде того ліхтарика, той зможе знищити страшну сколопендру і назавжди врятувати наших людей від жахливої напасті. Я вийду заміж за того з вас, хто принесе мені червоного ліхтарика.
Юнаки домовилися наступного ранку зустрітися та разом піти на пошуки червоного ліхтарика.
Лікареві тієї ночі не спалося. Він вирішив, що не варто піддавати своє життя небезпеці заради дівчини.
Не спалося й мисливцеві. Він вирішив, що й самотужки зможе дістати ліхтарик та розправитись і з величезною зміюкою. Тож він один рушив у путь. Біля підніжжя Південної гори він зустрів сивого дідуся із довгою бородою. Той запитав куди прямує хлопець? Мисливець зневажливо подивився на нього, відштовхнув зі стежки і гордовито пішов собі далі.
Тривожні думки не давали спати тієї ночі й рибалці. «Хоч і страшна Південна гора,– метикував він,– але якщо набратися сміливості й піти, то, може, справді пощастить роздобути того червоного ліхтарика. І яка то радість мені буде, коли одружуся із Сяогуй». Проте він усе не наважувався вирушити на гору.
Один лише тесля не сушив собі голови. Він вирішив одразу: «Хоч і небезпечно йти на Південну гору, але чого боятися? Адже нас буде четверо». Отже, якщо будемо діяти дружно, то здобудемо червоного ліхтарика і врятуємо наш край від небезпеки. Яка рада буде Сяогуй, коли ми це зробимо». Подумавши так, він міцно заснув і проспав до самого ранку.
На світанку тесля та рибалка зустрілися біля підніжжя Соняшникової гори. Вони довго чекали на лікаря та мисливця, але ті так і не з’явились. У цей час підходить до них сивий-пресивий дідусь із довгою бородою й питає:
– Куди це ви, хлопці, зібралися?
Рибалка зневажливо подивився на старого й одвернувся, а тесля пояснив дідусеві:
– Та хочемо вибратися на вершину Південної гори і пошукати червоного ліхтарика.
Старому сподобалася відвертість теслі. Він нахилився до нього і зашепотів на вухо:
– Дуже тяжко вам буде і страшно, але ти ні на що не зважай. Іди вперед, міцно стиснувши зуби. Траплятимуться тобі гарні-прегарні ліхтарі, схожі навіть на квіти лотоса та інших рослин, але ти їх не чіпай. Іди далі, поки не побачиш червоного ліхтарика. Його й бери.
Тесля подякував дідусеві за пораду, і вони з рибалкою пішли далі. Стежки в горах дуже небезпечні. Юнакам доводилося дертись крутими схилами вгору, пробиратися крізь чагарі, перестрибувати через рівчаки та канави, обходити скелі. За якусь годину вони відчули, що дуже втомилися.
При вході до глибокої ущелини вони побачили здоровенного тигра. Але звір уже був мертвий. І тут вони зрозуміли, що це мисливець убив його.
Невдовзі, коли глибока ущелина залишилася позаду, вони вийшли на берег стрімкого потоку і побачили мисливця. Потік був досить широкий і по всьому видно, що глибокий, тому мисливець стояв перед ним і чухав потилицю, міркуючи, як би перебратися на той бік.
Тесля підійшов до нього ззаду і сказав:
– Нічого страшного. Знайдемо десь на березі високе дерево, повалимо його упоперек русла, от і матимемо міст.
Так і зробили. Тримаючись за руки, хлопці почали переходити потік по дереву. Та ледве-но дійшли до середини потоку, як воду густою пеленою заслав туман. Потім щось загуркотіло. Дерево розпалося на кілька частин. Хлопці попадали в воду, а бурхлива течія підхопила їх і понесла вниз.
Рибалка добре тримався на воді й зумів дістатися протилежного берега. Вибрався він із води і сів відпочити.
Мисливець зовсім не вмів плавати. У воді він розгубився й почав безладно гамселити руками та ногами по воді. Та коли відчув, що ось-ось захлинеться, перевернувся горілиць. Тепер його то кружляло па одному місці, то кидало з боку на бік.
Тесля теж не міг добре плавати, але він був людиною спокійною, розважливою, тому підхопив мисливця під руки, і вони удвох поволеньки-поволеньки попрямували до того берега.
Рибалка вирішив виручити їх. Він хутко нарвав трави, зробив з неї крутінь і кинув хлопцям. Ті вчепилися за кінець крутеня й вибралися нарешті з води.
Мисливець так злякався цього несподіваного купання, що боявся залишитись наодинці. Тому, коли його товариші попідводилися, він теж схопився і подавсь слідом за ними.
Юнаки обігнули скелю, і перед ними постала ще одна ущелина. Ледве-но вони заглибилися в неї, як раптом з усіх тріщин між камінням повалив густий дим, а потім над камінням спалахнуло полум’я. Хлопці розгублено кліпали очима. А вогонь тим часом підступав усе ближче й ближче. Стало важко дихати, від смороду почало наморочитись у голові. Першим не витримав рибалка і крізь сльози мовив:
– Та коли б я знав, що нас тут чекає, нізащо б не пішов. Ніяких ліхтарів мені не треба, аби лиш додому повернутись живим!
Щойно він промовив це, як вогонь одразу ж відступив від нього, а сам він опинився біля підніжжя Соняшникової гори, звідки вони вранці починали свою путь. Сяючи від радості, юнак кинувся додому.
А тесля тим часом згадав, як дідусь попереджав його про страхи та труднощі, які можуть спіткати їх під час походу на Південну гору, і, міцно стиснувши зуби, рушив уперед, ведучи за собою також і мисливця.
Вибравшись з ущелини, вони озирнулися назад і дуже здивувалися: в ущелині, як і перед вогнем, зеленіли кущі та дерева, і над ними не було видно жодної іскорки. Отже, можна сміливо йти далі.
Та ось нарешті й вершина. У скелі, що височіла на самому краю, вони побачили закритий брамою вхід до печери. Біля самої брами щось повзало.
Юнаки підійшли ближче і побачили величезного полоза, що грівся на сонці. Голову полоза прикрашав блискучий металевий обручик, а нижче від нього зеленіли спрямовані на хлопців великі очища. Роздвоєний на кінці язик то ховався в роті, то висовувався назовні. Варто зробити ще кілька кроків, як полоз одразу накинеться на них.
– Стривай! – сказав тесля. – Йому нас добре видно. Сховаймося краще он там за камінням.
Вони зайшли за скелю. Полоз повернув голову ліворуч, тоді праворуч і, коли нарешті побачив їх на новому місці, грізно підвівся. І в цей час просвистіла перша стріла, за нею друга, третя, пронизуючи наскрізь зміюці шию та голову.
Полоз ошаленів од болю. Він припадав до землі, здіймав угору свого могутнього хвоста і розбивав ним усе довкола. Навсебіч летіло каміння та уламки звалених дерев.
Нарешті полоз помер. Тепер юнаки могли підійти до брами, що закривала вхід у печеру. її металеві стулки були зведені докупи. Як хлопці не силувалися, але розсунути їх не змогли.
Мисливець безпорадно поглядав на браму і мовчав, а тесля міркував уголос:
– Якщо є брама, то має бути й спосіб, як відчинити її.
Хлопці уважно простукали майже кожен із цвяхів, позабиваних у браму, але способу відчинити її все не знаходили.
Мисливець відійшов убік і сів відпочити, а тесля і далі обмацував браму. Рантом він намацав рухомий цвяшок, натиснув на нього, і відразу ж на кам’яному мурі поруч із брамою піднялася плита, під якою було сховане залізне колесо на вісі.
Мисливець схопився з місця, підбіг до колеса і ну його крутити. Тричі повернув ліворуч – брама навіть не поворухнулась. Повернув тричі право руч – почувся скрегіт, і брама повільно відчинилася.
Мисливець кинув колесо і притьмом до входу в печеру. Та тільки він випустив колесо з рук, як брама знову зачинилася. Він ще кілька разів бігав туди-сюди, але брама щоразу зачинялася, коли він випускав з рук колесо. Отже, хтось один має крутити колесо, тоді другий зможе увійти до печери. Мисливець вирішив схитрувати:
-Я так стомився, стріляючи в того клятого полоза. Може б, ти покрутив колесо? – звернувся він до теслі.
Тесля погодився.
Переступивши поріг печери, мисливець аж завмер від несподіванки: на стінах і на стелі висіло безліч різноманітних ліхтарів, а на підлозі лежала сила-силенна всіляких прикрас, оздоблених коштовним камінням, у нього аж очі розбіглися. Він вирішив узяти намисто та діадему з перлин. Ці речі, немає сумніву, сподобаються Сяогуй. А ліхтарик від нього нікуди не дінеться.
Коли ж нарешті він глянув на стелю, то побачив схожий на квітку лотоса великий рожевий ліхтар. Подумав, що це, мабуть, і є той самий, про який говорила дівчина. Швидко зняв його з гачка. Хлопцева душа враз сповнилася радістю, і він мимоволі вигукнув:
– Якби оце зараз додому повернутись, прямо до Сяогуй, то не треба мені було б ніякого іншого щастя!
Ледве-но він вимовив ці слова, як якась незнана сила підхопила його і перенесла до підніжжя Соняшникової гори.
А тесля й далі стояв біля входу до печери і тримав у руках колесо. Раптом він відчув, ніби хтось його в плече штовхає. Повернув голову, аж то дідусь, якого вони зустріли ще біля підніжжя гори.
– Твій товариш уже давно внизу, під горою, а ти ще й досі стоїш та на нього чекаєш,– мовив, усміхаючись, дідусь.
Юнак похитав головою.
– Коли не віриш, то йди сам до печери, а колесо я потримаю.
Тесля подякував старому і попрямував до печери. Мисливця там не було. Юнак побачив, що прямо перед ним на підлозі купами лежали всілякі прикраси, мінячись усіма барвами, а на стінах та на стелі висіли схожі на лотоси та інші квіти барвисті ліхтарі, оздоблені коштовним камінням. А між ними, нічим особливим не виділяючись, червонів схожий на квітку, яка щойно розпускалася, невеликий ліхтарик. Хлопець згадав слова дідуся, підійшов до стіни і відчепив непоказного червоного ліхтарика.
Не встиг тесля вийти з печери, як брама зачинилася. Хлопець хотів подякувати дідусеві, але замість нього на колесі сидів півень.
– Не хвилюйся, хлопче,– раптом заговорив до нього старий півень. – Це я, тільки в іншій личині. Уже стільки років стережу цього ліхтаря. Все чекав, поки знайдеться такий молодець, як ти, сміливий і безкорисливий. А тепер ходімо далі. Я допоможу тобі знищити ненависну сколопендру.
Півень стрепенув крильми й злетів у повітря. Тесля рушив за ним.
А тепер розповімо про те, як мисливець повернувся в село. Юнак одразу ж попрямував до вдовиної садиби. В оточенні гомінкої юрби він поважним кроком зайшов на подвір’я, тримаючи в одній руці сяючий рожевий ліхтар, схожий на квітку лотоса, а в другій – разок чудового намиста, і все це запропонував дівчині в подарунок.
– А де ж інші троє? – занепокоєним голосом спитала Сяогуй.
– Боягузи! – вигукнув він, гордо підводячи голову. – Повтікали з переляку !
Дівчині не сподобалося його зухвальство, і вона відповіла йому:
– У такому разі сходи спочатку та знищ сколопендру, а потім уже й про одруження поговоримо.
– Ні, спочатку давай одружимося! – наполягав мисливець.
Він хотів додати іще щось, та в цей час на подвір’я залетів півень, а слідом за ним зайшов і тесля. У руці юнак тримав червоного ліхтарика, яскраве проміння якого враз заповнило все подвір’я, а вогник у схожому на квітку лотоса рожевому ліхтарі мисливця враз погас.
– Де це ти так затримався? – спитала теслю Сяогуй.
Юнак мусив розповісти їй про все, що з ним сталося. Дівчина уважно вислухала його, а тоді звернулася до мисливця:
– Виявляється, ти сам боягуз. Не потрібен мені такий.– Вона повернулася до теслі, подала йому руку й промовила: – Ти мій обранець!
Мисливець почервонів від сорому і пішов геть з двору.
– Правильно зробила Сяогуй! – загомоніли в натовпі. – Тож нічого зволікати, хай одружуються.
– Треба спочатку сколопендру знищити, щоб людям лиха не робила,– заперечив тесля,– а потім уже й весілля справляти.
Сяогуй погодилася з ним.
На ранок Сяогуй та майже всі мешканці села вийшли проводжати теслю за околицю. Прихопивши з собою сокиру та червоного ліхтарика, юнак попрямував на гору Золотої сколопендри. Поперед нього летів півень, показуючи шлях.
Вибравшись на вершину гори, вони побачили, що сколопендра лежить під деревом і спочиває. Помітивши теслю, вона враз схопилася з місця, обвилася довкола дерева і випустила з рота згусток чорного ядучого диму. Потім підвела голову, вишкірила зуби і, видно, намірилася кинутися на юнака.
Червоний ліхтарик, якого той тримав у руці, яскраво спалахнув, і смердючий дим від його проміння швидко розвіявся. А сама сколопендра при світлі ліхтарика почала звиватись: чи то боляче їй стало, чи шукала притулку, куди б сховатись. Але півень не дав їй отямитись, налетів на неї і заклював зовсім.
Розправившись із сколопендрою, тесля повернувся в село. Невдовзі він одружився із Сяогуй. А півень знову полетів на Південну гору.
Китайська казка “Червоний ліхтарик” дуже скорочено
Дівчина Сяогуй жила зі своєю матір’ю в китайському селі. Її батько помер, коли вона була маленькою, і їм з матір’ю довелося самостійно забезпечувати себе. Сяогуй виросла вродливою, розумною та роботящою дівчиною, і коли їй виповнилося дев’ятнадцять, парубки з села почали звертати на неї увагу.
Свахи неодноразово приходили до вдовиної хати, сватаючи її за сина багатія або чиновника. Однак дівчина протягом трьох років відмовляла всім. Сусіди не розуміли, чому вона не вибирає собі нареченого. Мати якось розповіла, що Сяогуй вирішила обрати собі пару на Соняшниковій горі, коли зацвітуть соняшники, і вибиратиме не за багатством чи статусом, а за чесністю та працьовитістю.
Одного літнього ранку, коли на горі розцвіли соняшники, туди зібралися всі сільські парубки, кожен з надією, що саме його вибере дівчина. Один за одним юнаки вихваляли себе перед Сяогуй, заявляючи про свою чесність і працьовитість. Раптом налетіла буря, і всі, крім чотирьох юнаків — теслі, рибалки, мисливця та лікаря — розбіглися.
Коли буря вщухла, тесля помітив хмаринку, що швидко віддалялася, і сказав, що це дух гори Золотої сколопендри схопив Сяогуй. Мисливець, взявши лук, вистрілив у хмару, і вона випустила дівчину. Однак вона впала у річку, і рибалка кинувся її рятувати, витягнувши на берег. Проте Сяогуй була мертва, і лише лікар зміг повернути її до життя, використавши свої ліки.
Коли дівчина прийшла до тями, перед нею стояли четверо юнаків, які довели свою чесність та відвагу. Однак вона не знала, кого з них обрати. Тоді дівчина запропонувала, щоб вони принесли їй червоний ліхтарик з Південної гори, який міг знищити сколопендру. Вона пообіцяла вийти заміж за того, хто його знайде.
Наступного ранку тесля, рибалка, мисливець і лікар вирушили в похід. Лікар сумнівався в доцільності ризикувати життям заради дівчини і вирішив не йти. Мисливець, відчувши, що може діяти самотужки, вирушив раніше, а рибалка й тесля залишилися разом. Біля підніжжя Південної гори вони зустріли старого дідуся. Лише тесля з ним привітався. І дідусь порадив йому йти вперед попри все і не брати найгарніші ліхтарі, а вибрати прочтий червоний ліхтарик.
Тесля і рибалка вирушили на гору і зіштовхнулися з багатьма перешкодами. Скоро вони наздогнали мисливця, який не міг сам перейти стрімкий потік. Тесля зрубав дерево, яке мало стати мостом. Але дерево зламалося і вони впали у річку. На щастя, всім трьом вдалося вибратися з води.
Але коли їх оточив вогонь у долині рибалка злякався і захотів повернутися додому. Його бажання одразу виповнилося. Мисливець і тесля продовжували йти вгору удвох.
На вершині гори юнаки побачили величезного полоза, що охороняв вхід до печери, де зберігався червоний ліхтарик. Мисливець зміг вразити полоза стрілами, і коли він помер, вони підійшли до брами. Тесля зумів відкрити браму, але її потрібно було тримати, щоб увійти всередину. Поки тесля тримав браму, мисливець узяв намисто та ліхтарик кольору лотоса і побажав перенестися до Сяогуй.
Тесля довго тримав браму, а мисливця все не було. До нього підійшов дідусь і запропонував допомогу. Коли тесля зайшов у печеру, він не спокусився на прекраси чи гарні ліхтарики. Він вибрав лише простий червоний ліхтарик. На виході з печери замість дідуся стояв півень. Виявляється це був охоронець цієї гори. Півень пообіцяв теслі допомогти побороти дух сколопендри.
Повернувшись у село з ліхтариком тесля пішов до Сяогуй. Дівчина обрала його своїм нареченим, і вони разом захистили село від духа сколопендри, який більше не турбував їхніх людей.
