Аналіз твору “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” Володимира Винниченка та характеристика героїв допоможе підготуватися до уроку.
«Чорна пантера і Білий ведмідь» аналіз (паспорт твору)
Автор – Володимир Винниченко
Рік написання – 1911
Жанр – п’єса
Головні герої:
- Корній Каневич (Білий Ведмідь) – художник
- Рита Каневич (Чорна Пантера) – дружина Корнія,
- Сніжинка – спокусниця, прагне розбити сім’ю Каневичів, влаштувати особисте життя
П’єса «Чорна Пантера і Білий Медвідь» — це твір про сімейні обов’язки та призначення митця. Однак її проблематика значно ширша, тому що родина для митця може стати і натхненням, і перешкодою у його творчості.
Твір можна назвати чи не єдиним твором В. Винниченка, що стверджує силу кохання. Але історія закінчується трагічно.
Кожен повинен зробити свій висновок. Але завжди пам’ятати, що, перш за все, потрібно бути чесним з собою.
«Чорна пантера і Білий ведмідь» сюжет
П’єса складається із 4 дій. Це історія молодої сім’ї: невизнаного художника і його дружини. Вони потрапляють в складну ситуацію — їхня маленький син Лесик захворів, тому його необхідно вивезти з Парижу.
Батько хлопчика, Білий Ведмідь, почав геніальну роботу (він малював свою дружину з дитиною на руках). Тут проявляється егоїзм генія-художника, він відмовляється їхати, бо треба закінчити свою роботу. А в цей час навколо героїв відбуваються різні інтриги за участю Сніжинки та Мулена.
Рита кидає сім’ю та швидко повертається до сина. Кульмінацією п’єси стає момент, коли Сніжинка і Янсон планували позичити сім’ї гроші і відправити матір із дитиною за кордон. Чоловік пропонує жінці віддатися Мулену за гроші, які можна витратити на лікування їх сина – Лесика.
Хворий хлопчик помирає. Рита не хоче втрачати сім’ю, тому погоджується залишитися з чоловіком, дозволяє йому докінчити свій шедевр. В кінці п’єси жінка дає Корнію сонних крапель і знищує полотно.
«Чорна пантера і Білий ведмідь» характеристика героїв
Корній — образ глибоко символічний. У ньому вражає незбагненна, майже містична невіддільність його таланту від родини, здатність осягнути буття — осягнути через свій емоційно-чуттєвий світ, через власне серце. Корній як художник жертвує власним добробутом, сімейним затишком заради святого мистецтва. Але його трагедія ще й у тому, що він мимоволі жертвує власним сином. Що творить він на полотні, про яке із таким захопленням усі говорять (а пристрасний Мігуелес навіть зважає, що в цьому шедеврі — сам Бог), письменник не показує. Ми можемо лише здогадуватись, що це образ страждання.
Щоб витвір мистецтва мав естетичний вплив, повинна відчуватися незбагненність його задуму. Саме до цього прагнув художник. І як це не жахливо, але смерть Лесика і страждання дружини давали йому це відчуття незбагненності.
Існує легенда про художника, який мучив свого сина, щоб повніше зобразити страждання людини на полотні. Так чинить і Корній. Наслідком його пошуків, намагань створити щось досконале стали безгрошів’я, неможливість вивезти на курорт хворого сина, втрата почуття реальності. В змученому обличчі свого сина (якого він по-своєму любить) художник намагається відшукати ледь вловимі зміни, щоб відобразивши їх, створити геніальне полотно. І таким чином стає катом власної дитини, виправдовуючи себе тим, що мистецтво вище за життя.
Рита — особистість яскрава. Красива та пристрасна жінка. Вона розуміє і цінує талант чоловіка, але й ненавидить те полотно, яким він так дорожить і якому (вона те передбачає) неминуче буде принесено в жертву дитину — її продовження, її вічність. Вона визнає лише красу материнства і любові.
Іноді безтактну грубість, небажання перейнятися інтересами й почуттями чоловіка, вколоти чи вдарити якнайдошкульніше аж ніяк не можна виправдати вболіванням за здоров’я дитини. Все це риси пантери. А чого варте сварливе вимагання грошей саме тоді, як чоловік узявся за пензель! І все це зовсім не від нелюбові до чоловіка, а скоріше навпаки: це зрозуміле бажання зосередити на собі його увагу і почуття, підігріти їх, довести до кипіння.
Конфлікт між подружжям загострюється — у ньому боротьба самолюбства і воль, бажання кожного поставити себе, свою правоту вище. І Рита в цій боротьбі втрачає розумні орієнтири, робить багато злих дурниць. Врешті вся її етика щодо чоловіка виливається в бажання вчинити йому на зло. Вони змагаються навіть над трупом дитини, втрачаючи реальне відчуття того, що відбувається. Рита, щоб не роз’єднався їх тріумвірат («Ми троє — одно!») убиває в хвилину тяжкого душевного болю не тільки себе, а й чоловіка та картину.
Багатозначним є образ Сніжинки, яка уособлює в собі символ чистого мистецтва в душі художника. Ця богемна дама — антипод Рити. Вона підтримує Корнія, мотивуючи свою зневагу до «пелюшок» схилянням перед Вищим, перед Красою, перед Мистецтвом. «Хто хоче бути артистом, той не повинен бруднити себе… Краса вічна! Сім’я це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса в чисто людському».
Сніжинка не людина. У неї нема людського імені. Це символічний образ холодного мистецтва, краси без душі.
Аналіз твору “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” Ви можете доповнити через форму коментарів, щоб допомогти своїм одноліткам.
