Переказ твору Євгена Гуцала «Чорнобильська дівчина Калина» читати скорочено варто, щоб згадати історію підліткового кохання та турботи.
“Чорнобильська дівчина Калина” скорочено
Любомир знайомиться з дівчиною-переселенкою з Чорнобиля на ім’я Калина. Незвичні імена здаються їм обом кумедними, і діти щиро сміються, радіючи знайомству. Калина живе в селі в баби Явдохи, бо її батьки поїхали на заробітки — у селі для них не знайшлося роботи.
Після цієї зустрічі Любомир починає по-особливому сприймати калину — кущ, який росте в селі й на їхньому подвір’ї. Усе навколо нагадує йому дівчину: кущ калини ніби оживає, стає схожим на молоду красуню. Хлопець навіть пов’язує на калину материну червону бинду (повʼязку на волосся), і мати, помітивши це, жартує, що калина схожа на дівчину, яка когось чекає.
Мати здогадується про симпатію сина до Калини й просить віднести їй голубу косинку, а згодом — слоїчок меду, бо дівчина змарніла після чорнобильської катастрофи. Любомир ніяковіє, але все ж виконує прохання. Він бачить, як личить Калині косинка, як вона радіє дрібним подарункам, хоча в її очах залишається сум, а її обличчя дуже бліде.
Хлопець хоче показати Калині річку, качині гнізда, хоче, щоб вона побачила красу села на власні очі. Але дівчина не погоджується іти з ним, каже, що їй хочеться просто сидіти під хатою серед квітів. Любомир сердиться й тікає, бо розуміє: деякі речі неможливо переказати словами, їх треба бачити самому. Він не розуміє чому дівчина не хоче іти з ним до річки.
Набігавшись селом, він прибігає до Калини з радісною звісткою: на річці з’явилися гуси, качки, а головне — двоє лебедів. Любомир кличе її хутчіше бігти дивитися, бо лебеді можуть полетіти. Спершу Калина погоджується, але вставши зі стільця, одразу змінює рішення й каже, що не піде, бо лебеді, мабуть, уже полетіли. Любомир не може зрозуміти, чому дівчина не хоче йти дивитися на таку красу, він зовсям не розміє чому вона весь час сидить вдома.
Іншого разу перед грозою Любомир збуджено вбігає до хати баби Явдохи, і бачить як Калина малює. Він захоплено розповідає про грім і блискавки, пояснює, що то пророк Ілля мчить небом на колісниці й сердиться на людей за їхні гріхи. Калина тривожно запитує, чи сердиться пророк і на неї. Любомир запевняє, що вона ні в чому не винна.
Хлопець із запалом розповідає легенду, що невинуваті діти можуть вскочити в колісницю пророка Іллі там, де небо сходиться із землею. Він пропонує Калині бігти разом до обрію, але дівчина відмовляється: вона не хоче й не може. Любомир виходить надвір, сповнений досади й смутку, сподіваючись, що Калина ще передумає, та вона не виходить.
Під гуркіт грому хлопець іде геть, не помічаючи дощу. Йому шкода Калини: літо минає, а дівчина так нічого й не побачить, бо її неможливо витягти з дому. Він не знає, що з нею діється, чому вона відмовлялася від радощів світу.
Мати знову просить Любомира віднести Калині мед, бо дівчина дедалі більше марніє, а її батьки не повертаються із заробітків. Баба Явдоха хвора й не може сама повезти онуку до лікарні. Мати каже, що незабаром достигне їхня калина, і тоді Любомир занесе Калині ягід, бо калина — цілюща.
Принісши мед, хлопець намагається вивести Калину з дому, розповідає, що над яром вдруге зацвів каштан. Дівчина не вірить йому й думає, що він хоче її виманити. Коли Любомир наполягає, Калина несподівано починає плакати. Хлопець заспокоює її, розуміє, що вона не може йти, як би він цього не хотів. Він обіцяє, що вони разом ламатимуть калину, і дівчина тихо погоджується.
Любомир постійно думає про Калину, ніби розмовляє з нею подумки, куди б не пішов. Він уже чув про чорнобильську біду й розуміє, що хвороба дівчини — наслідок тієї трагедії. Мати й баба кажуть, що в Калини «порчена кров», тому їй важко жити й радіти світові, і що допомогти можуть лише здорові харчі. Любомир переживає, чи справді зможуть допомогти ягоди калини в час, коли все навколо здається небезпечним.
Настає осінь. У селі грають весілля, лунає музика, і Любомирові здається, що він танцює разом із Калиною. Але її всюди бракує. Хлопець біжить до її хати, але будинок замкнений, ні Калини, ні Явдохи вдома немає. Він сидить серед мальв, чекає, перебирає в руках червоне намисто, яке хотів подарувати Калині, й зрештою вішає його на деревце біля воріт. Деревце здається йому схожим на дівчину, яка зустрічає й проводжає його.
Згодом мати повідомляє, що Калина тяжко занедужала і баба Явдоха повезла її до лікарні в Київ. Любомир болісно усвідомлює, чому хата була замкнена. Коли мати збирається ламати калину, хлопець кидається до куща й не дозволяє цього робити. Він просить дочекатися Калини, називає калину дорогою, як саму дівчину, як майбутню «невісточку».
Мати, зрозумівши почуття сина, відходить, а Любомир сідає під калиною, прикрашеною червоними ягодами й намистом. Кущ стає для нього живим образом — образом чорнобильської дівчини Калини, до якої він прив’язався всім серцем.
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права на опублікований матеріал належать сайту dovidka.biz.ua.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
