Сашко Дерманський “Чудове чудовисько” скорочено читати варто, щоб згадати сюжет твору про дитячу дружбу та пригоди героїв.
“Чудове чудовисько” читати скорочено
Чемпіон з баранців
Соня сиділа в кімнаті й ліпила пластилінового баранця. Їй було нудно –краще б на вулицю пішла, та сьогодні вона була покарана. Бабуся наказала сидіти в кімнаті, бо в класі хтось намастив вчительці окуляри повидлом! Соня знала, що то зробив Сашко П’явочка, але покарання впало й на неї. Дівчинка подивилась за вікно – там була справжня завірюха. Може й добре, що вона сьогодні вдома сидить. Окрім снігу у вихорі пролітало різне – обгортки від цукерок, чиясь рукавичка, чудовисько… Стоп, що?! Соня очам своїм не повірила! Вона покликала бабусю, але та їй не повірила. Дівчинка подумала, може то їй лише здалось і продовжила ліпити баранців. Аж раптом почула чийсь голос: «Е, нікудишній баранець». Спочатку Соня не зрозуміла хто це й де, та потім голос заговорив ще раз і виявилось, що то чудовисько, яке стояло прямісінько за вікном! Дівчинка впустила його до кімнати і так вони познайомились. Чудовисько розповіло, що живе в сусідньому лісі, а тепер оце знудилось і пішло кататись на вихорі. Вау! Соня теж так хотіла – вона вміла кататись лише на санчатах. Дівчинка розповіла, що її батьки працюють в якійсь африканській країні, а вона живе з бабусею. Разом Соня й Чудовисько ліпили баранців. Коли почало вечоріти, Чудовисько зібралось додому. Дівчинці сподобалась його компанія, тож вона запросила його приходити ще.
Новорічний костюм
Чудовисько став приходити до Соні щодня. Дівчинка запускала його через вікно і разом вони бавились – зазвичай ліпили баранців, але цього разу чудовисько, або ж Чу, як його скорочено називала Соня, застав дивну картину. Соня була ніби й не Соня – вона надягла якесь дивне вбрання. Виявилось, що дівчинка готується до новорічного маскараду. Чу ніколи не бував на маскараді і навіть – на величезне здивування Соні – ніколи не святкував Нового року! Тож дівчинка вирішила взяти його з собою на свято. Але спочатку потрібно дібрати йому костюм. Сама Соня була Червоною Шапочкою, а Чу запропонувала бути Сніжинкою. Чудовисько відмовився, бо сніжинки холодні. Тоді Соня запропонувала костюм Мушкетера, але й це Чу не припало до смаку. Нарешті погодили, що Чудовисько буде Бабусею Червоної Шапочки – дівчинка якраз знайшла старий бабусин чепчик. Чу йшов додому і радів з того, який чудовий костюм йому дібрали – от би показати його іншим чудовиськам!
Велике Жахливе Збіговсько
Соня чекала Чу, та він все не приходив. Вона встигла і всі домашні завдання зробити, і мультик подивитись, а його все не було! Дівчинка захвилювалась і вирішила піти пошукати Чу. Вона доїхала маршруткою до околиць міста, а звідти рушила в ліс. Довгенько ходила, аж почало вечоріти, та нікого не знаходила. Аж раптом Соня почула якийсь шум і для безпеки вирішила залізти на дерево. Отак сидячи на дереві дівчинка дізналась, що чудовиськ є багато і вони навіть влаштовують щось на кшталт наради – Велике Жахливе Збіговсько. Така нарада відбувалась тепер. Найбільше чудовисько виступало й говорило про те, що серед них завівся дітодруг, чого в жодному разі не можна допускати! Виявили, що це не хто інший, як Чу! Вони вже хотіли його закинути, та раптом за свого друга вступилась Соня. Вона сказала, що Чудовисько справді хороший друг, а всі інші просто не розуміють, що дружити з людьми можна! Чу з Сонею вирішили йти геть з лісу. Головне чудовисько попередило Чу, що якщо він вирів приєднатись до людей, то йому потрібно, що вони йому сім разів подякували і все це сталось до першої літньої ночі – наступного Великого Жахливого Збіговська. Якщо ж цього не трапиться, то Чу буде закинутий. Соня з Чу завірили їх, що вони отримають навіть більше і разом пішли з лісу.
На маскарад
Наступного ранку Чу прийшов до Соні зрання – дівчинка ще додивлялась останні сни. Разом вони зібрались до школи і поснідали – дівчинка пригостила Чудовисько сосискою. До школи їхали маршруткою. Та от, перед їхньою зупинкою маршрутка зламалась! Водій вже попросив пасажирів виходити, як тут Чу зголосився допомогти. Він підштовхнув загрузлу у сніг машину і вони поїхали далі. Виходячи, Чу з Сонею подякувала старенька бабуся. Це було перше «дякую», яке отримав чудовисько.
Конкурс костюмів
В школі вже було повно дітей у різноманітних костюмах: найбільше Сніжинок і Мушкетерів, та були тут ще й Принцеси, Гноми, Гаррі Потери, Білочки і тільки одне чудовисько. Почалась вистава – прийшов Дід Мороз (вчитель фізкультури Віктор Іванович), були різні конкурси і розваги, а наостанок мали вибрати переможця з найкращим костюмом! Чу був голодний, тож вирішив пропустити трохи веселощів і піти в буфет. У буфетчиці тьоті Моті він попросив кілька коржиків, але грошей у нього не було. Чудовисько попросив трохи медяників, але без грошей тьотя Мотя нічого давати не збиралась. Тоді Чу щось пробуркотів і, на диво, буфетчиця віддала йому цілу торбинку медяників просто так. Повернувся він саме вчасно – оголошували переможця на конкурс костюмів. Ним став Чу! Соня заохотила товариша вийти на сцену, де його привітали Дід Мороз і Коза – символ Нового року. В подарунок Чудовисько отримав пачку пластиліну. Дорогою додому він попросив у Соні не ділитись з нею пластиліном – йому він потрібен був, щоб ліпити нових баранців. Дівчинка погодилась на це, адже побачила, що Чу насправді дуже-дуже хоче пластилін, а в неї, до того ж, є трохи свого.
Том Круз
На зимових канікулах Соня застудилась, тож весь час пролежала в ліжку. Хоч канікули видались нудними, та вже в перший день нової чверті сталось дещо цікаве. На автобусній зупинці дівчинка побачила рекламу нового фільму з Томом Крузом в головній ролі. «Війна світів» – так він називався. Плакат був дурнуватим, лиш песик на ньому насправді був милим. Хоча… песик на плакаті не може махати хвостом! Соня підійшла ближче і побачила, що песик справжній! Вона поманила його за собою і собака радо пішов за дівчинкою! Соня вирішила назвати його Томом – і не тільки тому, що знайшла його під плакатом з Томом Крузом, а й тому, що це був улюблений бабусин актор!
Вдома бабуся, звісно, не зраділа. Та дівчинка вмовила її залишити собаку хоча б до того часу поки приїдуть батьки. А коли старенька почула, що песика звуть Томом, то й зовсім роздобріла! Том наївся кров’янки (від котлет і молока чомусь відмовився) й одразу заснув. Соня трохи засмутилась, бо хотіла погратись з песиком, але зрозуміла, що він просто втомився.
Сашко П’явочка
В школі Соня сиділа за партою з Сашком П’явочкою. То був найбільший шибайголова на весь клас (якщо й не на всю школу!). День у Сашка не проходив без витівок і раніше Соня часто допомагала товаришу в цьому, але не тепер. Тепер Соня мала допомагати Чу з зароблянням подяк, а для цього ж треба робити хороші справи. От і сьогодні дівчинка відмовлялась від Сашкових вмовлянь – він приніс в школу справжнього їжака і хотів підкласти його на стілець вчительці, а Соню вмовляв відволікти ту на кілька хвиль. Дівчинка відмовлялась як могла. Сашко образився і став погрожувати, що перестане з нею дружити, на що Соня відповіла, що в неї вже є друг і такий, що Сашкові й не снилось – справжнє чудовисько! Хлопець не повірив і, образившись, вирішив зробити все сам. Поки Маргарита Семенівна перевіряла задачі в Томи Козохват (місцевої всезнайки і зубрилки), Сашко підкрався до її стільця і став примотувати до нього їжака. Тваринка пручалась, та хлопець був невблаганний. І от, коли вже час було відходити від вчительського місця, щоб не бути поміченим, Сашко зрозумів, що примотав до стільця свою руку! Так його й помітила Маргарита Семенівна й пообіцяла після уроку зустріч з директором.
Додому Соня прийшла засмучена від сварки з Сашком. Коли ж до неї завітав Чу, то дівчинка запропонувала йому теж ходити до школи й бути її однокласником. Чу погодився, а сам поділився переживаннями через глипача – чудовиська, якого приставили за ним наглядати. Він міг перевтілюватись і вселятись у будь-кого, тож тепер Чудовисько мав бути обережним. Соня пообіцяла підтримати друга й запевнила, що вони обов’язково знайдуть того глипача.
Чу отримує прізвище
Наступного ранку Соня прокинулась дуже стомлена й млява, ніби й зовсім не спала. Та варто було братись до справ. До неї вже прийшов Чу, щоб йти до школи. А на плечах у нього був… самовар! Виявилось, що ніякого іншого рюкзака в Чудовиська немає, тож він вирішив ходити до школи з цим. Соня здивувалась, але разом з Чу й Томом пішла до школи. Дівчинка одразу прийшла до кабінету директора. Кіндрат Мусійович не хотів брати Чу в школу – місць немає. Але Соня знала як його вмовити. Всі в школі знали, що директор колекціонує фантики від жуйки, за що й прозвали його Хуба Буба. Він настільки любив фантики, що часто вимінював їх в учнів. Тож і тепер Соня сказала, що Чу теж колекціонує фантики і вони зможуть обмінятись. Кіндрат Мусійович дозволив Чу ходити до школи. Лиш тільки прізвище треба його записати. Соня сказала, що називає друга Пластиліновим Чу, а директор з цього зробив прізвище – Пластиліненко.
Сторони горизонту
Коли Маргарита Семенівна побачила Чу, то втратила свідомість! До тями вчительку приводили лікарі. Вона ж навіть не знала як класифікувати нового учня – це Єті чи Біґ фут? Натомість Чу відповів, що він химеріус форестум, тобто чудовисько лісове, звичайне. Коли ж вчителька нарешті отямилась, розпочався урок природознавства. Маргарита Семенівна розповідала про сторони світу. Коли вона спитала в учнів чи знає хтось про них, Чу відповів, що це вперед, назад, праворуч і ліворуч. Звісно, це було неправильно. Тома Козохват відповіла вірно – північ, південь, захід, схід. Вчителька пояснювала учням що таке компас, як ним користуватись і як обійтись без нього – в лісі можна знайти мох на деревах або слідкувати за похилістю мурашника. Маргарита Семенівна вирішила перевірити як запам’ятав матеріал Сашко П’явочка. Хлопчик відповів неправильно, через що отримав двійку. Сашко дуже засмутився, аж розплакався. Чу з Сонею взялись його втішати, а Чудовисько навіть дав однокласнику носовичка. Сашко сказав йому спасибі.
Верховний Страхополох отримав листа від глипня. Йшлося про те, що останній просить дозволу перевтілюватись в людей, бо тепер, коли Чу пішов до школи, за ним буде важко наглядати. Також глипень відмітив, що чудовисько отримав «спасибі» від Сашка П’явочки.
«І все ж таки вона крутиться!..»
Минуло вже два місяці відколи Чу почав ходити до школи. Він старанно виконував домашні завдання і слухав на уроках вчителів. Правда, за весь час йому не вдалось заробити жодної подяки. Сьогодні знов був урок природознавства. Маргарита Семенівна розповідала про Джордано Бруно, Галілео Галілея і те, що Земля крутиться. Чу заперечив їй – такого просто не може бути – якби планета крутилась, всіх на ній давно б знудило. Маргарита Семенівна пояснювала, що Земля крутиться повільно, тому ми цього не помічаємо. Водночас саме це допомагає змінюватись дню та ночі. Чу знов заперечив – насправді то цар Країни Жаховиськ ковтає сонце, бо вночі легше лякати дітей. Маргарита Семенівна попросила Чу не вигадувати, а краще вчитись.
Дорогою додому Соня спитала в друга хто такі жаховиська. Чу розповів, що жаховиська найстрашніші, їх бояться навіть страховиська і чудовиська. Саме в Країну Жаховиськ мали закинути Чу. Соня нагадала, що потрібно заробляти подяки. Чу погодився і, роздумуючи, не помітив стовп і врізався прямо в нього! В голові запаморочилось і Чудовисько нарешті зрозумів, що Земля таки крутиться.
Відьми не тонуть
В клас до Соні й Чу прийшла нова учениця – Валя Лісова. Чу одразу щось запідозрив. Він помітив, що Валя постійно дивиться на нього, спостерігає. Мабуть, вона – глипач. Чудовисько розповів про свої підозри Соні. Вони вирішили вивести глипача на чисту воду, але як це зробити? На уроці фізкультури Чу запропонував кинути Валю в басейн – мовляв, відьми не тонуть. От і Валя мала б одразу попливти. Соня намагалась відмовити друга, та Чу стояв на своєму – він був переконаний, що новенька – глипач. Отож Чудовисько просто взяв і, поки ніхто не бачив, штовхнув Валю в басейн. На диво, дівчинка почала тонути! Значить не глипач. Добре, що Валю швидко врятував Сашко П’явочка, який добре вмів плавати. Тома Козохват одразу розповіла, що бачила, як Чудовисько штовхнув новеньку. Тому Віктор Іванович, вчитель фізкультури, вирішив викликати міліцію. Чу забрали у відділок просто з уроку!
Пограбування
Чу їхав в поліцейській машині, коли міліціонери отримали термінове повідомлення – негайно вирушати до банку, там зараз збройне пограбування! Сержант Свинобій направив машину туди. Всі міліціонери кинулись в банк, а Чу лишився сам. Він не знав йти йому додому чи почекати, поки його відпустять. Він був чемним, тож вирішив почекати. Він виліз з машини, щоб подивитись на пограбування – а коли ще його побачиш по-справжньому?
Дядько, що був тут у натовпі спостерігачів, побачивши велике рожеве у синю крапочку Чудовисько, вкляк на місці, а потім, загорлавши, кинувся геть. Разом з ним, побачивши Чудовисько, втекли й інші з натовпу цікавих. Чу підійшов ближче до банку. Звідти саме вилетів грабіжник, він тримав в руках заручницю і мішок з грошима. Наставивши на дівчину пістолет, чоловік погрожував вбити її, якщо міліціонери кинуться до нього. Аж тут Чу поцікавився у грабіжника що він має робити далі. Злодій, побачивши Чудовисько, збліднув і зомлів. Дівчина-заручниця віддала Чу гроші, подумавши, що він може її скривдити. Коли міліціонери вибігли з банку, грабіжник лежав непритомний, а вкрадені гроші тримав Чу. Вони подякували чудовиську за оперативну роботу, та все ж попросили проїхати з ними у відділок – треба з’ясувати що сталось у басейні. Наручники з Чу зняли.
В міліції
Соня не могла знайти спокою – треба було будь-що визволити Чу з міліції! Дівчинка вирішила про все розповісти давньому другу – Сашку П’явочці. Хлопець, коли вислухав подругу, трохи образився з того, що вона не розповіла йому все одразу. Але Соня сказала, що зараз головне визволити Чу. Сашко запропонував організувати йому втечу, але Соня вважала це поганим варіантом. Тоді Сашко сказав, що варто поговорити з директором. Друзі пішли до Хуба Буби й сказали, що Чу просто невдало пожартував з Валі. Кіндрат Мусійович викликав Тому Козохват – побачивши погрозливий кулак Сашка, дівчинка підтвердила, що то таки був жарт. Директор негайно вирушив у міліцію визволяти Чу, а разом з ним пішли й Соня з Сашком.
Сержант Свинобій неохоче зустрів директора і його важливих свідків. Кіндрат Мусійович вимагав звільнити Чу, бо пригода в басейні була непорозумінням. Сержант заспокоїв гостей і сказав, що Чудовисько ще трохи посидить в камері – так для протоколу потрібно. Коли ж відвідувачів провели до камери, вони побачили, що Чу вчив тутешніх бандитів і злочинців ліпити баранців з пластиліну.
Пожежа!!!
П’ятнадцять днів без Чудовиська видались Соні найдовшими в її житті! Та нарешті Чу відпустили. Разом з Сонею вони порахували, що він отримав вже 3 подяки, а це майже половина! Треба встигнути назбирати ще 4 до Великого Жахливого Збіговиська, що відбудеться в першу літню ніч. Друзі думали про це, коли раптом почули три дзвінка, що сповіщали про пожежу! Горіло в кабінеті директора! Вся школа збіглась до місця події. Вже викликали пожежників і чекали доки вони прибудуть. Хуба Буба, тобто Кіндрат Мусійович, кинувся у свій палаючий кабінет – там в нього лишилось дещо важливе.
Через кілька хвиль за ним пішов і Чу – треба було рятувати директора! В кабінеті Чудовисько побачив у кутку прапор – він знав, що прапор це державна святиня, тож вирішив врятувати його з вогню. Тут же він знайшов і директора, що лежав на підлозі, притискаючи до себе коробку з-під цукерок «Київ вечірній». Чудовисько виніс прапор і Хубу Бубу. Коли Кіндрат Мусійович прийшов до тями, то розгорнув коробку – в ній були фантики від жуйок. В цей час під’їхали пожежники.
На Чубайці
В квітні Віктор Іванович на втіху всіх третьокласників оголосив, що наприкінці місяця вони підуть в одноденний похід на Чубайку. Чубайка – це легендарне місце, куди ходять з походами всі одинадцятикласники, з наметами і ночівлею, з юшкою і найвеселішими історіями, які згадують ще довго. Нарешті така нагода випала й третім класам! Соня з Чу зібрались з самого ранку й приєднались до однокласників у школі. До лісу поїхали автобусом. Там розклали намети, назбирали гілля для вогнища, підготували все для юшки. Всі були задоволені з перебування на природі, лиш Тома Козохват, як завжди, вчила щось з підручника української мови. Аж раптом дівчинка десь зникла, а потім почувся її крик.
До неї прибігли всі й побачили, що вона сидить на дереві, а внизу, прямо під нею, стоїть лютий кабан. Віктор Іванович намагався якось відігнати тварину, але кабан не слухався. Тоді Чу став на чотири лапи й загарчав так, що кабан аж поблід з переляку, а потім чкурнув світ за очі. Потім Чудовисько зняв з дерева Тому Козохват. За порятунок він отримав ще одне спасибі. І, звісно, славу серед усіх школярів, бо історію про Тому й кабана переповідали ще довго.
Привіт з Лозина
Соня намазувала хліб варенням, коли почула дзвінок у двері. Мабуть, то бабуся, – подумала дівчинка. Старенька пішла по макогін до сусідки і щось забарилась. Але, коли Соня підійшла до дверей і гукнула бабусі, що не зможе їй відкрити двері, бо руки в варенні, то почула з-за дверей не бабусин голос. Говорив якийсь парубок. Представився Вовою, родичем з Лозина. Соня знала, що бабуся має в Лозині родину, але Вови не пам’ятала, тож вирішила не відкривати незнайомцю двері. Між ними зайшла розмова про музику й навіть почалась сварка, тож Соня, відчинивши двері, запустила в Вову ложку з варенням. Але потрапила прямо в бабусю, що підійшла до дверей! В руках вона тримала макогін, яким щойно добряче бацнула Вову. Соня пояснила бабусі хто цей парубок і та зрозуміла, що наробила.
Разом занесли Вову до квартири і, коли хлопець прийшов до тями, роззнайомились. Вова – онук Саньки, бабусиної сестри. Бабуся розпитувала про його батьків Галю й Петра (останній вживав горілку, що добряче засмучувало всю родину й самого хлопця при згадці про це). Вова розповів, що вчиться на хіміка в КПІ, а до родичів прийшов просити про допомогу. В нього незабаром дуже важливий іспит – найважливіший! – тож йому потрібне тихе спокійне місце для підготовки. Бабуся дозволила хлопцю лишитись, хоч Соні це не дуже сподобалось.
«Не андерталець я…»
Соня з дня в день ставала все млявішою і блідішою, бабуся думала, що то весняний авітаміноз, а Чу переживаючи за подругу, взявся носити її портфель до школи сам.
Сьогодні в школі Маргарити Семенівни не було, та вона попросила провести урок свого чоловіка, Арнольда Сильвестровича, вчителя історії. Оскільки історик математики не любив, той вирішив провести третьокласникам урок історії. Він розповідав про первісних людей – автралопітеків та неандертальців і часто вказував на схожість останніх з Чу. Клас хихотів на всю, лиш Соні з Чудовиськом було не смішно. Чу намагався якось виправдатись, але за це історик вигнав його з класу. Дівчинка заступилась за друга, та й вона замість розуміння отримала погрозу.
Коли Соня знайшла друга на ґанку, той сидів сумний. Аж раптом він побачив на шиї в Соні дві маленькі дірочки як від укусу. Тут Чу й зрозумів, що його глипач – упир і він по ночах висмоктує з Соні кров. Чудовисько сказав Соні, що необхідно його швидко викрити, інакше той висмокче з неї геть всю кров. Тут дівчинка згадала, що таку ж погрозу щойно отримала від Арнольда Сильвестровича. Значить, упир вселився у вчителя! Друзі побігли до нього викрити упира, та побачили, що історик сидить за партою і тримається за голову, яка страшенно боліла. Отже, глипач вже покинув його тіло, Соня з Чу спізнились.
Борщ
Дорогою додому Соня з Чу намагались зрозуміти в кого вселився упир і як він так легко прокрадається до Соні щоночі. В кімнаті у дівчинки спить Том, а в сусідній – бабуся. Тож той, хто пробирається до неї щоночі має бути добре знайомий Томові, інакше пес перебудив би весь будинок. Значить, упир вселився в бабусю! Соня здригнулась від такої здогадки. Не може бути! Її рідна бабуся висмоктує з неї всю кров! Соня пообіцяла Чу цієї ночі не спати й вислідити того, хто забирає її сили.
Вдома бабуся поводилась як зазвичай, хоч дівчинка ставилась до неї з підозрою. Та найгірше – Соня побачила на бабусиному фартусі велику червону пляму! То її кров, яку бабуся п’є щоночі! О ні! Після вечері дівчинка зачинилась в кімнаті й робила вигляд, що зайнята уроками. Ввечері, коли втома від переживань звалила її в ліжко, Соня думала про те, що незабаром упир вип’є всю її кров і вона навіть не встигне побачитись з батьками! Бабуся зайшла до онуки побажати добраніч. Вона накрила Соню ковдрою й ніжно поцілувала в щічку. Соня зрозуміла, що бабуся ніякий не упир. Вже крізь сон дівчинка запитала що то за пляма на фартусі, на що отримала відповідь, що бабуся просто облилась борщем. Старенька забрала Тома й побажала онуці спокійної ночі. Цієї ночі Соня й справді спала дуже спокійно.
Лист до бабая
Наступного дня Соня поділилась своїм відкриттям з Чудовиськом. Бабуся не упир! Це, звісно добре, але виходить, що друзі знову нічого не знають про глипача і хто ж ним є. В школі цього дня Соня й Чу отримали нове завдання – за два дні мали відбутись батьківські збори, та виявилось, що в чудовиськ не буває батьків! Зате в них є бабаї. Бабаї – це чудовиська, тільки вже старі. Соня знає, що дітей зазвичай знаходять в капусті або горосі, або купують на базарі, на крайній випадок їх народжують. Але ж звідки беруться чудовиська? Чу подумав, що його, мабуть, знайшли в гарбузах, бо його бабай – Гарбузяник. Він навіть колись був Верховним Страхополохом, аж доки… Та ні, це довга історія. Соня запропонувала Чу написати листа до Бабая і запросити його на батьківські збори. Разом вони й склали чудового, на думку Соні, листа. Потрібно було ще відправити його.
Не хімік. Стопудово
Соня з Чу назирці крались за Вовою. Минулого вечора Соня за порадою Чу вирішила прослідкувати що там робить Вова за зачиненими дверима – може то він глипач? На свій жах дівчинка почула, як родич чи хто він там щось бурмотів про кров! Тож тепер друзі слідкували за підозрюваним. Вова сів у маршрутку й поїхав у зовсім протилежну від КПІ сторону. Соня з Чу зловили таксі й рушили слідом. Коли Вова вийшов біля ринку, друзі зупинились там же. Чудовисько розплатився пластиліновими баранцями, а далі разом з Сонею пішов за Вовою. Шпигуни побачили як Вова зупинився у м’ясному відділі й один з продавців перелив йому в банку кров!!! Оце так! То він точно упир! Глипач! Тепер треба його викрити й він перестане пити кров! Поки друзі думали про це, Вова вже зник – мабуть, пішов додому. Саме вдома Соня з Чу й викрили Вову – він сидів, зануривши руки в кров і примовляв якісь дивні слова! Хлопець рознервувався й пішов геть. Все! Тепер вже глипача викрито й він не буде тривожити Соню і заважати Чу здобувати подяки!
Блискавична Маркова пошта
Сьогодні Соня з Чу мали відправити листа Бабаю. Вони повільно пройшли повз пошту (дівчинка знову була без сил) і звернули в один з дворів. На дитячому майданчику Чу показав Соні на маленького хлопчика, який їздив довкола пісочниці на маленькому велосипеді. Дівчинка здивувалась – як цей малий може доставити листа Бабаю? Чудовисько пояснив, що це не хлопчик, а торф’яник, гномик, що живе коло боліт. Він доставляє листи (або правильно говорити глисти) серед чудовиськ – бо ж який людський поштар зможе це зробити? Та ж він як тільки побачить адресу, одразу свідомість від переляку втратить!
Соня погодилась з другом – так, тут справді потрібна особлива пошта. Коли хлопчик, чи точніше торф’яник, на ім’я Марко під’їхав до них, Чу вкинув йому в скриньку, що була прикріплена позаду велосипеда, свого глиста. Марко розігнався і, здобувшись на неймовірну швидкість, скочив на блискавку, що виникла нізвідки! Враз все блиснуло і маленький дивний глистоноша зник. Соня була вражена! Чудовисько пояснив, що це називається Блискавична Маркова пошта. Вона настільки швидка, що відповідь може прийти навіть сьогодні.
«Здрастуйте! Я бабай…»
Після школи Чу з Сонею робили уроки. Вже поробили всі завдання і навіть встигли наліпити чергову партію баранців, а відповіді ще не було. Чу поспішив додому – мабуть, лист чекає на нього там. Як тільки друг пішов, Соня зазбиралась спати, та раптом почула за вікном звуки грому й побачила блискавку. Бабуся попередила про те, що наближається гроза. Дівчинка вже збиралась спати, коли почула, що хтось кличе її знадвору. Голос здався їй схожим на Чу, тож вона за звичкою відчинила вікно.
Але на превеликий подив Соні до кімнати заліз не Чу – це чудовисько було набагато більшим та ще й зеленого кольору! А на голові в нього виднівся капелюшок у формі вершечка від гарбуза. Це був Бабай. Він чекав на Чу в нього вдома, та його довго не було, тож він прийшов до Соні, але не встиг. Бабай сказав Соні, що не вірить у дружбу між чудовиськами і дітьми і дуже підозріло подивився на Тома, Сониного песика. Він хотів в усьому розібратись.
Знову пограбування? Апендицит
Наступного дня Чу прийшов до Соні сумний. Бабай наказав до школи більше не ходити і з Сонею не дружити. Дівчинка засмутилась – як так? Чудовиську лишилось всього дві подяки зібрати! А якщо цього не зробити, його закинуть в Країну жаховиськ! Чу розумів це, але ослухатись Бабая не міг. Він вже збирався йти, але подруга вмовила його піти до школи ще один день. Вони вже далеко відійшли від будинку, коли Соня згадала, що забула пенал. Дівчинка повернулась додому і почула в себе в кімнаті голоси. Вона швидко кинулась назад до Чу – він же вміє ловити грабіжників! А в тому, що це були вони, Соня не сумнівалась. Та Чудовисько, послухавши те, що встигла почути Соня, зрозумів, що то його Бабай і глипач. Але що в квартирі робить Вова? Він же пішов!
Як тільки друзі згадали про нього, то побачили, що Вова біжить їм назустріч. Він був радий-радісінький, бо щойно склав дуже важливий іспит! Виявилось, що він справді вчиться в медінституті і щойно проводив операцію з вирізання апендициту. Його тато теж колись хотів стати хірургом, але не зміг, бо дуже боявся крові. Тому Вова пообіцяв йому втілити його мрію замість нього. Але він теж дуже боявся крові! Тому й купував на ринку кров і робив собі ванни для рук, щоб звикнути і не боятись. І все вийшло! Друзі були раді за Вову, але поставало нове питання – хто ж тоді глипач? Тут з’явився Бабай і потяг Чу додому. Він навіть не дав друзям попрощатись. Чудовисько встиг лиш написати Соні коротку, але дивну записку: «Дай Томові часнику». А це ще навіщо?!
Альбом
Соня прийшла додому дуже засмучена. Навіть новина про швидкий приїзд батьків її не втішила. Та на додачу до того, що Бабай забрав Чу, дівчинка помітила, що зник її Том! І куди це пес міг подітись? Соні стало так сумно, так самотньо! Зі столу на неї дивились пластилінові баранці, яких вони наліпили з Чудовиськом й ніби теж сумували через те, що залишились самі. Соня шукала Тома по всій кімнаті, навіть під ліжком. Але його ніде не було. Зате дівчинка знайшла альбом, в якому вони з Чу малювали. І несподівано знайшла там карту як дістатись до куреня Чудовиська! Соня дивилась на малюнок і плакала. Вона так хотіла потрапити туди! Аж раптом остання сльозинка, впавши на малюнок, увібрала в себе всі його барви і Соня опинилась прямо посеред лісу! Кілька хвиль дівчинці здавалось, що це все не насправді, та вона почула спів пташок, відчула подув вітру і кору дерев під долонями й зрозуміла – вона справді опинилась в лісі! Що ж, треба йти до куреня Чу!
«Іди, малий…»
Соня попрямувала до куреня Чу. Там вона його тихенько покликала, бо почула, що він не сам – мабуть, з Бабаєм. Чудовисько дуже здивувався, побачивши подругу. Дівчинка розповіла, що потрапила до нього завдяки малюнку, а Чу, в свою чергу, розповів про те, що сталось між ним та Бабаєм. Виявилось, що Бабай одразу запідозрив щось, коли вперше побував у Соні в гостях – він тоді наскочив на глипача. Потім Бабай з’ясував всю історію з подяками, які мав назбирати Чу і те, що йому загрожувало бути закинутим в Країну Жаховиськ.
Він вирішив забрати Чу до себе в ліс, а всю цю справу якось зам’яти серед своїх знайомих у Раді Збіговиська. Та домовитись ні з ким йому так і не вдалось, тому Бабай повернувся додому розлючений. В нього розболівся зуб і тепер він лежав і страждав від болю. Щодо останнього Соня сказала, що допоможе, але вона так і не зрозуміла хто був глипачем. А глипачем був Том, а точніше Дуже-Розлючений Акула, упир, що колись посприяв усуненню Бабая з посади Верховного Страхополоха. Він сам хотів зайняти його місце, та йому не вистачило переляків і Верховним став Спиноок.
Тепер, дізнавшись про все, Соня могла допомогти Бабаю. Вона зазирнула в його пащу і попросила води й соди. Наказала Бабаю пополоскати рот, а потім прикласти до ясен шматочок сала. На диво все це спрацювало! Хоч як скептично ставився Гарбузяник до Соні та її дружби з Чу, він побачив, що це міфічне серед чудовиськ почуття справді існує! Тож вирішив довести все це й іншим чудовиськам. Бабай дозволив Чу повернутись до школи й отримати ще дві подяки, яких не вистачало.
Ксерокс
Чудовиську залишалось здобути лише дві подяки, але, оскільки часу лишалось мало, оце «лише дві» перетворювалось на «аж дві». Та Соня підбадьорювала друга й запевняла, що в них все вийде.
В школі цього дня не обійшлось без пригод. Нещодавно до ґанку прибилось дрібне чорне кошеня, яке вирішив забрати до себе дід Микита. Кошеня отримало ім’я Ксерокс від прибиральниці баби Дусі, а від Соні – сардельки з кров’янкою, що так і не дістались Томові. Кошеня вчепилось в сардельки зубами й солодко спало з ними на лавці. Раптом посеред уроку української мови весь третій клас почув жалібне «мяу», обернувши голови до вікна, діти побачили як Ксерокс висить на сардельках, які хтось повільно підіймає.
Всі учні вибігли на подвір’я. Там вже зібралась чи не вся школа, та головне – дід Микита, який просив порятувати його маленького котичка. Виявилось, що за сардельки з одного краю вчепилась ворона і тепер вона піднімала їх все вище й вище, а разом з ними й Ксерокса, що вчепився в них з іншого краю. Кіндрат Мусійович вирішив вистрілити в ворону з рушниці, але дід Микита став переживати чи не поцілить той в котика. Тоді Чу запропонував збити пташку каменем і попав точно в ціль! Ворона невдоволено каркнула і відпустила сардельки, які разом з котом полетіли донизу. Добре, що їх встиг впіймати Чу. Стривожений, але щасливий сторож від усього серця подякував Чудовиську.
Сьома подяка
Між молодшими класами першої та другої шкіл відбувався вирішальний футбольний матч. На воротах першої стояв Сашко П’явочка. Але стояти йому вже було не сила – останнє з’їдене тістечко явно було зайвим, тож Сашко, забувши про все на світі, чкурнув з поля у напрямку вбиральні. Замість нього на ворота вийшов Чу. На останній хвилині матчу перша школа таки зрівняла рахунок 2:2. Отже, тепер все мало вирішити пенальті. Всі глядачі з напруженою цікавістю спостерігали за перебігом гри.
Звісно, хотілось, щоб виграла перша школа – це ж вона приймала гостей. А Соні хотілось, щоб команда виграла саме завдяки Чу. Але перше пенальті Чудовисько пропустив! І друге теж! Та нападники першої школи все ж забили кілька пенальті супротивникам. Нарешті одне пенальті Чу відбив! Рахунок був загрозливим 4:4. Вирішальне пенальті у ворота другої школи забив Чу!!! Перша школа перемогла з рахунком 5:4! Всі футболісти, фізрук Віктор Іванович та й вся школа взагалі дякували Чудовиську за цю перемогу. Це була остання, сьома, подяка!
Невже не сім?!
У школі був Останній дзвоник. Але Чу на нього чомусь не прийшов. Соня забрала обидві подяки й пообіцяла одну передати Чудовиську. Дівчинка довго чекала на друга вдома, але він так і не прийшов. Пізно ввечері, коли Соня вже збиралась спати, до неї прибув Марко з терміновим листом від Чудовиська. Виявилось, що його з самого ранку схопили, бо бракувало однієї подяки. Але ж це неможливо! Соня попросила торф’яника доставити її прямо на Велике Жахливе Збіговисько, яке тепер мало відбуватись. Марко швиденько зробив це.
Опинившись на галявині, Соня побачила, що Чу от-от закинуть в Країну Жаховиськ! Дівчинка почала вимагати зупинитись – адже Чу чесно зібрав сім подяк! Та виявилось, що все трохи не так. Перша подяка від бабусі – несправжня, бо то був Акула, перевтілений в людину, тож вона не рахується. До речі, окрім Тома, він встиг перевтілитись ще й в Ксерокса! Оце так нахаба! Які тільки способи не використовував, аби завадити Чу! Та в нього все одно не вийшло – Соня показала чудовиськам подяку зі школи, яку отримав Чудовисько. В ній дякували не лише самому Чу, а й усім його родичам. Отож, подяк таки було сім.
Верховний Страхополох наказав відпустити Чудовисько. Та це страшенно розсердило Акулу – він напав на Спиноока й відібрав у нього костур влади. Акула вимагав закинути Чу в Країну Жаховиськ – хіба чудовиська можуть дозволити, щоб серед них був дітодруг?! Можливо, чудовиська й послухались би Акулу, але тут на галявину прибув Гарбузяник. Він накликав дощ, завдяки якому насінина гарбуза, що постійно прослуховувала Акулу й була в його вусі, стала проростати. Від того, як з правого вуха Акули став проростати гарбуз Соні залилась сміхом на всю галявину. Незабаром до неї приєднались й усі чудовиська. Гарбуз ріс і на ньому вже утворились маленькі гарбузики, один з яких вліз Акулі прямо до рота!
Монстр намагався щось кричати й відбиватись, але віти гарбуза швидко обплели його повністю, а потім і зовсім підняли в повітря й почали відносити геть. Це були змієвидні летючі гарбузи, які вивів Гарбузяник! Вони віднесли Акулу геть, а чудовиська на галявині ще довго реготали від побаченого.
Автор переказу – cup_of_flowers
Авторські права на короткий зміст належать сайту dovidka.biz.ua.
