“Чума” головні герої – А. Камю

Персонажі роману «Чума» А. Камю проживають важкі часи, на їх прикладі автор хотів донести до читачів головну думку свого твору.

А. Камю “Чума” головні герої

• доктор Бернар Ріє — головний герой, лікар, який веде хроніку подій. Людина розуму, гуманізму й обов’язку. Самовіддано бореться з епідемією, рятуючи людей, навіть коли втрачає власну дружину.
• Жозеф Гран — скромний, літній службовець мерії, який усе життя пише роман і вдосконалює лише перше речення. Уособлює звичайну, але шляхетну людину, що чинить опір злу у своїй повсякденності.
• Жан Тарру — прибулий до Орана молодий чоловік, який стає близьким другом Ріє. Веде записи про епідемію, організовує санітарні дружини. Символ моральної чистоти й людського співчуття.
• Раймон Рамбер — журналіст, який опинився в Орані випадково. Спершу хоче втекти до дружини, але згодом залишається й допомагає в боротьбі з чумою. Його образ — це шлях людини від егоїзму до солідарності.
• Коттар — дивак і контрабандист, який спочатку намагається вчинити самогубство, а потім наживається на чужому горі під час чуми. Символ моральної деградації, людини, якій вигідне нещастя.
• Доктор Кастель — колега Ріє, науковець, який створює сироватку проти чуми. Він терплячий, розумний, відданий науці.
• Отон — суддя, який спершу дотримується суворих правил, але після смерті сина переживає внутрішнє переродження.
• Мати доктора Ріє — добра, спокійна, мудра жінка, що підтримує сина в найтяжчі часи.
• Дружина доктора Ріє — хвора жінка, яку він відправляє до санаторію; вона помирає наприкінці роману.
• священик отець Панлю – спочатку постає перед читачем у вигляді проповідника, який мало не радіє з приводу епідемії. У ній він вбачає божу кару за гріхи оранцев.   Панлю хоче використовувати страх своїх парафіян для зміцнення їх ослабілої і тьмяної віри. Великим випробуванням для батька-єзуїта стає власна хвороба: приймати допомогу лікарів – значить визнати слабкість і непослідовність власних переконань. Священик, крім того, чудово розуміє, що допомога ця не допоможе йому врятуватися.  

“Чума” характеристика героїв

Характеристика доктора Ріє

Доктор Бернар Ріє — головний герой роману Камю. Він людина науки і розуму. Він завжди керується логікою та здоровим глуздом, але водночас його серце сповнене співчуття. Коли в Орані спалахнула епідемія чуми, Ріє не розгубився. Він працював по двадцять годин на добу, рятуючи людей і організовуючи лазарети. Для нього людське життя важливіше за власну безпеку. Він веде хроніку подій, щоб майбутні покоління знали про страх, втрати, але й мужність людей під час лиха. Ріє показує, що навіть у найтемніші часи людина здатна залишатися людиною.

Риси характеру: розумний, спокійний, логічний, відповідальний, самовідданий, мужний, співчутливий. Завжди ставить обов’язок і допомогу людям вище власного комфорту.

Характеристика Ріє

Ріє – молодий чоловік, прибув до Орана перед початком епідемії. Спершу він здавався стороннім спостерігачем, ведучи записи про місто та його мешканців. Але згодом Тарру став невід’ємною частиною боротьби з чумою. Він організовував санітарні дружини, допомагав лікарям і добровольцям, не шкодуючи сил. Тарру — приклад сміливості та моральної стійкості. Його вчинки показують, що людська солідарність і готовність допомагати ближньому здатні перемогти страх і відчай.

Риси характеру: дисциплінований, сміливий, морально стійкий, самовідданий.

Характеристика Жозефа Грана

Жозеф Гран — скромний службовець мерії, боязкий і худорлявий, який усе життя мріяв написати роман. Його перша фраза була для нього важливішою за будь-які успіхи. Під час епідемії він проявляє справжню людяність: допомагає іншим і підтримує Ріє. Гран показує, що навіть звичайна людина може чинити героїчні вчинки, коли робить добро щодня. Його спокій і працьовитість надихають інших на мужність у важкі часи.

Риси характеру: скромний, боязкий, працьовитий і надійний, старанний, мрійливий.

Характеристика Раймон Рамбер

Раймон Рамбер — журналіст, який опинився в Орані випадково. Спершу він думав лише про власну вигоду і хотів втекти до дружини, але побачивши самовідданість Ріє і Тарру, змінився. Рамбер залишився в місті і приєднався до боротьби з чумою. Його образ показує, що навіть людина, яка спершу байдужа, здатна змінитися, стати сміливою і відданою іншим. Він вчить нас, що важливі не лише слова, а й вчинки.

Характеристика Коттара

Коттар — дивак і контрабандист, який спершу намагався покінчити життя самогубством, а під час чуми наживався на чужому горі. Він користується хаосом і смертю, щоб вигідно діяти, не замислюючись про інших. Коттар показує темний бік людської природи: жадібність, егоїзм і байдужість до чужого страждання. У його образі Камю нагадує, що у світі завжди будуть ті, хто шукає користь у біді інших.

Риси характеру: хитрий, егоїстичний, користолюбний, жадібний.

“Чума” скорочено (аудіо). Альбер Камю

А. Камю “Чума” цитатна характеристика героїв

Доктор Бернар Ріє

Життєве кредо доктора Бернара Ріє – виконувати свій обов’язок перед людьми: «…існує чума, і його обов’язок — робити своє діло.»

Портрет лікаря Ріє: “На вигляд років тридцяти п’яти. Зріст середній. Плечистий. Обличчя майже квадратне. Очі темні, погляд прямий, вилиці випнуті. Ніс великий, правильної форми. Волосся темне, стрижеться дуже коротко. Рот різко окреслений, губи повні, мало не завше стиснені. Скидається чимось на сицилійського селянина — такий самий засмаглий, з синясто-чорним заростом і до того ж ходить завжди в темному, а втім, йому це пасує.”

«…у нашому місті є тисячі людей, які перебувають у такому самому становищі, як і ви, і, одначе, ми не маємо права їх звідси випускати.» (справедливий)

«…всіма силами душі прагне, щоб Рамбер возз’єднався зі своєю дружиною, щоб узагалі всі, хто любиться, швидше були вкупі…» (співчуття)
«А він, друг, не міг запобігти цій біді. І знов Ріє змушений був стояти на березі з порожніми руками, з серцем, що розривалося на шматки, беззбройний і безпорадний перед стихійним лихом.»

«Протягом усього дня лікар відчував легке запаморочення, воно охоплювало його щоразу на думку про чуму. Зрештою він мусив признатися, що йому страшно.»

«Але воднораз за велінням серця він добровільно став на бік жертв і хотів бути разом з людьми, своїми співгромадянами, в єдиному, що було для всіх безперечне,— в любові, муках і вигнанні.»

Жозеф Гран

“Жозеф Гран був найтиповіший дрібний службовець. Довгий, сухорлявий, у заширокому одязі,— певне, свідомо купує на розмір більший, маючи надію, що довше носитиметься. В роті ще збереглося кілька нижніх зубів, зате верхні геть повипадали. Коли він усміхався, верхня губа закопилювалася до носа і рот зяяв чорною діркою. Якщо додати до цього портрета ходу семінариста, неперевершене вміння ковзати попід стінами и непомітно прослизати у двері та ще застарілий дух підвалу й тютюнового диму — всі навички особистості незначної, то, самі погодьтесь, важко уявити собі такого чоловіка інакше як за письмовим столом…”

«Цілі вечори, цілі тижні над одним якимсь словом… а то й просто над узгодженням». (терплячість)

«Зараз чума, ну ясно, треба з нею боротися. Гай-гай! Коли б усе на світі та було таке просте!» (відповідальність)

Життєве кредо Жозефа Грана – наполегливість і прагнення до досконалості
«Яке щастя, яке щастя, — все повторював Гран. — Яке щастя, — промовив Гран, — що в мене є моя робота».
«Так, — мовив Гран, — я повинен досягти досконалості».

Жан Тарру

“Жан Тарру, з яким читач уже здибався на початку цієї розповіді, оселився в Орані за кілька тижнів перед незвичайними подіями і мешкав в одному з найбільших готелів у центрі міста. Очевидно, він жив заможно на свої прибутки. І хоча місто потроху звикло до нього, ніхто не знав, звідки він узявся, навіщо тут зупинився. Його зустрічали в усіх публічних місцях. З перших весняних днів його найчастіше можна було бачити на пляжі, де він з видимою утіхою пірнав і плавав. Життєрадісний, з незмінною усмішкою на устах, він, здавалось, був душею всіх доступних розваг, але аж ніяк не їхнім невільником. Справді, можна назвати лише одну його звичку — часте відвідування іспанських танцюристів і музикантів, яких у нашому місті чимало.”

«Тарру намагався усміхнутися, але усміхові не пощастило пробитися крізь судомно зціплені щелепи, крізь заліплені білою піною губи. Однак на його застиглому лиці очі ще блищали світлом мужності.»

“могутні плечі й широкі груди Тарру були не найнадійнішою зброєю в цій битві,”

«У моєму віці мимоволі доводиться бути щирим. Брехати надто втомливо.»

«Так, очевидно, жив Тарру, він-бо розумів, яке безплідне життя, що позбавлене ілюзій. Не існує спокою без надії.»

«Тарру, який відмовляв людям у праві засуджувати на смерть людину, знав, проте, що ніхто не спроможний відмовитися від ухвалення вироків і що навіть жертви іноді бувають катами…»

Життєве кредо Жана Тарру – людина повинна боротися зі злом і стражданням — навіть якщо ця боротьба не гарантує перемоги, — бо це просто моральний обов’язок людини.
«…вони твердо знали, що нічого іншого зробити не можна, і, навпаки, було б незбагненним, якби вони не взялися до того. … коли хвороба вже тут, треба робити те, що треба для боротьби з нею. Бо чума, ставши повинністю для кількох людей, виявлялася тим, чим вона була насправді, а була вона справою всіх.»
«…треба боротися в той чи інший спосіб і нізащо не падати навколішки.»
«У моєму віці мимоволі доводиться бути щирим. Брехати надто втомливо.»

Раймон Рамбер

“Ріє прийняв молодика; йому вже сказано, що це газетяр і що він уже заходив уранці. Звали його Раймон Рамбер. Низенький, у спортивному одязі, широкоплечий, з рішучим виглядом та ясними розумними очима, він здавався людиною самовпевненою.”
“Прийшов він від великої паризької газети взяти в лікаря інтерв’ю про умови побуту арабів і хотів би також зібрати матеріал про санітарний стан корінного населення”
“— Я визнаю тільки свідчення, які нічого не пом’якшують. І тому не вважаю за потрібне підтверджувати ваше свідчення даними, що їх маю.”
«Але зрозумійте мене, докторе, це ж глупство. Я народився на світ не для того, щоб писати репортажі. Може, я народився на світ, щоб кохати жінку. Хіба не так воно ведеться?»

«Я не їду, я хочу зостатися тут, із вами.» (відданість)

Життєве кредо Раймон Рамбер: на початку твору його хвилює лише власне щастя, але зрештою розуміє, що не може бути щасливим, коли інші гинуть, і залишається допомагати лікарям.
«Єдине, що для мене цінне,— це вмерти або жити тим, що любиш».

Коттар

Життєве кредо контрабандиста Коттара: “Більший завжди меншого з’їдає”

“— Ну… ну що я, скажімо, непогана людина.” (сам про себе)

“Взагалі Коттар якийсь дивак”

“… він замкнутий, мовчазний, просто якийсь дикий вепр, та й годі. Зрештою, Коттарове життя обмежується сидінням удома, відвідуванням скромного ресторанчика та якимись таємничими походеньками. Офіційно він вважався комісіонером по продажу вин та лікерів. Коли-не-коли до нього приходять відвідувачі, по двоє-троє, очевидно клієнти. Іноді вечорами він ходить у кіно напроти їхнього будинку. Гран помітив навіть, що Коттар віддає перевагу гангстерським фільмам. За будь-яких обставин комісіонер тримався замкнуто й недовірливо.”

“А проте в місті зостався один чоловік, який не виглядав ні втомленим, ні зажуреним, а радше навіть був живим образом вдоволення. І чоловік той був Коттар.”