“Доктор Фаустус” скорочено роман Т. Манна ви можете прочитати за 10 хвилин.
“Доктор Фаустус” короткий зміст
Автор починає розповідати про життя геніального музиканта Адріана Леверкюна кількома словами про свою особистість. Доктор філософії Серенус Цейтблом разом з героєм в дитинстві відвідував гімназію св. Боніфація і добре знав його батьків – Іонатана і Ельсбет, представників роду майстерних ремісників і заможних хліборобів. Разом з Андріаном, його старшим братом Георгом та молодшою сестрою Урсель Серенус брав участь у сімейних читаннях Леверкюнів. Іоанатан читав дітям книжки про метеликів і мешканців морських глибин, показував досліди і химерні породження органічної природи. Ельсбет Леверкюн відрізнялася простотою і світлістю натури. Вона володіла приємним голосом і була вся пройнята внутрішньою музикальністю.
Як і всі художники, Адріан виявився сильно прив’язаний до свого дитинства. Досягнувши зрілості, він оселився у Швейгештілі в Пфейферінзі – місці, яке нагадувало йому рідний дім. Там була і жінка, схожа на скотарка Ханну, яка навчила хлопчиків співати народні, солдатські і вуличні пісні.
Дитинство хлопчиків пройшло в невеликому німецькому містечку – Кайзерсашерн. Під час навчання в гімназії Адріан жив у дядька – скрипкового майстра і власника магазину музичних інструментів Ніколауса Леверкюна, в триповерховому бюргерському будинку 16 століття. Спочатку ніхто не пов’язував Адріана з музикою, до якої він і сам не виявляв особливого інтересу. Рідні вважали, що з хлопчика вийде видатний учений. Серенус вперше зрозумів, що перед ним майбутній музикант, коли застав чотирнадцятирічного Адріана за грою на фісгармонії.
Дядя Ніколаус запропонував племіннику вчитися грати на роялі під керівництвом Венделя Кречмара – місцевого соборного органіста і музичного лектора. Останній займався зі своїм учнем не тільки музикою, але і класичною літературою, всебічно знайомлячи його з світом мистецтва. Після закінчення гімназії Адріан Леверкюн вирішив вивчати лютеранське богослов’я.
У Галлі Серенус разом з другом займався філософією, входив до гуртка студентів-богословів «Вінфрід» і ходив як вільний слухач на лекції з систематики професора Еренфріда Кумпфа і на лекції з «психології релігії» приват-доцента Ебергарда Шлепфуса. З часом Адріан став перейматися обраною професією, а переїхав в Лейпциг Кречмар в листах все активніше закликав свого колишнього учня до занять музикою.
У 1905-му році Серенус відправляється на військову службу в Наумбург, а Адріан – в Лейпциг. Початківець композитор пише своєму другові про переїзд і випадкове відвідування борделю. Серенус приходить в крайнє здивування, оскільки до цього листа Адріан ніколи не обговорював з ним питань взаємин чоловіків і жінок. Між тим, сам автор до того моменту вже встиг скуштувати заборонений плід, перебуваючи сім місяців в інтимному зв’язку з дочкою бондаря. Блудниця з борделю була першою жінкою, що доторкнулася до Адріана, це справило на нього сильне враження.
Час до 1913-го року друзі проводять далеко один від одного. У Лейпцигу Адріан під керівництвом Кречмара вивчає інструментовку. Через рік він, що згорає від пристрасті, повертається в бордель, бажаючи зустрітися з дівчиною, яка доторкнулася до його щоки. Пошуки улюбленої заводять його в Братиславу, де початківець композитор проводить з нею ніч. Через п’ять тижнів Адріан виявляє «локальне нездужання». Лікар, у якого він лікується, помирає через кілька днів. Вид доктора в труні справляє на початківця композитора гнітюче враження. Другий лікар, до якого звертається Адріан, виявляється заарештованим. Леверкюн кидає лікування. У цей час в Лейпцигу його відвідує Серенус. Адріан вводить одного в богемний гурток кафе «Централь» і знайомить зі своїм другом – перекладачем Рюдігером Шільдкнапом.
У вересні 1910 Серенус починає викладати в гімназії Кайзерсашерн. Двадцятирічна Урсель Леверкюн виходить заміж за швейцарського оптика Йоганнеса Шнейдевейна. З 1911 по 1933 рік у них народжується четверо дітей – Роза, Ецехіль, Раймунд і Непомук. Серенус повідомляє Адріану про своє майбутнє весілля з Оленою.
У Мюнхені Леверкюн знімає кімнату у вдови сенатора на прізвище Родді, поблизу Академії. Він пише музику і, коли його не мучить мігрень, бере участь у званих обідах. З часом в Мюнхен переселяється і Рюдігер Шільдкнап. Разом з ним Адріан вперше відвідує Пфейферінг, де знайомитися з господинею маєтку – пані Швейгештіль.
Починаючи з 1911 року, композитор і письменник проводять літні місяці в Палестрині, в будинку Манарді. Саме там Адріан зустрічається з Дияволом, про що свідчить його запис, зроблений на нотному папері. Ворог роду людського постає перед композитором у вигляді худого рудуватого чоловіка. Він розмовляє з Адріаном на «ти», висміює його невіру і пропонує обговорити те, про що вони «мовчать» вже п’ять років, починаючи з моменту падіння героя – в обіймах повії, що заразила його «французькою хворобою», що призвела до ураження мозку. Лікарі, до яких звертався композитор, були навмисно виведені з його життя Дияволом, щоб через очажок венеричного менінгіту Адріан міг спілкуватися з ним наяву.
Непроханий гість приписує собі природу натхнення. Його зовнішність змінюється – чоловік починає виглядати більш інтелігентно. Адріан пробує сперечатися з Дияволом, але безрезультатно. Останній розвінчує його уявлення про можливісті самостійного виходу на нові музичні рубежі і пропонує свою допомогу у створенні геніальних творів. Про пекло Диявол не розповідає нічого нового для Адріана, пояснюючи це тим, що там все буде так, як герой звик це сприймати через призму життя і релігії. Ворог роду людського не пропонує укласти Адріану угоду. Він зявився за тим, щоб уточнити її умови: двадцять чотири роки пекельної допомоги взамін на душу і тіло і заборона на любов, як на зігріваючий елемент життя.
Після повернення до Мюнхен Адріан дзвонить Ельзі Швейгештіль і домовляється про надання йому житла в Пфейферінзі. До Великодня 1913 Серенус, встиг одружитися на Олені і завести дитину, отримати місце від Фрейзінгской гімназії. Разом з другом він відвідує світські вечори і веде бесіди про життя, музику, релігію.
Взимку 1913-1914 року молодша дочка сенаторші Родді – Інеса зближується з доктором Гельмутом Інстіторіса – приват-доцентом Вищого технічного училища, фахівцем з естетики та історії мистецтв. Серенус бачить, що вони – різні за характером люди, а сама Інеса закохана в іншого – маленького, нічим непримітної піжона Рудольфа Швердтфегера.
У серпні 1914-го року починається Перша світова війна. В якості молодшого вахмістра запасу Серенус відправляється в Наумбур. Його друзі з артистичного середовища ухиляються від армії, знаходячи у себе то одну, то іншу хворобу. Через рік, після тифу, Серенус повертається додому з хрестом на грудях. Він виявляє, що за перший рік війни загадкова холодність Адріана підкорила серця двох жінок – вчительки музики Мети Некеді і співвласниці підприємства, що виготовляє оболонки для ковбас, Кунігунди Розенштіль. Вірні шанувальниці в голодні роки підтримували композитора продовольством, яким той щедро ділився зі своїми друзями.
У період Першої світової війни Леверкюн закінчує роботу над «космічною музикою» і захоплюється історіями з «Декамерона». Навесні 1915 Інеса Родді виходить заміж за доктора Інстіторіса. Сенаторша Родді перестає вести світське життя і переселяється в Пфейферінг. Матушка Швейгештіль пояснює це тим, що мати Інес не хоче показувати суспільству своє старіння, що виражається в облисінні.
Інеса Родді не любить чоловіка, але народжує йому дочок – Лукрецію (в 1915-му) і двійнят Енхен і Рікхен (в 1917). Через кілька місяців після весілля вона починає зраджувати Інстіторісу з Руді Швердтфегером, зв’язок з яким розривається тільки в кінці десятиліття. Про те, що коханець її кине, Інеса здогадується майже відразу ж, про що і повідомляє Серенусу в довірчій розмові.
У 1918 році в Німеччині піднімаються революційні настрої. Адріан переживає найтяжкі напади мігрені. Свої фізичні муки він порівнює то з болем русалочки з однойменної казки Андерсена, що отримала людські ноги замість риб’ячого хвоста, то зі стражданнями мученика Іоанна, який сидить у казані з олією.
Руді Швердтфегер часто відвідує Леверкюн і в січні 1919 року розповідає йому про свій зв’язок з Інесою Родді, виставляючи останню відчайдушно закоханою спокусницею, від якої він не зміг відмовитися в силу свого лицарського ставлення до жінок.
Клементина Швейгештіль читає хворому Адріану книги. У цей час композитор створює «Apocalypsis cum figuris» – похмуру музику про кінець світу і пекельні муки. Свою ораторію Адріан пише за рекордно короткий термін – чотири з половиною місяці. Серенус весь цей період тісно спілкується з другом і бере участь у дискусіях, що проходять на квартирі графіка і ілюстратора книг – Сикста Крідвіса. У гуртку молодих інтелігентів обговорюються питання сучасних політичних і культурних тенденцій, що тяжіють до відмови від цінності індивідуума і вознесіння на п’єдестал диктатури та спрощенню багатьох культурних понять, є провісниками майбутнього нацизму.
Слухачі і критики звинувачують «Апокаліпсис» Леверкюан в бездушші. Серенус, навпаки, бачить у ньому ідею русалочки – тугу за безсмертною душею і від переживань за друга починає різко втрачати у вазі.
Взимку 1921-1922 року Кларисса Родді приїжджає в гості до матері і приймає отруту. Молода актриса довгий час намагалася пробитися на велику сцену. У провінційному Пфорцгеймі вона випадково втратила цноту, піддавшись спокусі місцевого світського лева. Молодий ельзаський фабрикант Анрі, який зробив їй пропозицію, довгий час готував своїх родичів до прийому нареченої. Дізнавшись про прийдешні заручини спокусник Кларісси почав шантажувати її, вимагаючи за мовчання повторної віддачі. Дівчина погодилася, але мерзотник не дотримав свого слова. Анрі розірвав заручини. Кларисса дізналася про це з його листа, коли гостювала у матері.
Одержавши повідомлення про смерть нареченої, Анрі приїжджає в Пфейферінг і сильно засмучується через те, що вчасно не пробачив дівчину. На похоронах сестри Інеса Родді вперше зустрічається з Руді Швердтфегером після того, як він порвав з нею. Серенус зауважує, що покинута жінка слідом за своєю подругою Наталією Кнетеріх почала вживати морфій.
Інтернаціональне суспільство нової музики в 1922 році виконує фрагменти з “Апокаліпсису” Леверкюна. Світове визнання композитор отримує завдяки новій шанувальниці – угорській аристократці, пані фон Торн. Багата вдова стає духовною коханою Адріана. У житті вони не зустрічаються жодного разу.
Музичний антрепренер, єврей Саул Фітельберга пропонує Адріану увійти в світське суспільство Парижа. Отримавши відмову, він ще довго говорить про себе, музику та схожості єврейського і німецького характеру.
У 1924 році Руді Швердтфегер вперше виконує у Відні скрипковий концерт, написаний для нього Леверкюном. У Цюріху, в будинку подружжя Рейфа Адріан знайомиться з відомою театральною художницею – французької швейцаркою, мадемуазель Марі Годо. По приїзді дівчини в Мюнхен Леверкюн через Серенуса запрошує її на заміську прогулянку. Через два дні він просить Руді поговорити з Марі про його почуття. Швердтфегер зізнається в тому, що сам любить мадемуазель Годо, але все-таки погоджується виконати прохання друга. На пропозицію руки і серця Адріана Марі відповідає відмовою. Руді пише їй любовне послання, яке непомітно для нього призводить до заручини. Інеса Родді вбиває невірного коханого п’ятьма пострілами в трамваї, після його останнього мюнхенського концерту.
У 1926-му році в світ виходить «Апокаліпсис». Адріан втрачає здатність складати музику. У 1927 році, після смерті батька і Швейгештіля, композитор приходить до тями і створює унікальні музичні композиції. У червні 1928 року в Пфейферінзі з’являється племінник Адріана – п’ятирічний Непомук Шнейдевейн. Хлопчик вражає всіх своєю ельфійською красою і старовинною промовою. Адріан сильно прив’язується до дитини – гуляє з ним по околицях, дарує іграшки. У серпні Непомук помирає від цереброспинального менінгіту. Адріан звинувачує себе у смерті хлопчика.
Свій останній значущий твір – симфонічну кантату «Плач доктора Фаустуса» композитор створює в 1929-1930 роках. У травні 1930-го року він запрошує до себе друзів, щоб розповісти їм про угоду з Дияволом. У процесі сповіді гості один за одним залишають кімнату. Доктор Краних оголошує Адріана безумцем. Композитор падає в дванадцятигодинну непритомність в ту саму мить, коли вирішує зіграти свій останній твір. Три місяці Леверкюн проводить в лікарні для душевнохворих. Дізнавшись про приїзд матері, він намагається втопитися. Залишок життя Адріан проводить у рідному домі. Композитор вмирає 25 серпня 1940.
