«Енеїда» Вергілій: КНИГА ВОСЬМА
1] Щойно на замку Лаврента Турн вивісив прапор воєнний,
2] Глухо роги засурмили і рушили борзії коні,
3] Щойно він зброєю брязнув, і серце усім стрепенулось;
4] У хвилюванні весь Лацій поспішно складає присягу
5] Дружби воєнної, в шалі нестримному молодь лютує.
6] Перші начальники тут і вожді — Мессап із Уфентом,
7] З ними й Мезенцій, огудник богів, звідусіль на підмогу
8] Військо приводять, селян забирають з ланів їх розлогих.
9] Зразу ж і Венула шлють в Діомеда великого місто,
10] Щоб допомоги просив і сказав, що вже вторгнулись тевкри
11] В Лацій, що вже кораблями приїхав Еней і, пенатів
12] Внісши подоланих, мовить, що доля йому присудила
13] Бути царем, що багато племен із дарданським героєм
14] Вже сполучилось і в Лації всюди ім’я його знають.
15] Що за мету він поставив собі і чого він бажав би,
16] В разі йому пощастить, Діомедові все це видніше,
17] Аніж то видно і Турну-царю, і цареві Латину.
18] Так було в Лації. Лаомедонтський герой все це бачить,
19] Серце журбою великою б’ється у грудях, і бистро
20] Думка його то в один бік літає, то в другий, у різні
21] Сторони рветься, усе розважає. Так мовби тремтливе
22] Сонячне світло в воді відбивається в мідному чані,
23] Чи світлосяйного місяця в повні проміння яскраве
24] Скрізь проникає далеко, у кожен куточок, під и?бо
25] Блисне і високо вдарить по рублених сволоках стелі.
26] Ніч залягла, і тварини утомлені сон нездоланний
27] Скрізь, по всіх землях, окутав, всі роди звірині й пташині,—
28] Батько ж Еней, тяжкою війною зажурений дуже,
29] Під небокраєм холодним схилився на березі річки,
30] Тілові дав запізнілий спочинок. Тут бог того місця,
31] Сам Тіберін із чудової річки йому об’явився,
32] Вийшовши дідом старим з-між густого галуззя тополі.
33] Шати тонкого на нім полотна зеленої барви,
34] Падає тінь на волосся з вінця тростяного, і так він
35] Мовить до нього, такими словами журбу розганяє:
36] “Божого роду нащадку, що місто троянське привозиш,
37] Та від руки ворогів нам Пергам зберігаєш навіки,—
38] Землі Лавренту і ниви Латина тебе виглядали.
39] Тут твоя певна оселя, тут певні пенати; не гайся
40] І не лякайся страхіття війни, бо весь гнів і досада
41] Вже проминули в богів.
42] Але щоб ти не подумав, що все це лиш марева сонні,—
43] Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,
44] Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,
45] Біла сама, й поросята у неї при вимені білі.
46] Тут буде місце для города, всі тут труди закінчаться,
47] Бо як віднині в черзі своїй тридцять обернеться років,
48] Місто Асканій залежить тут, назви преславної Альба.
49] Я непомильно пророчу. Тепер уважай, я скажу ще,
50] Як переможцем ти вийдеш з біди, що загрожує нині.
51] Тут аркадійці, що рід свій усі від Палланта виводять,
52] На берегах цих осіли; вони за царем, за Евандром,
53] За прапорами його ідучи сюди, місто на горах
54] Тут заснували й від предка його Паллантей називають.
55] З плем’ям латинським вони безупинно воюють; візьми їх
56] До товариства в свій табір, союзом із ними з’єднайся.
57] Я тебе прямо до них заведу берегами й рікою,
58] Щоб, пливучи проти течії, міг ти на веслах піднятись.
59] Сину богині, вставай же, як перші зірки лише зайдуть,
60] І^по обряду Юноні молись із благанням, погрози
61] Й гнів її втишуй. А як переможеш, даси мені шану.
62] Той я, як бачиш, що рве береги свої в повідь і крає
63] Поле врожайне; я синій той Тібр, я ріка та славетна,
64] Що її небо найбільш між всіма полюбило. Тут стане
65] Дім мій великий, що градам могутнім столицею буде”.
66] Тільки бог річки промовив і в озері скрився глибокім,
67] Самого дна Досягнувши,— Еней пробудився, і темна
68] Ніч проминула. Він встав і на небо поглянув, на раннє
69] Сонце, і в пригорщі з річки води, по закону, набравши,
70] Так промовляє до неба: “Німфи, о німфи лаврентські,
71] Що всім потокам початок даєте, й ти, батьку наш Тібре,
72] Разом з твоєю святою водою, прийміть ви Енея
73] В вашу опіку й, нарешті, від всіх небезпек урятуйте.
74] Де тільки води твої (а ти глянув на нашу недолю)
75] Мають джерела, у будь-яких землях, найкращим для мене
76] Ти випливаєш, від мене навік тобі, боже рогатий,
77] Будуть хвала і дарунки, царю усіх рік гесперійських,
78] Ти лиш прийди й утверди вселаскаво обітницю дану”.
79] Гак промовляє, із флоту два судна дворядні відводить,
80] І до плавби їх лаштує, і зброєю всіх наділяє.
81] і ут же очам показалось видовище дивне й раптове:
82] Льоху побачили білу і білі при ній поросята,
83] о-поза дерев, як лежала вона на траві прибережній.
84] —зараз побожний Еней тобі її, славна Юноно,
85] В жертву приніс і поклав на вівтар з поросятами разом.
86] Тібр цілу ніч тоді стримував хвиль повноводдя бурхливе
87] І, повернувшись назад, у тихії води, змінився
88] Так, що з’явилося плесо гладеньке на річці, неначе
89] Десь на ставку чи на тихому озері, що й непотрібна
90] Весел робота. Тож швидко в дорогу пустились, лиш плюскіт
91] Чувся веселий. Смолисті бруси ялинові по водах
92] Мчать, що аж хвилі й бори здивувались, до того незвичні,
93] Що над рікою щити бойові сяють здалека блиском
94] І надпливають мальовані судна. Вони ж день і ніч всю
95] Дружно гребуть і закрути довгі минають, укриті
96] Віттям дерев, і зелень їх крають у тихому плесі.
97] Сонце вогненне стояло уже посередині неба,
98] Як вони здалека мури побачили, й замок, і зрідка
99] Крівлі домів, що нині могутність їх римська зрівняла
100] З небом, тоді ж Евандр царював ще в убогій державі.
101] Судна туди завертають і просто до міста прямують.
102] Цар аркадійський в той день на пошану могутнього сина
103] Амфітріона влаштовував свято і в лісі під містом
104] Жертву приносив богам. Паллант, його син, був з ним разом
105] І з-між юнацтва найперші, й убогий сенат; і жертовний
106] Ладан курився, й при вівтарі тепла ще кров парувала.
107] А як побачили судна високі й мужів, що у темний
108] Гай надпливали, в мовчанні налігши на весла, то зразу,
109] Вигляду цього злякавшись, зірвалися всі и залишили
110] Жертву й столи. Та відважний Паллант не дозволив їм жертву
111] Переривати, спис в руки хапає, біжить сам навпроти,
112] Й здалека з пагорба кличе: “Яка то потреба, юнацтво,
113] Змушує вас у незнану пускатися путь, і куди ви
114] їдете? Рід ваш який? Де ваш дім? Чи ви мир несете нам,
115] Чи ворожнечу?” А батько Еней тоді так відгукнувся
116] Зверху з корми, мироносну оливну тримаючи гілку:
117] “Бачиш ти Трої синів і зброю ворожу латинцям,
118] Що гордовито, ізгоїв блуденних, в бою нас прогнали.
119] Ми до Евандра прийшли,— скажіть же йому, що дарданські
120] Вибрані хочуть вожді про воєнну просить допомогу”.
121] Вражений іменем батьковим, дуже Паллант здивувався.
122] “Вийди,— озвавсь він до нього,— і хто б то не був ти, із батьком
123] Сам починай розмовляти, будь гостем у наших пенатів”.
124] Потім рукою піддержав його і, обнявши, правицю
125] Щиро потиснув. У ліс вони входять і річку лишають.
126] Дружньо такими словами Еней до царя тоді мовить:
127] “Найблагородніший з греків, якого мені присудила
128] Доля благати і віття в стрічках простягати до нього,-—
129] Не побоявсь я цього, хоч данайців ти вождь і аркадець,
130] Хоч з обома синами Атрея ти зв’язаний родом.
131] Доблесть моя, і богів віщування священні веліли,
132] Й наша спорідненість, і голосна твоя слава по світу,
133] Й доля судила, щоб я добровільно з тобою з’єднався.
134] Дардан, розказують греки, ілійського города батько
135] Й перший основник, син доньки Атланта Електри, до тевкрів
136] Примандрував, а Електру Атлант породив переможний,
137] Що небозвід весь на плечах тримає. Вам батько Меркурій,
138] Що на холодних зачавши його верховинах Кіллени,
139] Майя на світ цей ясний привела сніжно-біла; а Майю
140] Велетень той же Атлант, якщо вірить переказам давнім,
141] Той же Атлант породив, що зоряне небо тримає.
142] Так в нас у кожного рід із тієї ж виводиться крові.
143] От я на це й сподівався і, замість послів сюди слати
144] І^хитрувати спочатку, себе я, себе підставляю
145] Й голову сам до порогів твоїх із благанням приношу.
146] Це ж бо те плем’я давнійське, що так же й на тебе війною
147] Йде безпощадно; якщо вони виженуть нас, то не буде
148] Сумніву, що під ярмо й всю Гесперію зможуть скорити
149] Й завоювати її від краю морського до краю.
150] Дай же й прийми запоруку взаємну; бо є в нас до бою
151] Сили готові, є мужність, досвідчене в війнах юнацтво”.
152] Так тоді мовив Еней, а він на уста його, й очі,
153] І^на все тіло промовця уважно і довго дивився
154] Й так відповів: “Як я радий тебе, наймужніший із тевкрів,
155] Тут і прийнять, і пізнати. Виразно пригадую голос
156] Батька твого, Анхіса великого, вигляд і мову!
157] Я не забув, як прямуючи до Саламіна, нащадок
158] Лаомедонта Пріам одвідав сестри Гесіони
159] Царство та ще й завітав у холодну країну аркадську.
160] Юність найпершими квітами лиця мені засівала,
161] Я дивувався з тевкрійських вождів, дивувався і з сина
162] Лаомедонта. Найвищий же був із усіх тих героїв
163] Саме Анхіс. Молоде моє серце аж рвалось до нього
164] Заговорить і правицею щиро потиснуть правицю.
165] І, захопившись, повів я його аж до мурів фенейських.
166] Він же, відходячи, в дар залишив сагайдак мені дивний
167] З стрілами в ньому лікійськими, й золотом ткану хламиду,
168] І золоті дві узди, що Паллант зберігає їх, син мій.
169] Отже, правицю мою подаю вам, якої хотіли,
170] й з вами союзом лучуся. А завтра, лиш ранішнє світло
171] Зійде на небо, в добрі відпущу вас, дам військо й підмогу.
172] Свято ж тим часом щорічне оце, якщо в дружбі прийшли ви,—
173] З нами святкуйте врочисто — адже відкладать не годиться —
174] І відтепер до учт товариських уже привикайте”.
175] Так промовляє й наказує знову бенкет готувати,
176] На мураві розставляє відсунені кухлі й садовить
177] Сам він гостей; а Енея окремо шанує і садить
178] В крісло кленове, шкурою лева гривастого вкрите.
179] А юнаки, що для цього призначено їх, із жерцями
180] Навперебій накладають посмажене м’ясо волове,
181] Сиплють в ковші подарунки Церери і Вакхом частують.
182] Тут і Еней, і троянське юнацтво смаженю ту їли,
183] З довгої спини вола, і жирну утробу жертовну.
184] А вдовольнили свій голод і прагнення їжі минуло,
185] Мовив тоді цар Евандр: “Цей празник, бенкет по обряду,
186] Й цей ось вівтар для могутнього бога ми тут встановили
187] Не з забобону пустого, богів не шануючи давніх,—
188] Але тому, ти мій гостю троянський, що з скрути страшної
189] Ми врятувались, то й честь відновляємо здавна належну.
190] Передусім на цю скелю поглянь, що у зломах звисає,
191] Як там розкидано купи каміння, яка он самотня
192] Хижа гірська, як на порох розсипались скелі величні.
193] Тут-то простора печера була, що далеко тягнулась;
194] Жив у печері тій Как, ця страшна півлюдина потворна.
195] Не заглядав туди сонячний промінь, земля була тепла
196] Свіжою кров’ю і завжди висіли на грізних одвірках
197] Людські обличчя страшні, поблідлі в жахливому тлінні.
198] Батьком тієї потвори Вулкан був; вогнем його чорним
199] Зяяв він з пащі своєї й тягар свого тіла ледь двигав.
200] Зрештою, сповнились наші бажання, настала хвилина,
201] Що принесла нам із божим приходом рятунок. Бо гордий
202] Тим, що триликого вбив Геріона і здер з нього зброю
203] Месник найбільший, Алкеїв онук, надійшов, переможець,
204] І величезні пригнав він воли; тут кругом по долині,
205] Понад рікою вони розійшлися. А Кака манила
206] Вдача злодійська і дика, щоб не залишати незнаним
207] Жодного злочину й підступу; отже, чотири найкращі
208] Ростом воли відганяє від стада, займаючи стільки ж
209] І ялівок найгарніших. Щоб ноги слідів не лишили,
210] Якби їх прямо загнав,— за хвости повтягав до печери.
211] Так обернувши слідів спрямування, сховав їх у темнім
212] Схові каміннім, і жодні ознаки, якби хто шукав їх,
213] Не завели б до печери. Як ситу із стійла худобу
214] Амфітріона нащадок вигонив і ладивсь в дорогу,
215] То на відході воли заревли, і всі гори й діброви
216] Жалібним ревом заповнили й стогоном, їх покидавши.
217] В відповідь їм і телиця одна у великій печері
218] Теж заревла з запертя і позбавила Кака надії.
219] Тут спалахнуло від болю Алкідове серце і жовчі
220] Чорної сповнилось в шалі; вхопив він у руки тяжезну
221] І сукувату дубину й на гору побіг піднебесну.
222] Вперше ми Кака тоді на власні побачили очі,
223] Як метушивсь він од страху, як швидше від самого Евра
224] Втік у печеру, бо той переляк окрилив йому ноги.
225] Там зачинився, й ланцюг розірвавши, звалив величезний
226] Камінь, який на ретязь залізний майстерно завісив
227] Батько, і засув засунув в одвірки і так укріпився.
228] От тірінтієць у шалі з’явився, і доступу вгору
229] Пильно шукає, і водить усюди очима, й зубами
230] Люто скрегоче. Й так тричі, палаючи гнівом, обходить
231] Верх Авентіну, і тричі даремно старається зрушить
232] Скельні пороги, і тричі з утоми в долині сідає.
233] Ззаду печери здіймалася там звідусюди урвиста
234] Скеля шпиляста із гострого каменю, дуже висока —
235] Звідки не глянеш, на гнізда для хижого птаства придатна.
236] Скелю цю — верх її— вліво, у напрямі річки, схилив він,
237] З правого боку підперши,— стрясає в найглибших основах,
238] Зрушує з місця її і помахом дужим штовхає,
239] Так, наче громом ударило, аж береги розступились
240] І перелякані хвилі потоку назад подалися.
241] І відчинилась печера,— Какові ті величезні
242] Царські чертоги,— і темні відкрилися там погребища.
243] Наче під натиском сили якої земля б розступилась
244] І відчинила підземні оселі й богам ненависне
245] Царство бліде, і глибоко зверху жахливу безодню
246] Видно було б, і духи під впущеним світлом тремтіли б.
247] Так несподівано світлом раптовим його захопивши
248] В скелі порожній, де наглухо замкнений дико ревів він,
249] Стрілами ззовні Алкід нападає і зброю всіляку
250] Мече — й дерева, й каміння, неначе ті кола млинові.
251] Той же тим часом,— бо з скрути тієї вже втечі немає,—
252] Хмарами дим видихає із пащі (аж дивно сказати),
253] Тьмою густою сповняє домівку, засліплює очі,
254] Темну, з вогнем перемішану, створює ніч у печері.
255] Врешті, не стерпів Алкеїв онук,— крізь вогонь перескочив
256] Він стрімголов, де дим найгустіше у хвилях здіймався,
257] Де в величезній чорній печері найбільш вирувало.
258] В темряві Кака вхопив він в обійми, хоч той іще дихав
259] Полум’ям марним, на нього наліг і так його стиснув,
260] Що аж полізли на лоб йому очі і в горлі засохло.
261] Двері виважує він, відкривається чорна домівка,—
262] І ялівки, сюди загнані, вийшли на світло, й відкрився
263] Небу грабіж безперечний. А він, ухопивши за ноги,
264] Трупа поганого витяг. І всі надивитись не можуть
265] І на обличчя, й на очі жахливі, й щетинням оброслі
266] Груди цього напівзвіра, й вогонь, що погас в його горлі.
267] Тож Геркулесу тоді з пошаною всі поклонились
268] І зберігають, на радощах, день той нащадки, і перший
269] Речник того був Потіцій, по нім дім Пінаріїв вийшов
270] Сторожем жертв Геркулесу. Вівтар цей він в лісі поставив,
271] Ми його будемо звати Найбільший, і завжди найбільшим
272] Він для нас буде. Тому, юнаки, ви таку величезну
273] Славу шануйте і віттям вінчайте волосся; й правиці
274] З чашами вгору здійміть, і взивайте нам спільного бога,
275] й щедро вино йому лийте”. Промовив він це, і двобарвним
276] Віттям тополя йому Геркулесова чуб отінила;
277] Вплетене листя з волосся звисало, а чаша святая,
278] Повна вина, красувалась в правиці. На стіл узливання
279] В радості всі учиняють жертовне й богів закликають.
280] Веспер тим часом наблизивсь, на захід Олімп похилився.
281] От і жерці починають обхід, а найперший Потіцій;
282] Всі, по закону, одягнені в шкури, і з свічкою кожен.
283] Знов відновляють бенкет і другим заходом солодкі
284] Страви приносять і повні миски на вівтар уставляють.
285] Браття ж салійські, обличчя вмаївши галуззям тополі,
286] Спів починають довкола престолу, де жертви палають.
287] Тут хор молодших, там старших, і всі величають у співах
288] Подвиги, що довершив Геркулес: як дві перші потвори
289] Мачухи він ухопив і в руках задушив, дві гадюки;
290] Як він славетні міста зруйнував — і Ойхалію, й Трою.
291] Тисячі праць довершив він тяжких в Еврістея на службі,
292] З допусту злої Юнони: “Ти непереможний, дволиких
293] Хмарами зроджених Фола й Гілая своєю рукою
294] Вбив, і крітську потвору, і в скелях могутнього лева
295] Біля Немеї. Злякалось тебе навіть озеро Стікса,
296] Орків злякавсь воротар, що лежав у кривавій печері
297] На недогризеній кості. Тебе не злякають ніякі
298] Постаті, навіть Тіфей в своїй зброї, мов скеля стрімчаста.
299] Ти не утратив притомності духа, як гідра лернейська
300] Тьмою голів обкрутила тебе,— отже, радуйся, справжній
301] Сину Юпітера, цвіте богів, ізійди вселаскаво
302] Й благослови нас і свято твоє”. У піснях так співали,
303] Та не забули й про Канову разом згадати печеру,
304] Ані про нього самого, як дихав огнями. Лунає
305] Гомін по цілому гаю, аж гори його відбивають.
306] От покінчили божисті обряди, й усі переходять
307] В місто. Цар перший ступає, поважний роками,— з собою
308] У товаристві Енея веде й свого сина; про різні
309] Справи вони розмовляють. З усього Еней дивувався,
310] Й живо по всьому очима водив, бо йому був цікавий
311] Кожний куточок, усе його тішить, царя він питає
312] Й слухає, що цей говорить про пам’ятки предків прадавніх.
313] Мовить тоді цар Евандр, який римську поставив твердиню:
314] “Бачиш, тут фавни тубільні і німфи гаї ці займали,
315] Плем’я мужів, що зродились із пнів і з твердої дубини.
316] Устрою в них не було, ні звичаїв, волів запрягати
317] Ще не навчились, запасів робити й здобуте щадити
318] Не розуміли: із віття жили та із ловів не легких.
319] Перший Сатурн тут явивсь із небесних висот олімпійських,
320] Зброї Юпітера втікши, як той його вигнав із царства.
321] Він тоді рід той безумний, розлізлий по горах високих,
322] Разом стягнув і надав їм закони, а край цей схотів він
323] Лацієм звать, бо безпечно в землі цій сховався. Доба та
324] В час його царства, як кажуть, була золота. Так він правив
325] В тихому мирі народами, поки поволі настала
326] Гірша, поблякла доба, а за нею до воєн шалена
327] Пристрасть і власності сильна жадоба. Тоді-то авзонське
328] Плем я й сіканські народи прийшли сюди, й часто зміняла
329] Назву Сатурна земля. І настали царі, між якими
330] Тібріс жорстокий, безмірного росту, що річку від нього
331] Іменем Тібр ми пізніше, усі італійці, назвали.
332] Справжню, стару свою назву утратила Альбула-річка.
333] В час той, як прогнаний із батьківщини, по морю я їхав,
334] Доля всесильна й судьба неминуча мене посадили
335] В цих ось краях, та бог Аполлон і накази жахливі
336] Матері — німфи Карменти — мене завели у ці землі”.
337] Ледве сказав це, йде далі й показує вівтар і браму,
338] Що Карментальською, кажуть, назвали вже римляни здавна,
339] —З шани до німфи Карменти, що долю віщує і перша
340] Те провістила нам, що енеади”великим народом
341] Ьудуть і що Паллантей також містом уславленим стане.
342] Далі великий показує гай, що притулок із нього
343] Ромул завзятий зробив, і ще далі Луперкал у тіні
344] Cкелі холодної, що парасійським звичаєм назвали
345] Йменням Лікейського Пана. І гай Аргілету святого
346] Теж показав, і місце, де гостя із Аргоса вбито.
347] Звідти веде під Тарпею і під Капітолій, що нині
348] Золотом сяє, колись же був дикими вкритий корчами.
349] Вже і тоді забобонні жахи цих от місць полохливу
350] Людність лякали, й тоді уже лісу і скелі боялись.
351] “Глянь,— каже,— гай цей і пагорб цей, лісом укритий, займає
352] Бог невідомо який, хоч вірять і в те аркадійці,
353] Що і самого Юпітера бачили часто, як чорну
354] Тряс він егіду своєю правицею й хмари громадив.
355] Бачиш, крім того, ці городи два, ці розвалені мури,
356] Рештки, що тут залишились, як спомин по давніх героях.
357] Замок цей — батько наш Янус, а той — Сатурн заснував тут,
358] Янусів замок — Янікул, Сатурнія — звався Сатурнів.
359] Так, розмовляючи, скоро й до вбогого житла Евандра
360] Вже підійшли і ревучі побачили череди всюди,
361] Бачили їх і на Римському ринку, й величних Карінах.
362] Як до домівки прийшли, він промовив: “На ці ось пороги
363] Сам Алкід переможний вступав, і його тут гостила
364] Царська оселя оця. Тож гідний будь бога і важся,
365] Гостю, багатств не цінити і не осуди нашу вбогість”.
366] Так він сказав і під покрив маленького дому Енея
367] Вводить великого й просить сідать на розстеленім ложі
368] З листя, яке ведмедиці лівійської шкурою вкрито.
369] Ніч наступає і землю у чорні окутує крила.
370] Мати Венера, проте, не даремно погроз лаврентійських
371] І завірюхи тяжкої у серці своєму злякавшись,
372] Йде до Вулкана на слово, і так в золотій їх подружній
373] Спальні говорить, і будить у ньому любов божественну:
374] “Поки царі арголійські Пергам плюндрували війною,
375] Замки, які від ворожого пломеню мали упасти,
376] Тим нещасливцям ніякої помочі й жодної зброї
377] Я не благала; хисту твого і тебе, чоловіче
378] Мій найдорожчий, ніяк не хотіла даремно трудити,
379] Хоч добродійств і багато я винна Пріамовим дітям,
380] Хоч уже часто над лихом Енея тяжким я ридала.
381] Нині з Юпітера волі ступив він на берег рутульський,
382] Отже, в покорі приходжу сюди і в твоєї святині
383] Зброї благаю, мати — для сина. Тож донька Нерея
384] Й жінка Тітона могли твоє серце сльозами склонити.
385] Глянь, які ринуть народи, які-то твердині замкнули
386] Брами, як гострять залізо на мене й моє покоління”.
387] Мовила так і білішими снігу руками богиня
388] Солодко й ніжно голубить його, що й досі ще длявся.
389] Звиклий жар охопив його раптом, і пломінь знайомий
390] Мозок йому розпалив у костях, їх ослабивши млостю.
391] Так от, як часом із грому ясного зірвавшись, вогниста
392] Блискавка смугою світлого сяйва у хмарах заграє.
393] Жінка, свідома краси, була рада із підступу свого.
394] Вічним коханням покорений, батько їй так повідає:
395] “Чом так далеко причин ти шукаєш? Де ж ділось, богине,
396] В тебе довір’я до мене? Якщо б піклувалась так само
397] Ти вже раніш, то озброїть троянців було б ще можливо;
398] Не боронили б, напевно, ні батько всесильний, ні доля
399] Трої стояти й Пріамові років ще десять прожити.
400] Як воювати тепер ти готуєшся й задум цей маєш,—
401] Все, що я захистом здолаю своїм, обіцяю, що зможу
402] Викувать я із заліза чи вилить його із електру,
403] Що лише зможе вогонь із повітрям,— облиш ці благання
404] І перестань в свої сили не вірить”. Із цими словами,
405] Впав із жагою в обійми жадані, і, любій дружині
406] Ніжно до лона схилившись, поринув у сон безтурботний.
407] По відпочинкові першім, як ніч, півшляху перейшовши,
408] Сон віджене, як жінка, що їй із куделі нужденно
409] Жити судилося й хистом Мінерви, вогонь роздуває
410] Й вистиглий попіл, щоб ночі додать до роботи, й рабиням
411] Довгої праці при світлі усім завдає, щоби чистим
412] Ложе подружнє самій зберегти і мати можливість
413] Виховать діток маленьких,— точнісінько так і могутній
414] Владар вогню не пізніше тієї хвилини з м’якого
415] Ложа встає й поспішає на кузню до праці своєї.
416] Біля Сіканії, там, де Еолова близько Ліпара,
417] Скелями острів підноситься вгору, що завжди димляться,
418] А під тим островом б’ють із печери в розколинах Етни
419] Дужі громи у розжарених горнах циклопів, і сильно
420] В вухах гримить від ударів тяжких у ковадла, сталева
421] Маса халібська аж прискає в гарті, коли у горнилах
422] Жар роздувають. Вулканів тут дім і весь обшир Вулканів.
423] Владар вогню сюди саме й зійшов із високого неба.
424] У величезній печері залізо кували Циклопи:
425] Бронт, і Стероп, і голий Піракмон. Громи в їх долонях —
426] Ті, що батько скидає їх стільки із неба на землю,
427] Вже відшліфовані трохи, частково іще не готові,—
428] Ще добавляли до них по три промені граду й три зливи,
429] Три із червоного жару і три із крилатого вихру.
430] Ще домішали і ясність жахливу до творива того,
431] Гуркоту й жаху дали ще і гніву, що блискавки мече.
432] Далі іще й колісницю для Марса ладнали крилату,—
433] Він-бо до бою на ній і мужів, і міста спонукає.
434] В іншому місці егіду кували, Паллади гнівної
435] Зброю страшну; і зверху старанно її прикрашали
436] Зміїв лускою та золота блиском. На грудях богині
437] Скрутні різьбили зміїні й подобу самої Горгони,
438] Що повертає очима, хоч шия відрізана в неї.
439] “Все відкладіть,— до них каже,— лишіть розпочату роботу,
440] Роде етнейський, циклопи, й на це ви бачно вважайте:
441] Зброю зробити для мужа завзятого треба; тут сили,
442] Треба тут рук доложити берких і всілякого вміння
443] Й хисту. Тож не зволікайте”. І більше ні слова. А ті вже
444] Зразу на труд налягли, розділивши його між собою
445] Нарівно. Струмені міді пливуть там, і золото плине,
446] Криця, що ран завдає, у просторому плавиться горні.
447] Щит велетенський готують, один проти стріл всіх латинців,
448] Сім накладають шарів, що один поза один заходить,
449] І надимають повітря, й женуть продувними міхами.
450] Інші — крицю шипучу в кориті з водою гартують.
451] Аж гуготить вся печера від грому лункого ковадел,—
452] В чергу так вони із зусиллям руки здіймають.
453] Лиш повертаючи в кліщах могутніх метал розжарілий.
454] Поки так батько лемнійський спішить у еольському краї,
455] Світла живлюще проміння і щебет під дахом пташиний
456] Рано-раненько збудили Евандра в хатині убогій.
457] Старець встає й одягає на тіло сорочку, й тірренські
458] В’яже під стопи сандалії; потім і меч він тегейський
459] Через плече перевішує збоку й назад відкидає
460] Шкуру пантери, що з лівого боку звисала у нього.
461] Йдуть ще попереду два сторожі тих високих порогів
462] І супроводять хазяїна — пси його вірні. Іде він
463] Прямо до гостя Енея, в оселю його, що стояла
464] Осторонь; бо не забув наш герой про вчорашню розмову
465] І про свою обіцянку. Еней не пізніш пробудився.
466] Йшов цей із сином Паллантом, а той в товаристві Ахата.
467] Руки, зійшовшись, взаємно вони подали і в світлиці
468] Сіли, де в затишку вільно могли розмовляти. Цар перший
469] Мову почав:
470] “Наймогутніший владико тевкрійський, ще доки живеш ти,
471] Твердити я не посмів би ніколи, що справа троянська
472] Вже занепала, що гине держава. Від нас, відповідно
473] До твого імені, всюди відомого, стануть до бою
474] Сили малі вам на поміч; бо звідси замкнула етруська
475] Річка, а звідти нас тиснуть рутули, під мурами міста
476] Зброєю дзвонять. Та я сподіваюсь, що зможу з’єднати
477] Сильні народи для тебе і царства багатого табір.
478] Для порятунку показує стежку нам випадок слушний.
479] Доля тебе тут бажає — й прийшов ти. Не дуже далеко
480] Звідси є місто Агілла, на вічній збудоване скелі,
481] Де на етруських верхів’ях селилося плем’я лідійське,
482] Славне в боях. Довгий час процвітало воно, та Мезенцій,
483] Цар, покорив його владою гордою й силою зброї.
484] Що ж тут про злочини дикі тирана та вбивства огидні
485] Згадувать? Хай це на голову скинуть йому і потомкам
486] Вічні богове. Бо ж навіть померлих в’язав він з живими,
487] Руки до рук, а лице до лиця прикладав (які муки!).
488] В пасоки гнійних потоках, в обіймах мерзенних, у довгих
489] Муках вбивав їх. За зброю вхопилися мучені, врешті,
490] І облягли ошалілого ката в його ж таки домі;
491] Помічників повбивали, закидали жаром покрівлю.
492] Він серед січі тікає в країну рутулів, до Турна,
493] Що обороною став побратимові. Праведним гнівом
494] Вся етрурійська земля розгорілась, жадають, щоб видать
495] їм на скарання царя, бо війною ідуть. Полководцем
496] Настановлю я тебе тисячам тим, Енею, бо густо
497] Товпляться вздовж узбережжя на суднах, до бою взивають.
498] Жрець лиш старий їх тримає, судьбу їм пророчить: “Добірна
499] Молодь меонська, ви, древніх героїв квітучая сило,
500] Біль справедливий на ворога рве вас; гнів слушний Мезенцій
501] Так розпалив. Та ніхто з італійців не може обняти
502] Провід в такому народі, шукайте чужих полководців”.
503] Сили етруські тоді розмістились на цьому роздоллі,
504] Божих пророцтв налякавшись. Сам Тархон послів посилає,
505] Щоб передати мені ту корону і берло та інші
506] Влади ознаки і просить у табір прийти та обняти
507] Владу в тірренців. Та виснагла старість моя із роками
508] І скостеніла мені заважає сягати по владу;
509] Вже-бо і сила, до подвигів здібна, минулась. А сина
510] Я прихиляв би до цього, якщо б через матір сабельську
511] Кров не змішалась і звідси він частки не мав батьківщини.
512] Ти ж, що й вік твій, і рід із судьбою у згоді, відважся,
513] Вируш, керманичу тевкрів, вождю італійців хоробрий,
514] Крім того, я ще Палланта додам тобі, втіху й надію
515] В мене єдину; нехай під твоїм він началом звикає
516] Марсову службу нести і воєнної справи учитись.
517] Бачачи подвиги мужні твої, в молодому ще віці
518] Хай тебе цінить. Аркадських я дам йому вершників двісті,
519] Вибрану силу юнацтва, і стільки ж він дасть і від себе”.
520] Ледве промовив він це, як сумно спустили додолу
521] Очі Еней, син Анхіса, й Ахат, його вірний товариш,—
522] Горя багато в зажуренім серці вони б розважали,
523] Та Кітерея з високого неба знаки подала їм,
524] Бо із ефіру раптова їм блискавка ясно мигнула.
525] І загриміло, здавалось, що світ увесь валиться раптом;
526] Всім причувалось, що сурми тірренські заграли в повітрі.
527] Всі озирнулись на небо, а звідти невпинно доходив
528] Грім лункодзвонний; на світлих прогалинах неба, крізь хмари
529] Видно, як зброя червоно горить, як дзвенить від ударів.
530] Всім це затьмарило ум, та один лиш з героїв троянських
531] Голос пізнав, зрозумів заповіт материнський і каже:
532] “Ти не допитуйся навіть, мій друже, які-то події
533] Чуда оці нам пророчать: Олімп мене кличе, богиня,
534] Мати моя, обіцяла послати мені цю ознаку,
535] Як розгориться війна, і на поміч із неба подати
536] Зброю Вулкана.
537] Скільки смертей лаврентійців нещасних чекає! Як тяжко,
538] Турне, заплатиш мені! Як у хвилях своїх ти багато
539] Будеш котити щитів, і шоломів, і трупів героїв,
540] Батьку наш Тібре. Хай топчуть союзи, війни хай бажають”.
541] Тільки слова ці промовив, встає із високого крісла,
542] Й на Геркулесовім вівтарі згаслий вогонь розбудивши,
543] До невеличких пенатів підходить і ларів, знайомих
544] Щойно від вчора. Евандр і вся молодь троянська по черзі
545] Вибрані вівці у жертву з належним обрядом приносять.
546] Потім до суден своїх він відходить одвідати друзів.
547] З них вибирає собі він хоробрістю знаних, щоб разом
548] З ним на війну вирушали, його проводжали, а інші
549] Долі рікою пливуть, без напруги, щоб там передати
550] ) Вістку від батька Асканію, що тут нове приключилось.
551] Коней тевкрійцям дали в ту дорогу на ниви тірренські;
552] А для Енея підводять найкращого: лев’яча шкура
553] Зверху коня покриває, блищать золоті на ній кігті.
554] Вістка містину малу облітає, що вершники скачуть
555] По узбережжю владики тірренців. В журливій тривозі
556] Жертви богам матері обіцяють подвійні; чим ближче
557] Вже небезпека, тим більша тривога, стає все страшнішим
558] Марса лице. Тоді батько Евандр, на прощання стиснувши
559] Сина правицю й нестримно над ним заридавши, говорить:
560] “От щоб Юпітер вернув мені давні роки проминулі,
561] Вигляд тодішній, коли під Пренестом я знищив ворожі
562] Лави передні і купи щитів попалив переможно
563] Й цею правицею скинув у Тартар Ерула-владику!
564] Він як родивсь, три душі йому (страшно сказать!) дарувала
565] Мати Феронія, й тричі його довелось побороти,
566] Смерті прийшлось доконать його тричі. Проте ця правиця
567] Душі всі три узяла в нього й стільки ж і зброї забрала.
568] Не одривався б тут, сину, з твоїх я обіймів солодких,
569] Над головою б сусіда не зміг глузувати Мезенцій,
570] Стільки жорстоких убивств не вчинив би залізом ніколи
571] І не здолав би стількох громадян відібрати у міста.
572] Згляньтесь, богове, й Юпітере, царю богів премогутній,
573] Над аркадійським царем, уклінно-бо вас я благаю:
574] Батьківські просьби прийміть. Якщо ваша ласка, як доля
575] Цілим Палланта мені збереже, якщо маю дожити
576] Дня, щоб побачить його і зустрітися з ним,— то, благаю,
577] Дайте дожить, а труди перетерпіти всі я готовий.
578] Та якщо, доле, готуєш таке, що й сказати лякаюсь,
579] Зволь же негайно, негайно жорстоке життя скоротити,
580] Поки ще горе непевне й не знаю, чого сподіватись.
581] Поки в обіймах держу тебе, сину, мій скарбе, єдина
582] В старості втіхо, щоб вісник жахливий не зранив у мене
583] Слуху мого”. Жаль такий виливав при останнім прощанні
584] Батько. Зомлілого з болю додому несли його слуги.
585] Вже крізь відкриті ворота виходили вершники в поле;
586] Вирушив перший Еней і Ахат його вірний, за ними
587] Інші троянські вельможі; Паллант у середині їхав;
588] Здалеку видно хламиду його й розмальовану зброю,—
589] Наче Люціфер ясний, в Океанових хвилях омитий,
590] Поміж ясними зірками Венері з усіх найлюбіший,
591] В час, коли людям своє він священне покаже обличчя
592] Й темінь розгонить. На мурах стоять матері там у страху,
593] Стежать за хмарами пилу й військами, що крицею сяють.
594] Збройно вони через хащі, де шлях їм найближчий, проходять,
595] Гомін лунає, по четверо в ряд вони їдуть, на порох
596] Поле копитами збили. Є гай там великий близ річки
597] Цери холодної, здавна святий він для цілого краю.
598] Вколо віночком його оточили горби, а ялиці
599] Поясом чорним його вперезали. Як кажуть, пеласги
600] Давні, що перші колись оселились в латинській країні,
601] Гай посвятили Сільванові, богу ланів і худоби,
602] И день встановили святковий. Відтіль недалеко в безпеці
603] І абором Тархон стояв і тірренці, що їх ціле військо
604] Можна побачить було із вершини горба, що на полі,
605] Й табору всю широчінь. Сюди ж то, потомлене дуже,
606] Батько Еней завертає й до бою готове юнацтво,
607] Щоб підкріпитись самим та дати і коням спочити.
608] З хмар прибула піднебесних у сяйві божистім Венера,
609] Світла, дари несучи. І як тільки побачила сина
610] В закутку самім долини, за зимними водами річки,
611] Радо йому об’явившись, отак промовляє: “Дари ось,
612] Мною обіцяні, маєш, що їх спорудив своїм хистом
613] Мій чоловік, щоб ти не вагався, мій сину, до бою
614] Викликать гордих лаврентів чи Турна палкого”. Сказала
615] Так Кітерея і сина голубить, обнявши, й блискучу
616] Зброю під дубом навпроти складає. Він з божого дару
617] Радий, із честі такої й натішитись ним він не може,
618] Сам по порядку те все оглядає й дивує з усього,
619] Ще й обертає в руках, до плечей приміряє: шолом тут,
620] Що так страшить своїм гребнем і полум’ям грізно палає,
621] Й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої,
622] Що червоніє криваво, такий, як та темная хмара,
623] Що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах,
624] І наколінники легкі, із золота литі й електру,
625] Й спис, і поверхня щита, що не легко її описати.
626] Саме на ньому володар вогню, у пророцтвах умілий,
627] Знаючи будучність, вирізьбив славні діла італійців,
628] Римські тріумфи і ціле потомство прийдешнє, що вийде
629] З роду Асканія, й війни, що будуть, одна за одною.
630] Й матір-вовчицю він там зобразив, що у Марса в печері,
631] Зелом порослій, лежить,— до сосків припадаючи разом,
632] Граються двоє хлоп’ят і ссуть свою матір безстрашно.
633] Шию свою ізігнувши дугою, вона тих хлоп’яток
634] Лиже по черзі і так їх тільця язиком виправляє.
635] Біля цієї картини він Рим зобразив і додав ще,
636] Як сабінянок умкнули із місць глядачів на великих
637] Іграх у цирку, з законом незгідно, й війна розгорілась
638] Наново між Ромулідами й Тацієм, вже постарілим,
639] Що на чолі був у курів суворих. Царі після бою
640] При олтареві Юпітера збройні стоять і тримають
641] Чаші в руках та єднаються в спілку, свиню заколовши.
642] Біля цієї картини квадриги швидкі у розгоні
643] Метта надвоє роздерли (ой, треба було, мій альбанцю,
644] Слова додержать), там Тулл, шматуючи зрадника тіло,
645] В лісі розкидав його, аж кров’ю шипшини стікали.
646] Далі було, як звелів він Порсену Тарквінія знову
647] Після вигнання прийняти і як він військом великим
648] Місто обліг, а потомки Енея на меч поривались,
649] Щоб боронити свободу. А він, невдоволений з того,
650] Ніби грозить, що Коклес та наважився міст зруйнувати,
651] Й Клелія, пута порвавши, посміла ріку переплинуть.
652] Зверху Манлій стояв, оборонець тарпейського замку,
653] й храм заслоняв, і нерушно тримав Капітолій високий;
654] Свіжою стріхою їжилась Ромула царська домівка.
655] Срібний гусак літав там у сінях золотосяйних
656] І сповіщав, що галли надходять, що вже на порозі.
657] Через гущавину, в темінь сповиті, з’явилися галли
658] І оточили твердиню — їм темрява ночі сприяла.
659] Кучері в них золоті, і одіж їх золотом сяє,
660] Світло-смугасті військові плащі, а шиї в них білі,
661] Мов молоко, в золотому окіллі; вимахує кожен
662] Парою списів альпійських, а в довгих щитах вони захист
663] Мають собі. Він вирізьбив там і громаду салійську
664] В танці святому, і голих луперків; у них гостроверхі
665] З вовни шапки, і щити зобразив, що із неба упали.
666] Чисті матрони везуть через місто у повозах зручних
667] Святощі їхні. А далі іще показав він виразно
668] Тартара царство, також глибоченний передсінок Діта
669] Й кари за злочини; теж, Катіліно, й тебе, як на грізній
670] Скелі висиш і тремтиш ти від фурій. Окремо — побожні,
671] З ними й Катон, що закони складає. Між всім цим широке
672] Граюче море із золота, й пінились сивії хвилі,
673] Й сріблом довкола дельфіни блищали, міцними хвостами
674] Глибоко хвилю горнули і піну шумну розсікали.
675] Мідний флот було видно всередині,— битва актійська:
676] Берег Левкади, усіяний весь вояками, а хвилі
677] Золотом сяють. Сам Август Цезар веде італійців,
678] З ним і сенат, і народ, і пенати, й великі богове.
679] Він на кормі височенній стоїть, а обабіч з обличчя
680] Радісна ясність палає і батьківська зірка над тім’ям.
681] Далі за ним — Агріппа величний веде своє військо,
682] Вітром попутним боги йому з неба сприяють. На ньому
683] Славна відзнака воєнна— з носів корабельних корона
684] Скроні йому осявала. А далі — озброєні різно
685] Варварські сили Антоній веде. Народів Аврори
686] Й берега він переможець червоного. Тягне з собою
687] Сходу він сили, й Єгипет, і Бактру далеку; при ньому
688] Жінка з Єгипту, кечестя для нього. Всі разом рушають
689] В бій, аж запінилось море, вдаряють-бо підняті весла,
690] Ростри тризубі прорізують плесо,— ідуть у відкрите
691] Море. Гадав би хто, може, що тут надпливають Кіклади,
692] Зрушені морем, чи з горами гори зіткнулись високі;
693] З суден, важких наче вежі, воїни так натискають
694] Збройними масами, з рук запалене кидають клоччя,
695] Мечуть летюче залізо списів,— і багриться від крові
696] Поле нептунське. Всередині військо цариця скликає
697] Батьківським систром; не бачить гадюк вона двох за собою.
698] Всякі потвори богів різнорідних, між ними Анубіс
699] Песиголовий, рушають у бій на Нептуна й Венеру,
700] Проти Мінерви. В середині битви цієї сам Маворс,
701] В зброї залізній, лютує. А Діри зловісні з ефіру
702] Линуть, і втішна Незгода надходить у шаті роздертій,
703] Зараз за нею з кривавим бичем виступає Беллона.
704] Зверху, з актійської скелі, на це Аполлон споглядає
705] І натягає свій лук. Злякались тієї погрози
706] Індія й цілий Єгипет, Аравія вся і Сабеї
707] І починають тікати. Видно було, як цариця
708] Кличе вітри, паруси наставляє під подув і линви
709] їм попускає невпинно. її там у цій різанині
710] Бог вогняний зобразив від прийдешньої смерті блідою;
711] Япіг попутний і хвилі несуть її в море, а далі —
712] Ніл, засмутившись, могутній, своє розгортає одіння
713] Й всіх розбитих до свого зеленого лона скликає.
714] Цезар у римськії мури в’їжджає в потрійнім тріумфі
715] Й вічним богам італійським безсмертні складає обіти —
716] Тричі по сто у столиці поставити храмів величних.
717] З ігрищ веселих та оплесків вулиці всі аж лунають;
718] В храмах кругом вівтарі і хор матерів, а навколо
719] При вівтарях жертовні воли усю землю покрили.
720] Він на порозі сидить білосніжнім осяйного Феба
721] І від народів дари порядкує й на пишних колонах
722] Вішає. Йдуть ті народи впокорені, в шерегах довгих.
723] Мова їх, звичаї, зброя, їх одяг — які розмаїті!
724] Мульцібер тут зобразив номадів і карів, лелегів,
725] Афрів отих розперезаних, ще й стрілозбройних гелонів.
726] Далі Євфрат вже котив свої хвилі спокійні; ще далі —
727] Люди з меж крайніх — морини; і Рейн двоєрогий, і даги
728] Непогамовні, і річка Аракс, для мостів небезпечна.
729] Матері дару, Вулкана щиту, він дивується дуже,
730] Образам радий ясним, хоча тих подій і не знає,
731] І піднімає на плечі цю славу і долю нащадків.
