Тютчев «Silentium!» (Мовчання) аналіз вірша допоможе підготувати літературний паспорт твору (тема, ідея, жанр, художні засоби, віршовий розмір, композиція).
Тютчев «Silentium!» аналіз вірша
Автор – Федір Тютчев
Рік написання – 1830
Рід – лірика.
Жанр – ліричний вірш.
Розмір – 4-стопний ямб
Римування – паралельне.
Тема вірша – збереження свого духовного світу від зовнішнього впливу, протистояння оточенню і збереження внутрішніх скарбів.
Провідний мотив: «Мысль изречённая есть ложь».
Сенс вірша «Silentium» в тому, що, намагаючись звалити на людей свої одкровення про життя душі, людина не досягне мети, все зіпсує .
Форма твору. Лаконічна, проста, легкість і плавність мовних зворотів; має ілюзію невимушеної розмови чи то з власною душею, чи то з аудиторією.
Настрій – піднесений, урочистий.
Художні засоби: риторичні запитання, оклики; епітети («базарвний шум», «промінь денний»), метафори («неправда дзвенить»); ніжна алітерація: «Їх оглушить зовнішній шум»
Композиція. Вірш має своєрідне обрамлення: поезія починається і закінчується тим самим дієсловом «мовчати». Вірш «Silentium» складається з 18 рядків, розділених на 3 секстини. Перша частина є закликом ліричного героя до читача: він велить йому мовчати, нікому не розкриваючи свою душу і свої сердечні пориви. Друга строфа аргументує ту позицію, яка висловлена в першій – поет пояснює своєму читачеві, чому саме він вважає, що мовчання необхідно.
Нарешті, третя строфа показує, що може статися з людиною, яка зважиться оголити свою душу перед світом. Тютчев описує всі загрози, які чекають людину і говорить про те, що найкращим виходом буде все те ж мовчання, про необхідність якого йшлося в першій строфі. Таким чином, композиція є кільцевою.
У цьому творі поєдналися два мотиви: традиційна для літератури тема поета й поезії і тема кохання. Автор розглядає проблему, що турбувала ще поетів-романтиків: чи все підвладне мовному оформленню і вираженню, чи, може, є речі, які залишаються невисловленими?
Автор використовує прийом психологічного паралелізму. Людина і природа живуть за однаковими законами. Як не можуть зрозуміти зорі того, чому вони мають блищати і згасати у височині, так і людина не може і не повинна намагатися зрозуміти, чому почуття раптово виникають і так само раптово зникають: «Нехай в безодні глибини / І сходять, і зайдуть вони, / Мов зорі ясні уночі: / Любуйся ними і мовчи».
Світ людської душі у цій поезії – живий і опредмечений, він існує ніби поза людиною («любуйся ними» – тобто своїми чуттями – «і мовчи»).
Тютчев «Silentium!» на русском
Молчи, скрывайся и таи
И чувства и мечты свои –
Пускай в душевной глубине
Встают и заходят оне
Безмолвно, как звезды в ночи,-
Любуйся ими – и молчи.
Как сердцу высказать себя?
Другому как понять тебя?
Поймёт ли он, чем ты живёшь?
Мысль изречённая есть ложь.
Взрывая, возмутишь ключи,-
Питайся ими – и молчи.
Лишь жить в себе самом умей –
Есть целый мир в душе твоей
Таинственно-волшебных дум;
Их оглушит наружный шум,
Дневные разгонят лучи,-
Внимай их пенью – и молчи!..
Тютчев «Silentium!» українською
Мовчи, заховуй од життя
I мрії, і свої чуття!
Нехай в безодні глибини
I сходять, і зайдуть вони,
Мов зорі ясні уночі:
Любуйся ними і мовчи.
Як серцю висловить себе?
Чи ж зрозуміє хто тебе?
Не зрозуміє слова він,
Бо думка висловлена — тлін.
Джерел душі не руш вночі:
Живися ними і мовчи.
В собі самому жить умій!
Є цілий світ в душі твоїй
Таємно-чарівливих дум;
Заглушить їх буденний шум,
I зникнуть, в сяйві дня мручи,
Ти слухай спів їх і мовчи!
Переклад М. Вороного
