Веллс «Країна сліпих» скорочено
Герої:
- Нун’єс – альпініст з Боготи, Колумбія
- Якоб – взяв опіку над Нун’єзом
- Медіна-Сароте – молодша дочка Якоба
Серед Еквадорських Анд, відрізана від усього світу, розташувалась Країна Сліпих. Давно її заселили декілька сімей перуанських метисів, які й утворили ціле поселення. Та одного дня в поселенні почалась хвороба – дорослі люди почали сліпнути, а діти народжувались зовсім сліпими. Тому один з мешканців країни вирушив по допомогу у великий світ. Та якраз, коли він пішов, сталось лихо – від виверження місцевого вулкану вхід у долину завалило. Тож мандрівник змушений був залишитись у великому світі. Напівсліпий він почав працювати в копальнях, але від туги невдовзі помер.
Час йшов, а мешканці долини сліпнули дедалі більше. Врешті, не залишилось жодної зрячої людини. Змінилось п’ятнадцять поколінь і люди забули, що означає мати зір. І от одного дня в Країну Сліпих потрапив чоловік із зовнішнього світу.
Нун’єс був провідником у групи англійців. Він пішов шукати каміння, щоб укріпити палатку для ночівлі, але зірвався з гори й полетів у провалля. Англійці вважали, що він помер. Проте дивом йому вдалось вижити. Загорнутий в кокон із снігу він впав неподалік Країни Сліпих.
Спочатку Нун’єс не міг зрозуміти що трапилось. Але згодом, усвідомивши, що тепер відрізаний від зовнішнього світу, почав ридати. Здавалось, що загибель близько. Та невдовзі він помітив верхівки дерев трохи нижче того місця, де опинився, і пішов туди. Дорога виявилась надзвичайно важкою, тож до Країни Сліпих хлопець дійшов обірваний і зовсім змучений. Коли ж він зрозумів де опинився, то одразу згадав давню легенду про це місце. В пісні, що склали про Країну Сліпих, були такі рядки: «В Країні Сліпих і кривий – король». Нун’єс зрозумів, що йому випав великий шанс.
Сліпі зустріли його насторожено, проте прийняли з добротою. Вони вважали, що він лиш нещодавно створений, тому й пересувається так незграбно. Парубок же почав розповідати про світ і зір, чим лиш насмішив своїх провожатих. Старійшини поселення визнали його щойно народженим природою, тому в нього й не працюють ще всі відчуття і часом він говорить нісенітниці. Його залишили спати, але Нун’єс не спав – він думав про дивину цього місця. Люди тут працювали вночі (в холодну пору), а спали вдень (в гарячу пору). Їхні очі були заплющені, ніби повіки назавжди склеїлись. Вони рухались завдяки слуху і нюху і робили це дуже впевнено. Жили завдяки хліборобству та городництву, тримали лам, з яких робили одяг і пили молоко. Їхній побут був простим і зрозумілим. Усі ділянки розділені, доріжки мали цифрові назви, а будинки були без вікон.
Декілька днів після свого прибуття Нун’єс намагався довести всім переваги свого зору – розповідав про красу навколишнього світу, про них самих, про світ за долиною. Але йому не вірили і вважали не сповна розуму. Одного дня він не витримав і вирішив втекти. Почавши свою втечу, він не очікував, що за ним так швидко пустяться сліпі. Вони йшли по його слідам впевнено і тому лякали його. Врешті-решт, після бійки і довгої погоні, Нун’єсу вдалось вирватись за стіну Країни Сліпих.
Два дні парубок провів в горах. Він був ледь живий від холоду й голоду і не мав змоги спуститись в зовнішній світ – це було надто небезпечно. Тому Нун’єс вирішив повернутись у Країну Сліпих. Він навмисне визнав свою помилку і погодився з усім, що йому говорили сліпі. Після хвороби його під опіку взяв чоловік Якоб. Нун’єс був для нього слугою, але парубок прийняв це. Та в Якоба була дочка Медіна-Сароте. Вона була найкрасивішою дівчиною в долині, проте ніхто зі сліпих цього не знав. Навпаки, за їхніми мірками дівчина не заслуговувала на чоловіка – в неї був некрасивий голос, а її шкірі не вистачало шовковистості, що було ідеалом серед тутешніх чоловіків.
Поступово Нун’єс та Медіна-Сароте зблизились. Вони закохались один в одного і парубок хотів просити її руки. Та, коли Якоб дізнався про його намір, то не хотів давати згоду на шлюб – Нун’єса вважали відсталим, не гідним дівчини. Закохані засумували. За деякий час старійшини вирішили, що Нун’єс хворий через свої очі, тому їх потрібно видалити. Так він стане нормальним, бо його очі погано впливають на його мозок. Коли парубку повідомили про це, він страшенно засумував. Заради коханої він погодився на операцію, але за час, який лишався до неї (7 днів), він все ще продовжував думати.
Нун’єсу не хотілось прощатись із зором, адже на світі є стільки красивих речей. Краса коханої, краса цього світу для нього навіки згасне, залишиться лише далеким спогадом, неймовірною казкою. Йому було гірко й прикро.
В останній день перед операцією він попрощався зі своєю коханою і довго гуляв. Нун’єс збирався просто піти в відокремлене місце і побути там, поки не настане час його жертви, але підняв очі і побачив ранок – ранок, подібний до ангела в золотих обладунках. Хлопець пішов вперед за стіну Країни Сліпих в гори.
Коли сонце схилилося до заходу, він більше не дерся: він був далеко і дуже високо. Він лежав спокійно, і на його обличчі була посмішка. Він милувався неймовірним краєвидом долини і гір, спостерігав за сонцем, яке поступово ховалось за горизонт і розумів, що це найпрекрасніше, що він бачив у своєму житті. Він був ніб задоволений вже тим одним, що вирвався з Країни Сліпих, де думав стати королем.
Сонце сховалось за обрієм. Настала ніч. В Країні Сліпих прокидалось життя. Нун’єс на схилі гори залишився милуватись красою світу.
Автор переказу – cup_of_flowers
Авторські права на переказ належить сайту dovidka.biz.ua
