Харукі Муракамі (1949) — популярний сучасний японський письменник і перекладач.
Харукі Муракамі біографія
Народився 1949 року в Кіото, давній столиці Японії, у родині викладача класичної філології.
У діда Харукі Муракамі, буддійського священика, був невеликий храм. Батько викладав у школі японську мову й літературу, а у вільний час також займався буддійським просвітництвом. Навчався за фахом «класична драма» на відділенні театральних мистецтв університета Васеда. 1950 року родина письменника переїхала в місто Асія — передмістя порту Кобе (префектура Хього).
1974 року відкрив свій джаз-бар «Пітер Кет» у районі Кокубундзі, Токіо. 1977 року переїхав зі своїм баром у більш спокійний район міста, Сендагая.
У квітні 1978 року під час бейсбольного матчу зрозумів, що міг би написати книгу. До цього часу не знає, чому саме. За словами самого Муракамі, «я просто зрозумів це — і все». Муракамі дедалі частіше залишався після закриття бару на ніч і писав тексти — чорнильною ручкою на простих аркушах паперу.
1979 року була опублікована повість «Слухай пісню вітру» — перша частина «Трилогії Пацюка». Отримав за неї літературну премію «Гундзо сіндзін-сьо» — престижну нагороду, яка щороку присуджується журналом «Гундзо» японським письменникам-початківцям, а трохи пізніше — премію «Нома» від провідного літературознавчого журналу «Бунгей» за те ж саме. Уже до кінця року роман-призер був розпроданий нечуваним для дебюту накладом — понад 150 тисяч примірників у твердій обкладинці.
1980 року опублікував повість «Пінбол–1973» — другу частину «Трилогії Пацюка».
1981 року Муракамі продав ліцензію на управління баром і став професійним письменником. 1982 року він закінчив свій перший роман «Полювання на овець» — третю частину «Трилогії Пацюка». Того ж року отримав за нього чергову премію «Нома».
1985 року вийшли друком дві збірки оповідань — «Повільною шлюпкою до Китаю» і «Хороший день для кенгуру». 1984 року побачила світ збірка оповідань «Світлячок, спалити сарай та інші історії».
1985 року опублікував роман «Країна Чудес без гальм і Кінець Світу» і отримав за нього премію «Танідзакі». Того ж року вийшла друком книга дитячих казок «Різдво Вівці» з ілюстраціями Сасакі Макі та збірка оповідань «Смертельний жар каруселі з конячками».
1986 року Муракамі поїхав з дружиною до Італії, а пізніше до Греції, мандрував по островах Егейського моря. У Японії вийшла збірка оповідань «Повторний наліт на булочну».
1987 року опублікував роман «Норвезький ліс». Переїхав до Лондона. А 1988 року в Лондоні Муракамі закінчив роботу над романом «Денс, Денс, Денс» — продовження «Трилогії Пацюка».
1990 року в Японії побачила світ збірка оповідань «Удар телепузиків у відповідь».
1991 року Муракамі переїхав до США і обійняв посаду стажиста-дослідника в університеті міста Принстон, штат Нью-Джерсі. У Японії вийшло 8-томне зібрання творів, куди увійшло все написане за 1979–1989 роки.
1992 року здобув ступінь ад’юнкт-професора Принстонського університету. Закінчив і опублікував у Японії роман «На південь від кордону, на захід від сонця». Виїхавши з Японії на Захід, прекрасно володіючи англійською мовою, уперше в історії японської літератури почав дивитися на свою батьківщину очима європейця:
«… Я поїхав у Штати майже на п’ять років, і раптом, живучи там, абсолютно несподівано захотів писати про Японію та про японців. Іноді про минуле, іноді про те, як там усе сьогодні. Легше писати про свою країну, коли ти далеко. На відстані можна побачити свою країну такою, яка вона є. До того я якось не дуже хотів писати про Японію. Я просто хотів писати про себе і свій світ», — згадував він в одному з інтерв’ю, які не дуже любить давати.
У липні 1993 року переїхав до міста Санта-Ана, Каліфорнія, читати лекції із сучасної (післявоєнної) світової літератури в університеті Вільяма Говарда Тафта. Відвідав Китай та Монголію.
1994 року в Токіо вийшли друком перші 2 томи роману «Хроніки заводного птаха», наступного року з’явився 3-й том «Хронік».
У Японії сталися відразу дві трагедії: землетрус у Кобе і заринова атака секти «Аум Сінрікьо». Муракамі почав роботу над документальною книгою «Підземка».
1996 року випустив збірку оповідань «Привиди Лексингтона». Повернувся до Японії й оселився в Токіо. Провів низку зустрічей та інтерв’ю з жертвами і катами «заринового теракту».
1997 року опублікував документальний двотомник про заринову атаку в токійському метро — «Підземка» і «Край обітований».1999 року опублікував роман «Мій улюблений sputnik». У 2000-му випустив збірку оповідань «Усі божі діти можуть танцювати».
Січень 2001-го — переїхав у будинок на березі моря в м. Оїсо, де і живе донині.
Серпень 2002-го — написав передмову до «Країні Чудес без гальм», що готувалася до друку в Москві.
У вересні 2002-го опублікував свій десятий художній роман, двотомник «Кафка на пляжі».
У лютому 2003 року випустив новий переклад роману Селінджера «Над прірвою в житі», який побив усі рекорди продажів перекладної літератури в Японії початку нового століття.
У червні–липні 2003-го разом із колегами з клубу мандрівників «Токійська сушена каракатиця» вперше побував у Р осії — на острові Сахалін. У вересні поїхав до Ісландії. У цей же час розпочав роботу над наступним романом, який був опублікований 2004 року під назвою «Післятемрява».
2006 року письменник отримав літературну премію імені Франца Кафки. Церемонія нагородження пройшла в Міському залі зборів у Празі, де номінанту була вручена невеличка статуетка Кафки і чек на 10 тисяч доларів.
2008 року в інтерв’ю інформаційному агентству Кіодо Муракамі повідомив, що працює над новим дуже великим романом. «Щодня зараз я сиджу за столом по п’ять-шість годин,— сказав Муракамі.— Я працюю над новим романом уже рік і два місяці».Письменник запевняє, що його надихає Достоєвський. «Він став продуктивнішим із роками й написав «Братів Карамазових”, коли вже постарів. Мені б хотілося зробити те ж саме». За словами Муракамі, він має намір створити «гігантський роман, якій би поглинув хаос усього світу та ясно показав напрям його розвитку». Саме тому письменник відмовився зараз від інтимної манери своїх ранніх тво- рів, які зазвичай писалися від першої особи. «Роман, який я тримаю у своїй голові, поєднує погляди різних людей, різні історії, що створює загальну єдину історію,— роз’яснює письменник.— Тому я повинен писати зараз від третьої особи».
2009 року Харукі Муракамі засудив Ізраїль за агресію в секторі Газа й убивство мирних палестинців. Про це літератор сказав в Єрусалимі, скориставшись трибуною, наданою йому у зв’язку з присудженням літературної Єрусалимської премії за 2009 рік: «У результаті атаки на сектор Газа загинуло понад тисячу людей, включаючи багатьох неозброєних громадян. Приїжджати сюди на отримання премії означало б створювати враження, що я підтримую політику використання військової сили. Однак замість того, щоб не бути присутнім і промовчати, я обрав можливість говорити».
«Коли я пишу роман,— заявив Муракамі,— у мене завжди в душі живе образ яйця, яке розбивається об високу міцну стіну. «Стіною” можуть бути танки, ракети, фосфорні бомби. А «яйце” — це завжди неозброєні люди, їх пригнічують, їх розстрілюють. Я в цій сутичці завжди на боці яйця. Чи є користь від письменників, які стоять на боці стіни?»
28 травня 2009 року в продаж у Японії надійшов новий роман письменника — «1Q84». Увесь стартовий наклад книги був розкуплений до кінця дня.
У вересні 2010 року у світ вийшов російський переклад книги Муракамі «Про що я говорю, коли говорю про біг». За словами автора, це зібрання «замальовок про біг, але ніяк не секретів здорового способу життя». «Щиро писати про біг,— говорить Муракамі,— означає щиро писати про самого себе».
