Паспорт твору Сергія Жадана “І жінка з чорним, як земля, волоссям…” допоможе визначити, яка тема, ідея, головна думка, художні засоби та виконати аналіз твору.
“І жінка з чорним, як земля, волоссям…” аналіз (паспорт твору)
Автор: Сергій Жадан
Збірка – “Вогнепальні й ножові” (2012)
Рід літератури – лірика
Жанр: Ліричний вірш
Вид лірики – інтимна
Тема: Зображення почуттів закоханого чоловіка, його внутрішнього світу.
Головна думка: кохання здатне підкоряти людину, робити її безумною, відчайдушною, готовою на будь-які вчинки, навіть руйнівні.
Художні засоби:
- Епітети – «жінка з чорним», «ранкове світло», «вечірні мороки», «гаряче листя», “постійні байки”, “старі поети”, «холодне й зелене небо», «невичерпна пам’ять».
- Порівняння – «чорне, як земля, волосся»
- Метафори – “Поміж заліза й гарячого листя, поміж стін і пташиних криків, поміж підземних русел, що переплелися, поміж усіх своїх снів і фріків”, “на портвейн перетворювати озерну воду”, “Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.”
- Гіпербола – “я готовий палити сусідські будинки”, “Я готовий позбавити міста керування”, “Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки”, “я вб’ю всіх старих поетів”.
- Повтори – “я готовий…”
Римування: Перехресне (АБАБ)
Образи вірша:
- Ліричний герой цього твору закоханий чоловік, одержимий жінкою, прагне її уваги, готовий змінювати світ і ламати усталені норми заради неї. Він готовий заради неї: “палити сусідські будинки”, “позбавити міста керування”, “вбити всіх старих поетів”. У його словах — ревнощі, відчай, агресія, але й безсилля. Він прагне бути єдиним у її світі.
- А жінка у цьому творі зображена як загадкова, незалежна, самодостатня. Вона існує у власному світі, водночас є недосяжною і буденною: ходить “на стадіони й ринки”, має телефон і флягу. Героїня постає як сила, що керує життям ліричного героя, хоча сама цього може й не усвідомлювати.
Вірш порушує одвічні питання кохання, самотності, взаємин чоловіка і жінки. Він відображає сучасний погляд на любов як на поєднання ніжності та пристрасті, свободи та залежності.
Сергій Жадан “І жінка з чорним, як земля, волоссям…”
І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.
Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.
Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.
Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.
Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.
Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.
Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Відкрити аудіокнигу на YouTube
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.
