Багато інфузорій живе в травних органах травоїдних ссавців: так, загальна вага інфузорій, що населяють рубець бика, тобто той відділ його шлунка, де корм піддається бродінню, досягає 3 кг.
Однак ці інфузорії не тільки не завдають шкоди здоров’ю травоїдним, але і сприяють перетравленню грубих рослинних кормів.
Інфузорії у шлунку жуйних тварин
Серед інфузорій є безліч видів, які ведуть ендопаразитичний спосіб життя, тобто які живуть всередині (в різних органах і тканинах) тварин-господарів. Особливо численні і різноманітні інфузорії, що населяють кишковий тракт жуйних тварин.
У жуйних (рогата худоба, вівці, кози, антилопи, олені, лосі) ці інфузорії у величезних кількостях населяють передні відділи шлунка. Шлунок жуйних складається з 4 відділів – рубця, сітки, книжки і сичуга. З них тільки сичуг відповідає шлунку інших ссавців: він має травні залози, в нього виділяються травні ферменти і соляна кислота. Реакція середовища в сичузі різкокисла.
Перші три відділи не мають травних залоз. Ці три відділи за походженням слід розглядати як нижні розширені частини стравоходу. Назви сітки і книжки дано за формою і характером складок їх внутрішньої стінки. Найбільший відділ – рубець. Проковтнута і майже не пережована рослинна їжа спочатку проходить в рубець. Сюди ж потрапляє велика кількість слини. У рубці їжа піддається складним процесам бродіння, які збільшують її засвоюваність. У цьому відділі у величезних кількостях живуть різноманітні мікроорганізми, що викликають процеси бродіння, які протікають в умовах нейтральної або слабколужної реакції. У рубці поряд з бактеріями мешкає маса найпростіших – дуже дрібних джгутикових та інфузорій, так як тут створюються досить сприятливі умови для їх розвитку.
З рубця через сітку їжа відригується в ротову порожнину, де додатково пережовується (жуйка). Проковтується знову харчова пережована маса в особливу трубку, яка утворена складками стравоходу, і йде вже не в рубець, а в книжку і звідти в сичуг, де піддається дії травних соків жуйного. У сичузі в умовах кислої реакції і наявності травних ферментів інфузорії гинуть. Потрапляючи туди з жуйкою, вони перетравлюються.
Кількість найпростіших у рубці (а також в сітці) може досягати колосальних величин. Якщо взяти краплю вмісту рубця і розглянути її під мікроскопом (при нагріванні, так як при кімнатній температурі інфузорії зупиняються), то в полі зору інфузорії буквально кишать.
Кількість інфузорій в 1 см3 вмісту рубця досягає мільйона, а нерідко і більш. Наповненість вмісту рубця інфузоріями в великій мірі залежить від характеру їжі тварини. Якщо їжа багата клітковиною і бідна вуглеводами і білками (трава, солома), то інфузорій у рубці відносно небагато. При додаванні в харчовий раціон вуглеводів і білків (висівки) кількість інфузорій різко збільшується і досягає величезних цифр. Потрібно мати на увазі, що існує постійний відтік інфузорій. Потрапляючи разом з жуйкою в сичуг, вони гинуть. Високий рівень кількості інфузорій підтримується їх швидким розмноженням.
У непарнокопитних (кінь, осел, зебра) в харчовому тракті теж є велика кількість інфузорій, проте локалізація їх в господаря інша. У непарнокопитних немає складного шлунка, завдяки чому можливість розвитку найпростіших в передніх відділах стравоходу відсутня. Зате у непарнокопитних дуже сильно розвинені товста і сліпа кишка, які зазвичай забиті харчовими масами і грають істотну роль в травленні. У цьому відділі кишечника, подібно до того як в рубці й сітці жуйних, є дуже багато найпростіших, переважно інфузорій, більшість яких також відноситься до загону ентодініоморф. Однак за видовим складом фауна рубця жуйних і фауна товстого кишечника непарнокопитних не збігаються.
