“Історія Тома Джонса, знайди” скорочено

Генрі Філдінг «Історія Тома Джонса, знайди» читати скорочено варто, щоб згадати сюжет твору про життя хлопчика, якого покинула матір.

“Історія Тома Джонса, знайди” скорочено

У будинок заможного сквайра Олверті, де він мешкає разом зі своєю сестрою Бріджет, підкидають немовля. Сквайр, який кілька років тому втратив дружину й дітей, вирішує виховати хлопчика як рідного сина. Згодом йому вдається знайти матір дитини — небагату сільську жінку Дженні Джонс. Ім’я батька хлопчика вона назвати відмовляється. Побачивши щире каяття Дженні, Олверті не віддає справу до суду, а лише висилає її з рідних місць, попередньо позичивши значну суму грошей.

Сквайр Олверті не припиняє пошуків батька дитини. Його підозра падає на сільського вчителя Партриджа, у якого Дженні тривалий час брала уроки латини. На вимогу Олверті справу передають до суду. Дружина вчителя, яка давно ревнувала чоловіка до Дженні, звинувачує його у всіх можливих гріхах. Попри заперечення Партриджа, суд визнає його винним, і Олверті висилає його із села.

Тим часом сестра сквайра Бріджет виходить заміж за капітана Блайфіла, і в них народжується син. Том Джонс — підкидьок, якого Олверті щиро полюбив, — виховується разом із юним Блайфілом. Однак жадібний і заздрісний капітан, боячись, що спадок Олверті дістанеться Томові, ненавидить хлопця й намагається всіляко зганьбити його в очах названого батька. Невдовзі капітан несподівано помирає, і Бріджет залишається вдовою.

З дитинства Том не вирізняється зразковою поведінкою. На відміну від Блайфіла — стриманого, побожного й старанного не по літах, — Том не має особливого завзяття до навчання і своїми витівками часто непокоїть Олверті та Бріджет. Проте в домі його люблять за доброту й чуйність. Блайфіл не бере участі в іграх Тома, зате постійно осуджує його вчинки й повчає, але Том не тримає на нього зла й щиро ставиться до нього як до брата.

З дитячих років Том дружить із Софією — дочкою сусіда Олверті, заможного сквайра Вестерна. Вони проводять багато часу разом і стають нерозлучними друзями.

Для виховання хлопців Олверті запрошує до дому богослова Твакома та філософа Сквейра. Наставники вимагають від учнів лише сліпого заучування їхніх уроків і не заохочують самостійного мислення. Блайфіл швидко здобуває їхню прихильність, сумлінно заучуючи всі настанови. Томові ж нудно повторювати за пихатими наставниками чужі істини, тому він знаходить собі інші заняття.

Увесь вільний час Том проводить у домі бідного сторожа, сім’я якого голодує. Юнак допомагає їм чим може, віддаючи свої кишенькові гроші. Дізнавшись, що Том продав свою Біблію та коня, подарованого Олверті, й передав гроші нужденним, Блайфіл і вчителі суворо засуджують його вчинок. Натомість Олверті зворушений добротою хлопця.

Є й інша причина, через яку Том часто буває в родині сторожа: він закоханий у Моллі, одну з його дочок. Легковажна дівчина швидко приймає його залицяння, і незабаром з’ясовується, що вона вагітна. Ця новина миттєво облітає всю округу. Софія Вестерн, яка давно кохає Тома, впадає у відчай. Сам Том, звиклий бачити в ній лише подругу дитинства, раптом помічає, як вона змінилася. Непомітно для себе він дедалі більше прив’язується до Софії, і ця прихильність переростає в кохання.

Том нещасний, адже вважає, що тепер змушений одружитися з Моллі. Та незабаром усе прояснюється: він застає Моллі в обіймах свого наставника — філософа Сквейра. Пізніше Том дізнається, що дитина Моллі не від нього, і він стає вільним від будь-яких зобов’язань.

Тим часом сквайр Олверті тяжко хворіє. Передчуваючи смерть, він віддає розпорядження щодо спадщини. Лише Том щиро переживає за названого батька, тоді як інші, зокрема й Блайфіл, думають лише про свою частку спадку. Незабаром приходить звістка про раптову смерть Бріджет, яка на кілька днів поїхала з маєтку. Проте вже того ж вечора Олверті стає значно краще, і він іде на поправку. Том так радіє його одужанню, що навіть смерть Бріджет не затьмарює його щастя. Святкуючи цю подію, юнак напивається, чим викликає осуд оточення.

Сквайр Вестерн мріє видати свою дочку Софію заміж за Блайфіла. Такий шлюб здається йому надзвичайно вигідним, адже Блайфіл є спадкоємцем більшої частини маєтку Олверті. Не зважаючи на думку доньки, Вестерн поспішає отримати згоду на весілля від Олверті. День шлюбу вже призначено, однак Софія несподівано заявляє батькові, що ніколи не стане дружиною Блайфіла. Розгніваний Вестерн замикає дочку в кімнаті, сподіваючись, що вона змінить своє рішення.

Тим часом у Блайфіла, який з дитинства потай ненавидів Тома, побоюючись, що спадщина дістанеться йому, визріває підступний план. Він навмисно перебільшує й перекручує події та розповідає Олверті про нібито негідну поведінку Тома в день, коли сквайр був при смерті. Оскільки слуги бачили, як Том напідпитку гучно веселився, Блайфіл переконує Олверті, що хлопець радів його близькій смерті й сподівався швидко заволодіти спадком. Повіривши наклепу, розгніваний Олверті виганяє Тома з дому.

Том пише Софії прощального листа. Він щиро кохає її, але вважає, що не має права просити її руки, адже приречений на злиденне й мандрівне життя. Залишивши маєток, Том вирішує податися в матроси. Софія ж, утративши надію переконати батька не видавати її за ненависного Блайфіла, тікає з дому.

У провінційному готелі Том випадково зустрічає Партриджа — того самого вчителя, якого Олверті колись вигнав із села, вважаючи батьком знайденого. Партридж запевняє Тома у своїй невинності й просить дозволу супроводжувати його в подорожах.

Дорогою до міста Ептона Том рятує від насильника жінку на ім’я місіс Вотерс. У міському готелі вона, захопившись вродливим юнаком, легко спокушає його.

Тим часом Софія, прямуючи до Лондона в надії знайти прихисток у давньої подруги родини, також зупиняється в ептонському готелі. Вона з радістю дізнається, що Том перебуває там само, але, почувши про його зраду, у розпачі залишає в його кімнаті свою муфту як знак того, що їй усе відомо, і в сльозах залишає місто. Випадково в тому ж готелі зупиняється й кузина Софії — місіс Фітцпатрік, яка втекла від жорстокого й розпусного чоловіка. Вона пропонує Софії подорожувати разом і переховуватися від переслідувачів. Невдовзі після їхнього від’їзду до готелю прибувають розлючений батько Софії та містер Фітцпатрік.

Уранці Том здогадується, чому Софія не захотіла з ним зустрітися. Він в розпачі залишає готель, сподіваючись наздогнати кохану й випросити в неї вибачення.

У Лондоні Софія знаходить леді Белластон. Та вислухавши її історію, обіцяє допомогу.

Незабаром до Лондона прибувають і Том із Партриджем. Після довгих пошуків Том дізнається, де перебуває Софія, проте її кузина й леді Белластон всіляко перешкоджають їхній зустрічі. У леді Белластон є власні мотиви: попри різницю у віці, вона пристрасно закохується в Тома й намагається його спокусити. Том розуміє її наміри, але не припиняє спілкування, адже сподівається через неї вийти на Софію і водночас не має жодних коштів до існування. Він приймає її гроші та подарунки, проте намагається зберігати певну дистанцію.

Якось Том випадково зустрічає Софію, але, вислухавши його, вона відмовляється пробачити зраду. Том у відчаї.

У будинку, де Том і Партридж винаймають кімнату, мешкає містер Найтінгейл. Між ним і Томом швидко зав’язується дружба. Найтінгейл кохає Нансі — дочку господині, місіс Міллер. Том дізнається, що Нансі вагітна, але Найтінгейл боїться одружитися, адже його батько наполягає на шлюбі з багатою нареченою заради посагу. Підкорившись волі батька, Найтінгейл потай залишає дім, залишивши Нансі листа з поясненням. Згодом Том дізнається, що зневірена дівчина навіть намагалася накласти на себе руки.

Том вирушає до батька свого легковажного приятеля і оголошує йому, що той уже повінчаний із Нансі. Найтінгейл-старший змирився з цією новиною, а місіс Міллер і її дочка спішно готуються до весілля. Відтепер Нансі та її мати вважають Тома своїм рятівником.

Леді Белластон, шалено закохана в Тома, постійно вимагає від нього побачень. Усвідомлюючи, як багато він їй завдячує, Том не може відмовити. Та згодом її домагання стають для нього нестерпними. Партридж радить йому вдатися до хитрого плану: написати леді Белластон листа з пропозицією шлюбу, адже, зважаючи на думку світського товариства, вона не наважиться погодитися на шлюб з чоловіком, який вдвічі молодше за неї. А він, скориставшись цим, матиме право припинити з нею стосунки. План вдається втілити, але розгнівана жінка вирішує помститися Тому.

За Софією, яка й надалі мешкає в домі леді Белластон, починає залицятися заможний лорд Фелламар. Він робить дівчині пропозицію руки й серця, але отримує категоричну відмову. Підступна леді Белластон пояснює лордові, що серце Софії нібито належить убогому пройдисвітові. Вона натякає: якщо Фелламару вдасться позбутися суперника, Софія стане вільною.

Том відвідує місіс Фітцпатрік, бажаючи поговорити з нею про Софію. Виходячи з її будинку, він несподівано зустрічає її чоловіка. Ревнивий Фітцпатрік, який нарешті вийшов на слід утікачки та дізнався, де вона мешкає, приймає Тома за її коханця й ображає його. Том змушений вихопити шпагу й прийняти виклик. Під кінець поєдинку Фітцпатрік падає, поранений шпагою Тома. У цей момент з’являється група кремезних чоловіків: вони хапають Тома, передають його констеблю, і той опиняється у в’язниці.

З’ясовується, що лорд Фелламар підіслав матросів із наказом силоміць завербувати Тома на корабель, натякаючи, що хоче позбутися його. Однак, заставши Тома під час дуелі, матроси вирішують просто здати його поліції.

До Лондона приїздить батько Софії — сквайр Вестерн. Він знаходить доньку й оголошує, що до приїзду Олверті та Блайфіла вона перебуватиме під домашнім арештом і чекатиме на весілля. Бажаючи помститися Тому, леді Белластон показує Софії лист із пропозицією шлюбу, який той колись написав. Незабаром дівчина дізнається, що Тома звинувачують у вбивстві й тримають у в’язниці.

До Лондона прибуває й Олверті разом із Блайфілом та зупиняється в будинку місіс Міллер. Олверті є її давнім добродієм: свого часу він допоміг жінці, коли вона після смерті чоловіка залишилася з двома малими дітьми без засобів до існування. Дізнавшись, що Том — прийомний син сквайра, місіс Міллер розповідає Олверті про шляхетність і доброту юнака. Проте Олверті все ще вірить наклепам, і ці слова не переконують його.

Найтінгейл, місіс Міллер і Партридж часто відвідують Тома у в’язниці. Незабаром до нього приходить і місіс Вотерс — жінка, випадковий зв’язок із якою став причиною сварки Тома із Софією. Після від’їзду Тома з Ептона місіс Вотерс познайомилася з Фітцпатріком, стала його коханкою й подорожувала разом із ним. Дізнавшись про поєдинок Фітцпатріка з Томом, вона поспішає провідати ув’язненого. Том із полегшенням дізнається, що Фітцпатрік живий і серйозно не постраждав.

Партридж відкриває Томові страшну правду: жінка, яка називає себе місіс Вотерс, насправді є Дженні Джонс — рідною матір’ю Тома. Юнак приходить у жах, усвідомивши, що ненароком згрішив із власною матір’ю. Не вміючи зберігати таємниці, Партридж розповідає про це Олверті, і той негайно викликає Дженні до себе.

Поставши перед колишнім господарем і дізнавшись від нього, що Том — саме те немовля, яке вона колись підкинула, Дженні наважується розповісти всю правду. З’ясовується, що ні вона, ні Партридж не мають стосунку до народження дитини. Батьком Тома був син давнього друга Олверті, який прожив у його домі рік і помер від віспи, а матір’ю — рідна сестра сквайра, Бріджет. Боячись осуду брата, Бріджет приховала від нього народження дитини й за щедру винагороду вмовила Дженні підкинути немовля до будинку Олверті.

Старий слуга зізнається сквайрові, що Бріджет на смертному одрі відкрила йому свою таємницю й написала братові листа. Однак слуга передав його Блайфілу, бо Олверті тоді був без тями. Лише тепер сквайр усвідомлює підступність Блайфіла, який, прагнучи заволодіти спадком, приховав правду про те, що Том є рідним племінником Олверті.

Невдовзі Олверті отримує листа від колишнього наставника хлопців — філософа Сквейра. Перед смертю той кається й зізнається, що знав про наклеп Блайфіла на Тома, але не наважився викрити правду. Так Олверті остаточно переконується, що лише Том щиро переживав за нього, коли він був на межі життя і смерті, а його радість була викликана не жадобою спадку, а щирим полегшенням від одужання названого батька.

Дізнавшись усю правду, Олверті кається у своїх помилках і проклинає невдячного Блайфіла. Оскільки Фітцпатрік не висуває Тому звинувачень, юнака звільняють із в’язниці. Олверті просить у Тома пробачення, але той великодушно ні в чому його не звинувачує.

Найтінгейл пояснює Софії, що Том і не збирався одружуватися з леді Белластон, а лист із пропозицією був написаний за його порадою. Том приходить до Софії й знову просить її руки. Сквайр Вестерн, дізнавшись, що Олверті має намір зробити Тома своїм спадкоємцем, охоче дає згоду на шлюб. Після весілля закохані переїжджають у село й щасливо живуть далеко від міської метушні