Юрій Андрухович “Астролог” аналіз

Аналіз вірша “Астролог” Юрія Андруховича допоможе підготуватися до уроку та скласти літературний паспорт твору.

Юрій Андрухович “Астролог” аналіз вірша (паспорт)

Автор – Юрій Андрухович

Збірка – «Екзотичні птахи і рослини» (1991)

Жанр – Вірш має риси балади.

Тема – неординарна особистість у навколишньому світі. Для героя цієї поезії бути астрологом  – не просто якась робота чи заняття, а спосіб життя:

«У нього палка потреба,
У нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…».

Мотив твору — пошук людиною свого призначення, прагнення самореалізації.

Віршовий розмір – дактиль

У вірші Андрухович іронічно розповідає про безіменного середньовічно­го астролога, який живе у Львові. До астрології як своєрідного передбачення майбутнього автор ставиться з не меншою іронією, ніж до її убогого служителя, який живе на горищі.

Ліричний герой зображений як людина творча, але для більшості людей — це дивак. За довгі роки він не накопичив ніяких статків, добровільно відмовляється від простих побутових вигод, живе на горищі, хоча «там зимно, там вітер свище». Передбачення астролога нікому не потрібні, бо вони не збуваються. Але герой продовжує передбачати майбутнє, його притягує до себе «окраєць нічного неба». Проходять роки, проте чоловік залишається вірним собі. Він має поетичний дар, може бачити й відчувати навколишню красу. Звичайно ж іноді його охоплює зневіра: «І взявши голову в руки, / Він крикне собі з розпуки: “Чого я марную роки?!”».

Цей вірш має відкритий фінал (ознака постмодерну). Але кожному зрозуміло, що ліричний герой повернеться на горище, бо він навіть у хвилину зневіри називає своє заняття «святою морокою».

Автор показує двоїстість міста, його висоту і низькість водночас. «У сутінках мерехтіння/ і сонце межує з тінню» – постійний рух, мінливість міста.

Художні засоби:

• епітети – нічного неба, голодні роти, полудневу пору, крило ажурне, творіння пухке й безжурне
• метафори – небо лоскочуть вії,
• Неологізм – «собі пілігримить» (земля).
• Повторення –  «Забуду святі мороки»

Юрій Андрухович “Астролог” вірш

У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними «ахи»,
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
Земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.

(Балконне крило ажурне
й сентиментальне, мов танґо,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
«Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки…»