Сюжет поеми Франка «Іван Вишенський» розповідає про завершення життєвого шляху Івана Вишенського.
Франко «Іван Вишенський» сюжет
Поема складається з 12 частин.
В першій частині подано художній образ Афонської гори, розповідається про те, як гора стоїть, «облита дивним морем», як «природа-мати…тут працює» над нею, але при цьому гора все одно «спить». Лише тричі на день по горах лунає голос дзвонів.
В другій частині розповідається про «дзвони, які дзвонять у неділю по вечірні», а саме про перелік причин, через які вони лунають: Афон «дзвонить» у разі смерті послушника монастиря, ченця, ієромонаха, а також у разі, коли хтось із живих “сходить на «остатній ступінь», тобто бажає завершити свій земний шлях наодинці в молитвах. В печерах оселяються ті, хто дійшов вже до останнього ступеню аскетизму.
У третій і четвертій частині розповідається про відправлення Івана Вишенського у печеру, де він планує закінчити своє земне життя у молитві з Богом. Ігумен переконується у тому, що старця вже ніщо не тримає на Землі, і благословляє на аскетичне завершення життя.
У п’ятій частині передаються роздуми Вишенського про свій вибір.
Так балакав сам до себе
у яскині своїй старець,
що ще вчора звавсь Вишенський,
а сьогодні вмер для всіх.
Старець згадує свою матір та дитинство.
В шостій частині автор розповідає, що минає день за днем, нікого не бачить старець у своїй печері. Якось до нього «заходять» павук і муха — «щось живеє ворухнулось!». Бачить чоловік, що павук вбиває муху, знову хоче обірвати павутиння, але зупиняється, бо розуміє, що така божа воля.
В розділах VII, VIII продовжується розповідь про роздуми старця в печері, його роздуми про «вишневий цвіт з України». Старець не розуміє: «невже я не забув? Невже ж та Україна…ще для мене не чужа?».
У дев’ятій частині до Афону припливає козацька барка. Спочатку старцю здавалося, що то за ним, але як вона сховалася, «він зітхнув».
А наступного дня (X розділ) разом із кошем із їжею до старця надходить лист, у якому православні просять Вишенського повернутися в Луцьк і допомогти своїм «братам»; для роздумів йому надається доба. Його просять допомогти захистити рідну землю від важких ударів супротивників. З усіх боків пригнічений народ — пани і воєводи, “пастирі духовні поробилися вовками”.
В одинадцятій частині Іван Вишенський довго вагається, але приймає рішення залишитися в печері: «Ні, не зраджу свого Бога, не зломаю заповіту і ярмо хреста отсього до могили донесу»; і не відкликається на голос посланців наступного дня.
У дванадцятій частині розповідається про подальші дії старця. Увечері він сидить біля входу в печеру, перечитує отриманий лист і вдається до роздумів. Іван Вишенський доходить висновку, що залишатися в печері при тому, що його брати, Україна в небезпеці, і він міг би їм допомогти — злочин. Він кричить, прагнучи зупинити барку, але його не чують. Тоді він звертається до Ісуса Христа, благаючи його надати можливість виправити ситуацію і приєднатися до братів-православних. Його молитву почуто, й Іван ступає по «золотистому шляху» (сонячному променю) і опиняється на човні. Єдине, що нагадує про перебування старця в печері, — білий хрест, мов скелет всіх мрій, ілюзій, і невпинний моря шум.
