«Каторжна» Грінченко аналіз – тема, ідея, жанр, головні герої, проблематика допоможуть підготувати літературний паспорт твору.
Грінченко «Каторжна» аналіз (паспорт)
Автор – Б.Грінченко
Рік видання – 1888
Літературний рід – епос
Жанр– соціально-психологічне оповідання
Тема «Каторжна» — розповідь про життя дівчини-сироти Докії. Показ розвитку особистості.
Ідея – утвердження любові і добра як відповіді на жорстокість світу.
Головні герої
- Докія – її називали каторжною, бо вона була відлюдькуватою. Її всі ображали, ніхто не любив дівчинку. Докія залишилася напівсиротою у 7 років.
- батько та мачуха Докії – не любили дівчинку, мачуха навіть навчала свої дітей бити дівчинку. Батько зловживав спиртним, він теж не любив дочку, постійно сварив.
- Семен, якого покохала Докія, був шахтарем.
- дівчинка Санька – єдина плакала, коли Докія померла.
Проблематика «Каторжна» – батьки і діти, мораль суспільства, жорстокість людей.
Автор розкриває проблему нещасного дитинства та його впливу на усе життя людини, і проблема людської черствості й байдужості, і проблема любові.
Сюжет “Каторжна”
- І частина – гірке дитинство і безрадісна юність героїні;
- ІІ частина – Докія віддається щирому почуттю до хлопця-шахтаря;
- ІІІ частина – підла чоловіча зрада.
В оповіданні «Каторжна» Б. Грінченко виявив себе як майстер психологічної прози. Він не тільки зображує зовнішні дії та вчинки людини, а й досліджує внутрішні спонукальні чинники, що зумовлюють поведінку героїні.
Композиція
♥експозиція – розповідь про тяжке дитинство Докії без ласки та любові
♥зав’язка – розмова з калиною
♥розвиток дії – зустріч з Семеном, зародження кохання
♥кульмінація – зрада Семена, пожежа
♥ розв’язка- смерть Докії
Основна думка «Каторжна»
- Життя в злобі, нелюбові приводить до злочину.
- Людина не може жити без любові, добра.
- Байдужість до страждань інших — таке ж зло.
- Багато в житті залежить не тільки від тих, хто поряд, а й від самої людини.
- Утвердження прагнення людини до любові, добра.
План твору «Каторжна»
1. Дівчинка з вовчим поглядом
2. Непрості відносини з мачухою
3. Докія плаче біля калини
4. Мачуха зрубала калину
5. Зустріч з Семеном
6. Закохана Докія
7. Зрада Семена
8. Бажання помститися
9. Самопожертва Докії
“Каторжна” – це історія дівчини Докії, обділеної материнською любов’ю і ласкавим словом. Твір захищає право живої істоти любити і бути любленою, бути захищеною у цьому жорстокому і беззахисному світі.
Напівсирота Докія після того, як у дім увійшла зла мачуха, замкнулася в собі, перетворившись на «каторжну». Це була реакція на відсутність щодо неїдоброти й ласки, якими сама дівчинка змогла б наділити багатьох. Дитинство її особливо безрадісне: після смерті матері батько приводить до хати мачуху. У портреті семирічної Докійки автор підкреслює понурість (дивилась «все з-під лоба» чи «у землю очі втупивши»), а в характері — запеклість («Ні пари з уст! Ні сльозинки з очей, мов їй і не болить!»). Такою зробили її знущання мачухи, п’яна байдужість батька, бездушність сільського оточення та ще огидне прізвисько, яким дівчинку звали усі без винятку. Навіть ті, хто пам’ятав ім’я, доповнювали його епітетом — «ота каторжна Докія». Уже в першому абзаці творуГрінченко шість разів уживає слово каторжна.Не знаходить розуміння Докійка і серед селянських дітей, вони теж з неї знущаються. Єдиною подругою дівчинки стає калина, до якої вона потайки приходить в особливо тяжкі хвилини: «Калинонько, — каже, — моя червоная, рідна моя матінко! Покрий мене своїм листоньком зеленим, своїми ягідками червоними! Одна ти в мене рідная, улюбленая! — каже, а сама плаче…»
Твір композиційно поділений на три частини. У першій змальоване гірке дитинство і безвідрадна юність Докії. Автор показує взаємини дівчинки з іншими членами родини, зокрема дітьми. До них горнеться спрагле любові серце, проте наражається на спротив або й знущання. Навіть півторарічного хлопчика — улюбленця Докії — мачуха научає: «Бий кулачком, кулачком її…». І зацькована, але нескорена дівчинка («всі були їй вороги і вона всім ворог») шукає прихистку в куща калини, що ріс у гущавині. Однак заповзялося життя на дівчинку: мачушині діти знайшли сховок, а мачуха під корінь зрубала єдину радість дитячу — калиновий кущ. У цій багатій зоровими образами сцені Борис Грінченко особливо тонко вловлює і відтворює психологічний стан дитини, її розпуку в найвідчайдушніших вчинках: Докія цілувала руки мачушині, затуляла власним тілом останні калинові стеблини — не допомогло!
Ознаки екзистенціалізму (представники цієї літературної течії прагнули збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського буття) виразно проступають у цьому творі: самотність, страждання і відчай переповнюють життя героїні; оточення нав’язує їй свою волю, свою мораль; і особистість мусить протидіяти. Так, власне, і стається. Однак протест Докія висловлює дещо пізніше. Хоч вдача не змінилась, портретна характеристика героїні, що подорослішала, увиразнюється. Сільські парубки задивлялися «на її стан високий, рівний, на її очі темні, на коси чорні, на брови…». Зауважив те все й хлопець-шахтар, що грав на вечорницях, куди мачуха послала Докію за позичкою. Він вперше заговорив до неї по-людськи. І відтепліле серце потягнулося на поклик юнака — дівчина покохала щиро і віддано. Усю нерозтрачену любов свого серця віддала Докія Семенові. У третій частині твору ми довідуємося про підлу чоловічу зраду, цинічно «присмачену» проклятим прізвиськом «каторжна». Немов остання крапля впала у чашу терпіння людського і переповнила її. Докія зважується на помсту. Вона підпалює хату, де відбуваються вечорниці. Але в останній момент згадує про маленьку симпатичну дівчинку Саньку — безвинне створіння, що може згоріти разом з усіма, і починає власним тілом гасити вогонь. Докія гине в страшних муках від опіків, так і не зрозумівши, чому світ був до неї особливо жорстоким. Борис Грінченко завершує твір, апелюючи до читача запитанням: «За що стільки муки, горя та сліз додають людям люди, коли й так життя таке коротке і таке сумне?». Прихильність Докії до малої дитини перемогла усі жалі до кривдників. Вибираючи в екстремальній ситуації між добром і злом, любов’ю і помстою, головна героїня керувалася добром і любов’ю, на їх вівтар вона поклала власне життя.
Однак жорстока мачуха позбавляє сироту єдиної подруги — на зло їй вирубує кущ, якому Докія довіряла всі свої біди й жалі. Вирубування калини — характерний фольклорний мотив. В оповіданні, як і в народних піснях, він символізує страшну ненависть. Зростаючи, дівчинка тільки й чула на свою адресу і вдома, і на вулиці глумливе прізвисько «каторжна».
Підрісши, як і всі дівчата, Докія чекає свого нареченого. Її долею стає шахтар Семен. Він так заполонив серце дівчини, що впізнати її було неможливо: «Ох, любила ж вона! Так любила, що всю душу віддала і назад не думала брати… Ночі тихії, зірки небеснії! Тільки ви чули й бачили. Світе мій ясний, світе мій красний».
Однак не судилося щастя Докії: її підло зрадив Семен. Зневажена дівчина мститься хлопцеві, але й сама гине тому, що у фатальну мить свого життя вона пройнялася вболіванням за маленьку дівчинку Саньку, яка була в палаючому будинку. «За що?» — це останнє запитання, з яким Докія помирає і яке повторює оповідач. Цим він спонукає нас, читачів, замислитися над тим, чому так багато горя й сліз інколи завдають люди і чому душа не завжди відкрита щирому співчуттю.
Переслідуваний царатом, Грінченко залишався в немилості й у комуністичну добу, хоча сповідував ліві, революційні політичні погляди. Йому не простили українського патріотизму, державницької позиції, великої праці задля пробудження національної самосвідомості народу. Понад тридцять років твори письменника були заборонені, його ім’я замовчувалося.
Нині творчий доробок митця широко вивчається в школах, його ім’ям названо вулиці й бібліотеки в містах і селах України, Київський міський педагогічний університет.
