Микола Куліш “Мина Мазайло” скорочено читати, варто щоб знати цікаву історію про міщанство і українізацію. Якщо ви хочете відновити короткий зміст пєси, то можете прочитати “Мина Мазайло” переказ за 5-10 хв.
Персонажі “Мина Мазайло”
Мина Мазайло —харківський службовець середніх літ.
Лина (Килина)
Мазайло —його дружина.
Рина (Мокрина) – дочка Мини
Мазайло —їхня дочка.
Мокій —їхній син.
Уля —подруга Рини.
Тьотя Мотя —сестра Мини з Курська.
Тарас Мазайло —дядько Мини з Києва.
Баронова —Козино —вчителька «правильних проізношеній» російської мови.
Тертика
Губа —комсомольці, друзі Мокія
Аренський
“Мина Мазайло” скорочено по діях
Події у творі “Мина Мазайло” відбуваються у період 1930-тих років, в період найбільшого поширення українізації. Герої знаходяться в домі Мини Мазайла на Н—ській вулиці, 27, Холодної Гори м. Харкова.
1 дія короткий зміст
1
У квартирі родини Мазайлів тривають суперечки щодо зміни прізвища. Рина ділиться з подругою Улею, що її батько, Мина Мазайло, вирішив змінити їхнє «малоросійське» прізвище на «благородніше» російське, бо вважає його ганьбою для сім’ї. Ще й вчительку, яка б навчила його правильної російської вимови шукає.
У той же час її брат Мокій, навпаки, захоплюється українською мовою, традиціями, пише по ночах вірші і навіть пропонує додати до прізвища загублену частину “Квач”.
Щоб втілити свій задум батько Рини вирушає до загсу, щоб дізнатися, чи можливо це зробити і чи має він право примусити Мокія.
2
Мати пише секретного листа в цій справі до тьоті Моті в Курськ, щоб вона якнайшвидше приїжджала на допомогу. Рина вважає, що потрібно було слати телеграму, бо поки лист дійде та тітка приїде, може статися, що завгодно.
Рина намагається переконати Улю привернути увагу Мокія, закохати його аби відвернути його від української тематики. Уля, трохи сумніваючись, зрештою ж погоджується.
З
Рина все ж вмовляє матір написати в Курськ тьоті Моті телеграму. Разом вони пируть такий текст: «Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно».
Рина розуміє, що у цій ситуації може допомогти Уля і знову просить подругу закохати в себе Мокія. Уля не знає, як до цього серйозного хлопця підступитися. Рина вмовляє її піти до Мокія, використовуючи “український підхід” у спілкуванні.
Рина і Уля ідуть в кімнату до Мокія.
4
Мати каже Рині, що телеграму до тітки потрібно скоротити, бо в ній 13 лів, а має бути 10.
5
Мокій, молодий хлопець із мрійливим, але трохи злим поглядом, заходить у кімнату, де його сестра Рина розмовляє з подругою Улею Розсохою. Він збирається докорити Рині, але, побачивши гостю, зупиняється. Рина представляє брата Улі й просить пояснити значення українського слова «бразолійний». Мокій роз’яснює, що це слово означає «темно-синій». Потім він хоче піти, але дівчата затримують його, задаючи ще одне питання про слово «бринить».
Хлопець починає пояснювати, але потім згадує, що сестра уже якось розпитувала про це слово, коли просила його натерти підлогу замість неї. Рина ж вдає, що не пам’ятає цього і просить брата пояснити це слово для Улі.
Мокій із захопленням пояснює різні значення цього слова:
«Бринить» має декілька нюансів, відтінків. По—українському кажуть: орел бринить. Це означає — він високо, ледь видко — бринить… Можна сказати — аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледь примітний такий, бринить… Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки—тільки береться, вона ще неясна — бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чути пісню… (З гумором.) Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.
Рина помічає, що між братом і подругою починається розмова, і радіє цьому. Вона говорить, що Уля любить українські фільми, але Мокій відповідає, що гарних українських кінокартин небагато. Рина пропонує братові піти з Улею до кіно, але він спочатку відмовляється, посилаючись на комсомольські збори. Під час розмови Уля запевняє Мокія, що її дуже цікавить українська мова. Він ділиться своїм роздратуванням через неправильно написані українські афіші й обіцяє показати одну з них.
Коли Мокій виходить по афішу, Рина радить Улі йти до його кімнати, щоб продовжити розмову. Вона пояснює, що Мокій буде радий поділитися знаннями зі словників і книжок, і це може стати їхньою спільною темою. Уля спершу вагається, чи зможе підібрати правильні питання, але все ж вирішує спробувати. Зібравшись із духом, вона йде до кімнати Мокія, щоб продовжити розмову.
6
Рина йде до матері і запитує чи вона скоротила телеграму до тітки. Матір, каже, що все зробила і відправила. І показує копію: «Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди»…
Рина злиться, бо тітка такої телеграми ніколи не отримає. Бо вона адресована Курському ринку. Вона вирішує сама написати телеграму.
7
До кімнати забігає Мина Мазайло, захеканий і схвильований. Він випиває води, заспокоюється і ділиться переживаннями про візит до загсу. Мазайло зізнається, що дуже хвилювався: йому здавалося, що службовець може виявитися українцем і не схвалити зміну прізвища. Він згадує, як стояв перед працівником загсу, намагаючись пояснити своє бажання змінити прізвище, яке, на його думку, стало причиною насмішок і проблем у житті. Врешті він побачив список тих хто міняє прізвище і це викликало у Мазайла радість і полегшення.
Родина починає обговорювати варіанти нового прізвища, пропонуючи звучні й аристократичні варіанти, такі як Сіренський, Розов, Тюльпанов або Фон-Лілієн. Однак постає питання, як переконати Мокія, який навряд чи схвалить ідею. Мазайло заявляє, що змусить сина змиритися із цим рішенням, навіть силою, якщо буде потрібно. Проте Рина застерігає батька, щоб він поки що мовчав, адже Мокій може зреагувати непередбачувано.
Мазайло також повідомляє, що вже найняв учительку з “правильних російських вимов”. Це жінка з аристократичним прізвищем Баронова-Козино, яка, за його словами, досконало володіє російською мовою.
Мати й дочка, побоюючись протестів Мокія, вирішують почекати приїзду тьоті Моті з Курська, яка, на їхню думку, допоможе переконати Мокія змінити прізвище. Однак пропозиція Рини запросити ще й дядька Тараса з Києва викликає у Мазайлихи жах, адже цей родич, палкий прихильник української культури, може тільки ускладнити ситуацію. Вона зауважує, що навіть кури у дядька Тараса “говорять по-українському”.
8
Мокій говорить з Улею про українські прізвища. На його думку, “Мазайло—Квач” – це оригінальне, демократичне, живе прізвище. А заяложені, солодко—міщанські прізвища: Аренський, Ленський, Юрій Милославський йому не подобаються… Взагалі Мокій вважає, що українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні…
Уля каже Рині, що йде з її братом у кіно.
2 дія скорочено
1
Через два дні Рина допитувалася в Улі, чи вдалося їй закохати в себе Мокія. Уля розповідає, що вони ходили в кіно, він пригощав її зельтерською водою з сиропом, купляв печиво, провів додому, і навіть постояв трохи біля її воріт. Під час прогулянки Мокій пояснював їй українські слова та образи з народної творчості, звертаючи увагу на особливості мови, зокрема на те, як називаються «зрачки» — «чоловічками», або як в українських думах описується рух «білих ніжок». Також він розповів про Чумацький Шлях і його зіркові символи, пояснюючи значення слова «розсоха» через астрономічні образи.
Рина дійшла висновку, що Мокій принаймні починає закохуватись, і закликала Улю діяти активніше, аби переключити його мрії з української мови на її красу. Уля зауважила, що Мокій надто незвичайний, захоплений словами й ідеологією, але Рина переконувала її, що варто використовувати власну привабливість.
2
Увійшов Мокій з книжкою, олівцем і сантиметром. Уля попросила його поради, яку книжку їй взяти почитати, вдаючи зацікавлення його інтересами. Мокій порадив їй почитати етнографічне й антропологічне дослідження української культури. Уля похвалила книжку, зазначивши її гарне оздоблення, і запитала, як по-українському сказати про «золотий обріз». Мокій із захопленням пояснив, що це звучить як «книжка з золотими берегами», і додав, що це слово має багато значень, наприклад, «золоті береги» у тканині або «пуститися берега» у житті.
Мокій почав розповідати Улі про багатство української мови, перераховуючи тридцять синонімів до слова «говорити» (казати, мовити, базікати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, балакати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…), кожен із яких має власний відтінок значення.
Уля з удаваним захопленням слухала, підтримуючи його ентузіазм.
З
До квартири заходить суха, потерта дама у довоєнному вбранні. Це Баронова—Козино, вчителька Мини «з правильних проізношеній». Уля відповідає, що її папа помер три роки тому, вона певне помилилася.
Мокій здогадується, що то до його батька. Каже: «Може, до Мазайла ви прийшли?» Вчителька радіє, що згадала нарешті прізвище, і каже: «Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам’ятовувати прізвища, бо не сьогодні—завтра має змінити його у загсі на інше… Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?» Мокій гнівається і кричить: «Однині… у мене папи нема!»
4
До кімнати заходить Мазайло та відразу звертається до Баронової-Козино, наголошуючи, що давно чекає на неї. Учителька виправдовується, пояснюючи, що їй сказали, ніби Мазайло помер, і через це сталася плутанина. Мазайло, не звертаючи уваги на це, запрошує її до кімнати, а Мокій категорично протестує, заявляючи, що не дозволить жодної лекції.
Звернувшись до Улі, Мокій скаржиться, що рідні не розуміють його захоплення українською мовою, і через це він почувається самотнім. Він мріє про друга, з яким міг би щиро поділитися своєю любов’ю до українського слова.
Улі шкода його. Вона натякає, що може стати для нього не просто другом, а щирою та теплою подругою. Мокій, підхопивши її слова, зізнається, що давно хотів щось їй сказати, але несподівано пропонує: «Давайте я вас українізую!»
Уля, спантеличена, категорично відмовляється. Проте Мокій продовжує наполягати, стверджуючи, що вона вже є українкою за походженням, її прізвище — Розсоха — підтверджує це. Він захоплено додає, що навіть її зовнішність свідчить про українське коріння: зріст, довгі ногі, смаглявість, темні очі тощо. Щоб довести свої слова, Мокій починає вимірювати Улю сантиметром, використовуючи антропологічні дані, й доводить, що у неї всі показники відповідають «українському індексу».
Зрештою, під натиском Мокія Уля тихо погоджується: «Українізуйте, Моко». Мокій бере її за руку й запевняє, що вивчивши українську мову, вона стане не просто українкою, а культурною та корисною громадянкою. Він підкреслює, що це зблизить її не тільки з народом, а й із ним.
5
Увійшла Мазайлиха з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках. Почала бити мух. Поляскавши, вийшла.
6
Мазайло та Баронова-Козино починають урок з молитви. Далі вони очинають розучувати вірш «Сенокос». У Мазайла ніяк не виходить вимова російського «ге». Він у відчаї. Вчителька заспокоює його, просить не хвилюватися.
Мазайло нарікає, що через його «ґе» він кар’єру не зробив… Розповідає, що губернатора дочка оддаля закохалася у нього, але коли почула його «Ге», то одвернулась, скривилась.
Мокій вирішує перешкодити навчанню батька, одчиняє двері і починає вчити Улю української мови, читаючи народну пісню «Брат і сестра». У неї не виходить вимовити українське «ге». Далі чути почергово то голос Мазайла, то голос Улі. У Мини не виходить з російською вимовою, а у дівчини — з українською. Їхні вчителі сміються, щоб досягти успіху, заміняють один звук іншим, близьким, виходить ще смішніше. Нарешті, зрозумівши, ідо нічого не вийде в обстановці перекрикування, обидві лекції припиняють і переносять на завтра.
7
Батько з сином сваряться через зміну прізвища. Раптом у двері дзвонять. Це приїхала тьотя Мотя. Мати радіє: «Слава Богу! Спасителька наша приїхала».
8
Рина пояснює тьоті Моті, що в них трапилася катастрофа. Всі вітаються з тіткою, але вона збуджено намагається щось сказати. Нарешті, її слова прориваються: на вокзалі вона побачила табличку з написом “Харків” замість “Харьков” і була обурена. Тьотя не розуміє, навіщо так «зіпсували» місто.
Мазайло іронічно радить звернутися із цим питанням до Мокія, який відразу вступає в полеміку. Він каже, що лише почали виправляти історичну справедливість із назвою міста, і це правильно. Мазайло обурено запитує, чи не хоче Мокій виправити й їхнє прізвище. Мокій підтверджує, заявляючи, що треба повернути родове прізвище Мазайло-Квач, яке носив їхній дід.
Тьотя Мотя шокована та з огидою запитує, чи Мокій серйозно підтримує такі зміни. У відповідь той роздратовано вигукує, що він “за Квача, за три Квача, за сто Квачів!” і вибігає з кімнати.
Родина у розпачі. Мати пропонує проклясти Мокія, батько – убити, а Рина вважає, що його треба оженити. Тьотя Мотя тим часом ходить задумливо, як Наполеон, розмірковуючи над ситуацією. Мати, плачучи, дивується, у кого він такий удався, адже вони з батьком завжди уникали будь-якого «малоросійського слова». Рина нагадує, що раніше мати казала про схожість Мокія з дядьком Тарасом.
У цей момент у двері дзвонять. До будинку несподівано заходить дядько Тарас. Мати й Мазайло перелякані, вимагають не пускати його до хати, вигадуючи відмовки, ніби їх “арештовано”.
9
Проте дядько Тарас заходить і запитує, де витерти ноги. Всі завмирають, не знаючи, що сказати. Дядько починає скаржитися на обставини: у трамваї його української ніхто не розумів, хоч на вокзалі й написано “Харків”. Замість української мови він всюди чує «штокання» й «каканє», що його обурює.
3 дія скорочено
1
На третій день Рина зустріла Улю і повідомила, що сьогодні вирішальний день: тьотя Мотя викликала Мокія на дискусію про зміну прізвища, а Мокій запросив комсомольців. Водночас Мокій і дядько Тарас з самого ранку сперечаються через «стрічку» та стиль, влаштувавши сварку. З кімнати чутно їхні вигуки: Мокій обвинувачує дядька у вузьколобому націоналізмі, а дядько Тарас називає його шовіністом і захищає українське.
Рина починає розпитувати Улю про її спроби закохати Мокія. Уля, схвильована, захоплюється українськими словами й фразами, зазначаючи, як гарно звучить слово «дружина» порівняно із «жінкою» чи «супругою». Рина підозрює, що Уля сама закохалася в Мокія, замість виконати свій план. Уля намагається заперечувати, але Рина вражена її зміною.
2
Тим часом із кімнати Мокія виходить дядько Тарас, роздратований дискусією. Він обурюється сучасною українізацією, критикуючи використання чужих слів, як-от «маніфест» замість «універсал» чи “пристрій” на “апарат”. Мокій, однак, наполягає на необхідності кувати мову з «заліза та сталі». Суперечка завершується тим, що Мокій ненароком вдаряє дверима дядькові носа і ще раз називає шовіністом.
3
Дядько Тарас продовжує своє обурення в присутності тьоті Моті, Мазайлихи, Рини та Улі. Він критикує зміну традиційних українських титулів, як-от «головний отаман» на «товариш головний отаман», що звучить недоречно для козаків. Тьотя Мотя підтримує його обурення.
4
До кімнати входять Мазайло і Баронова-Козино. Тьотя Мотя заявляє, що всі козаки, включно з Тарасом Бульбою, говорили по-руському, але дядько Тарас заперечує, наполягаючи, що Тарас Бульба говорив виключно українською. Тьотя Мотя відмовляється вірити, вважаючи це неможливим. Дискусія досягає кульмінації, коли вона піддає сумніву навіть українське походження Миколи Гоголя, а дядько Тарас заявляє, що той належав до українців, хоча й боявся цього відкрито визнати.
5-7
У розпал суперечок про зміну прізвища Мазайло до сім’ї завітали комсомольці, які взялися допомогти Мокію, підтримуючи його прагнення зберегти українське прізвище.
Комсомольці, що завітали до оселі Мазайлів, знайомляться з присутніми. Тьотя Мотя не втримується від кокетства і вигукує, що якби була молодшою на десять років, то сама вступила б до комсомолу. Почувши прізвище одного з гостей, Аренський, усі захоплено його обговорюють, відзначаючи його звучність і красу. Інші комсомольці, підкреслюючи контраст, називають свої прості прізвища: Іван Тертика і Микита Губа. Дядько Тарас цікавиться, чи не походить Тертика від запорозьких козаків, але хлопець не знає свого походження, чим розчаровує дядька.
Тьотя Мотя, не знаючи, як розпочати дискусію, кілька разів повторює банальну фразу: «Життя — то є все». Нарешті вона пропонує обрати президію зборів із головуючим на чолі. Присутні жартома пропонують обрати головою саму тьотю Мотю. Після нетривалого обговорення її й обирають, і вона починає свою промову, закликаючи примирити Мокія з батьком.
Раптово комсомолець Губа пропонує на голову зборів обрати Тертику, і всі присутні голосують. Проте більшість все ж підтримує кандидатуру тьоті Моті, яка радісно береться вести збори. Вона пропонує розпочати дискусію з Мокія, адже він, на її думку, має висловитися першим через те, що саме його конфлікт із батьком спровокував зібрання. Мокій, однак, відмовляється, стверджуючи, що це не він ініціював дискусію.
Мокій, зрештою, виступає з емоційною промовою про важливість українізації. Він говорить, що заснування українського лікнепу на Холодній Горі сприятиме культурному зростанню, але батько, замість підтримки, організовує курси з російської вимови. Мазайло обурено вигукує, що син хоче його «утопити в криниці». Дискусія переростає у сварку. Тьотя Мотя обурюється і запитує Мокія, чи він не вважає себе «руською людиною». Мокій твердо відповідає: «Я українець!».
Суперечка загострюється. Тьотя Мотя намагається довести, що українці — це ті ж «руські люди», а українська мова є «австрійською вигадкою». Дядько Тарас заперечує їй, апелюючи до історії української мови та культури. Мокій підтримує дядька, називаючи батькову теорію українізації «валуєвською провокацією», натякаючи на антиукраїнську політику царської Росії.
Сварка триває. Тьотя Мотя висловлює зневагу до української мови, зводячи її до грубих карикатурних форм. Вона наводить стереотипні приклади, які висміюють українську лексику, викликаючи обурення дядька Тараса. Він заперечує їй, наголошуючи, що багато слів, які росіяни вважають своїми, також є запозиченнями з інших мов.
Коли дискусія заходить у глухий кут, тьотя Мотя пропонує негайно провести конкурс на нове прізвище для Мазайла. Мокій висуває свою пропозицію — не змінювати прізвище, а повернути до нього його історичну частину «Квач». Комсомольці підтримують цю ідею, зазначаючи, що в майбутньому в суспільстві соціалістичного устрою прізвища будуть замінені на цифрові ідентифікатори.
Тьотя Мотя оголошує голосування. Під час нього Уля, яка раніше підтримувала зміну прізвища, раптово відмовляється голосувати, посилаючись на біль у руці. Рина тисне на неї, але Уля залишає кімнату. Врешті дядько Тарас вимагає свого слова. Він зачитує історичні факти про значення прізвища Мазайло та просить Мазайла подумати, як на зміну прізвища відреагують предки.
Мазайло під тиском уявляє предків, які докоряють йому за намір зректися родового імені. Злякавшись, він погоджується залишити частину прізвища, зберігши корінь «Маз». Тьотя Мотя задоволена: вона вирішує, що на основі цього кореня можна придумати «більш пристойне» прізвище, і збирається провести конкурс.
Зрешою за пропозицією Рини всі зупиняються на прізвищі “Мазєнін”.
4 дія скорочено
1
Четвертого дня Уля з радістю і зворушенням розповідає Рині, як вона завоювала прихильність Мокія. Вона згадує їхню прогулянку, коли Мокій цитував уривок із вірша “Я покрию свого милого слідочок, щоб вітер не звіяв…”, що запав їй у душу. Уля вирішила знайти повний текст вірша, і після довгих пошуків у бібліотеках їй це вдалося. Коли вона прочитала вірш Мокію, той був зворушений, подякував їй, і навіть зізнався, що хоче з нею жити разом, бо не уявляє свого життя без неї.
Рина, побачивши у цьому шанс для свого плану, наполягає, щоб Уля повідомила Мокієві, що збирається їхати жити до тітки в Одесу. Уля має поставити Мокію ультиматум, адо він змінює прізвище, або вона іде. Рина пояснює, що таким чином Уля зможе вплинути на Мокія, переконавши його змінити прізвище на «Мазєнін» і таким чином залишитися частиною родини. Уля не хоче цього, адже вона щиро полюбила Мокія і перейнялася українською ідентичністю.
Вона відмовляється і каже: “— Не можу! Я… Я сама вже українка… ”
2
До кімнати раптово вриваються тьотя Мотя та Мазайлиха, обурені словами Улі про те, що вона почувається українкою. Вони намагаються переконати її, що Мокій захоплений лише її «українськістю» і що це треба зупинити. Уля ж впевнено заявляє, що має українське коріння, а її фізичні особливості, зокрема довгі ноги, є ознакою української антропології. Ця заява викликає неабияке здивування, і всі жінки мимоволі починають оцінювати свої ноги.
Тьотя Мотя каже:
— Боже!.. По—моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі україні-зірованной.
Рина, залишившись із Улею, суворо наказує їй поставити Мокієві ультиматум: або він змінює прізвище, або вона їде до «тітки». Вони домовляються зустрітися з Мокієм у кімнаті, а Рина має контролювати ситуацію за дверима. Коли всі розходяться, тьотя Мотя несподівано повертається до дзеркала, щоб виміряти довжину своїх ніг, але, помічена Риною, ніяковіє і виправдовується.
3
Уля і Мокій увійшли до кімнати. Мокій, зустрічаючи її, виглядав дуже радісним, лагідно звертався до неї, читати їй вірш. Однак Уля не поділяла його настрою і сумно повідомила, що їде до тітки в Одесу. Мокій був вражений і намагався дізнатися причину її рішення, на що Уля відповіла, що її змушують обставини, які неможливо подолати. Мокій був у розпачі, не розуміючи, чому так сталося, і цитував рядки з вірша, що виражали сум та самотність. «Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема».
В цей час за дверима шипіла Рита, щоб Уля умовила брата на зміну прізвища. Уля, з болем у голосі, запитала, чи є щось, що Мокій міг би зробити, аби вона залишилася. Мокій, розгублений, не знав, що відповісти, питав що може зробити. Уля вирішила піти, але перед тим попросила поцілувати її. Це стало несподіваним поворотом для Мокія, який, не зважаючи на свою незграбність, поцілував її міцно і пристрасно.
Він пообіцяв зробити все можливе, щоб вона залишилася. Уля хотіла сказати свою умову, але потім передумала, попрощалась і вибігла з кімнати.
Мокій побіг у кімнату, ледь не плачучи.
4
Ускакують тьотя, Рина, Мазайлиха. Пропонують одна одній піти сказати Мокієві, що треба зробити йому, щоб Уля залишилася. Але так ніхто і не наважується. Тьотя жалкує: «Ах, який момент був! Такого моменту вже не буде».
5
Ускакує напіводягнений Мазайло з газетою в руках, хапається за серце і кричить, що є публікація. Усі роздивляються газету, тьотя урочисто читає:
— Харківський окрзагс на підставі артикулу 142—144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошує: громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін.
Усі радіють.
6
Входить дядько Тарас, допитується, у чому справа, та на нього ніхто не звертає уваги, усі продовжують радіти, читати рядки з вірша «Сенокос» і приміряти на себе нове прізвище. Тьотя пропонує завести газету в рамку і відсвяткувати. Мина просить подати йому дореволюційний парадний сюртук. Дядько Тарас у відчаї називає себе дурнем.
7
Убігла Мазайлиха з сюртуком і сказала, щоб Мина швидше одягався, бо і їм треба до дзеркала. Може, знайомі, сусіди, дізнавшись про публікацію, прийдуть… Мазайло стоїть перед дзеркалом і каже:
— Однині я — Мина Мазєнін.
Починає вітатися сам із собою на різні голоси, представляти себе іншим, уявним високим чинам. Милується прізвищем.
8
Мазайлиха каже, що раму для газети вже знайшла. Мазайло продовжує уявну розмову, ніби знайомить гостей зі своєю дружиною. Мазайлиха підтримує гру.
Мазайло вклонився
— Мазєнін! Ні, краще так: вип’ємо за здоров’я нашого вельмишановного Мини Марковича Мазєніна!..
Мазайлиха
— За мадам Мазєніну! За Килину Трохимівну Мазєніну!..
Дядько Тарас іде через кімнату, нікого не помічаючи і називаючи себе дурнем. Мазайли продовжують милуватися своїм новим прізвищем.
10
Вскакує Рина. Вона здивована, що батьки ще не одягнені і стоять перед дзеркалом, з кимось розмовляють. Тоді розуміє, у чому справа, і підхоплює гру. Зветається то до батька, то до матері з використанням прізвища “Мазєнін”.
11
Знову проходить дядько Тарас, лаючи себе дурнем.
Мазайло
— На цвинтарі пам’ятник золотими буквами: «Тут спочиває прах Мини Маркович».
Рина
— І наша вулиця — вулиця Мазєніних. Обнялися втрьох і од щастя заплакали.
12
Увійшла тьотя Мотя і здивувалася, чого всі плачуть. Їй пояснили, що з радості, що нарешті вони — Мазєніни.
Тітка й сама слізку пустила.
— Треба буде й собі трошки одмінити прізвище. Розторгуєва — це прекрасне прізвище, та, жаль, не модне тепер… От, наприклад, Мєталова—Темброва — зовсім інша річ…
До кімнати зайшов сумний дядько Тарас, питаючи, чи нікому він тут не потрібний. Відповідають, що не потрібний, хіба що хай двері відчинить, як хто прийде поздоровляти.
Дядько Тарас образився… Та коли у сінях дзвоник вирішив відчинити двері.
14
Увійшла Баронова—Козино з букетом квітів.
Побачивши, що в кімнаті нікого немає, занервувалася. Виходить дядько Тарас, і вона його питає, чи вдома Мазєніни. Дядько вирішив помститися і сказав: «Зайломази, ви хотіли спитати?» Баронова—Козино пояснює, що він, мабуть, не читав публікації в сьогоднішній газеті. Дядько Тарас у гніві кричить: «А в завтрашній буде моє спростування: тільки Зайломази!.. Як це так: раз, два — і вже Мазєніни, га? І розповідає, що за царських часів дуже важко було змінити навіть непристойне прізвище. Почувши одне з таких прізвищ, Баронова—Козино знепритомніла. Дядько Тарас читає газету, і, побачивши підпис «Іона Вочре-вісущий», регочеться: «Люблю зладєя!» Вчителька очулася і образилася: «Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!» Дядько Тарас відповідає: «Де ж пак! Читаєш фельєтона — зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись».
15
Широко розчиняються двері, входять усі Мазайли, тьотя Мотя. Баронова— Козино привітала Мазайла та всіх присутніх.
Баронова—Козино
— А не забули ще… Пахнєт сеном над…
Мазайло продовжує вірш, усі підхоплюють і разом натхненно декламують, намагаючись дотримуватися «правильних проізношеній», але у них це виходить дуже смішно.
Дядько Тарас демонстративно починає читати слова однієї старовинної народної пісні, а Мокій — іншої. »
Тьотя Мотя прибила на стіну газету в рямцях. Тоді:
— Хай живе Мина Маркевич Мазєнін! Ура—а!
Дядько Тарас
— Хай живе Мазайловський! (Нишком.) Гетьман Виговський!
Мокій
— Мазайло—Квач!
Тьотя, Мазайло, Мазайлиха, Баронова—Козино, Рина оточили Мокія, закружляли навколо нього, переможно закричали, приспівуючи «Сенокос».
16
Раптом увійшли: Тертика з м’ячем і з газетою «Комсомолець України», Губа і в перспективі за ними Уля.
Комсомольці розпитують, з чого це такий шум учинився. Тьотя Мотя показує
на газету, просить почитати голосно, щоб усім—усім було чути. Губа придивляється, починає читати, але не там. Його поправляють, а він раптом вичитує зовсім інші рядки в газеті:
— «За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла—Мазєніна…»
Усі ойкнули. Кинулись до Мазайла розпитувати, що ж це таке, невже правда, але той занімів…
Комсомолець (до Мокія)
— А ми прийшли врятувати тебе од міщанської стихії…
Уля
— Це я… Побачила — наші… йдуть… Так я покликала на поміч… Я вже до тітки ніколи не поїду.
Мока в радості й захопленні:
— Ну, Улю!
Натхненно читає вірша, комсомольці підхоплюють його, а Тертика говорить:
— Скоро скажемо всім Мазєніним: гол! Ударив м’яча. Губа підбив, за ним Мока та Уля.
