Аналіз твору «Легенда про вічне життя» допоможе визначити, якийжанр, тема, ідея, характеристика, віршовий розмір, сюжет та композиція допоможуть підготувати літературний паспорт твору.
«Легенда про вічне життя» аналіз (паспорт)
Автор – Іван Франко
Рік написання – 1898
Збірка – «Мій Ізмарагд» (цикл «Легенди»)
Рід – лірика
Жанр – філософська поезія
Вид лірики – філософська
Тема. Поетичний роздум поета про сенс буття людини (для чого живе, що є для неї найцінніше).
Ідея. Возвеличення взаємного кохання як одного із критеріїв людського щастя, прагнення людини бути щасливою, навіть якщо для цього треба відмовитись від безсмертя
Основна думка:«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»)
Віршовий розмір – чотиристопний анапест
Римування – паралельне
Сюжетні елементи композиції:
- Експозиція– Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні, мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив - Зав’язка– На ж тобі сей малий золотистий горіх.
- Розвиток дії і кульмінація– А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
Ні, богине! Візьми свій дарунок назад! - Розв’язка– Прояснів його ум, серце збулось химер,
А в опівніч саму Олександер умер.
Послідовність подій, змальованих у “Легенді про вічне життя”: Богиня подарувала аскетові горіх. Горіх потрапляє до Олександра Македонського. Подарунок коханій Роксані. Птоломей передає горіх куртизанці. Горіх повертається до царя. Смерть Олександра Великого.
«Легенда про вічне життя» художні засоби
- Епітети: “побожний аскет”, “золотистий горіх”, “молодий цар” “богорівний наш цар” , “предивна краса”, “красуня горда”, “дикі іскри”, “чудодійний горіх”.
- Метафори: “очистивши ум”; “сумніви в серці повстали страшні”;”І в очах … дикі іскри горять”
- Порівняння: “І отсе в Вавілоні мов бог раював”, “Наче сонце, що разом прогонює тьму”, “В його серці горить, мов пожар, не згаса”; “Дикі іскри горять, наче злі вороги”
- Гіперболи: “Олександер Великий весь світ звоював”
- Риторичні запитання: “Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?”
Ключовим образом твору “Легенда про вічне життя” є ГОРІХ – символ багатства для когось, а не для себе. Він – багате дерево, яке бідне саме по собі: дає поживний і багатий урожай своїх плодів, але це не збагачує його власних сил і не зміцнює його стійкості. Дерево часто ламають вітри і дуже вражають морози. Тож він уособлює характер тих людей, які можуть багато зробити для інших, але не в силі ні забезпечити, ні захистити себе самих….
До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософська «Легенда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цінність. Для поета-борця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор звертається до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).
«Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслуживши молитвами та постом прихильність богині, здобув священний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється від подарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356-323 рр. до н. е.), прозваному за життя Великим. Закоханий у персіянку Роксану, цар віддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте й цей геніальний полководець не уявляє свого безсмертя з вродливою Роксаною, зате готовий ділити його з куртизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовляється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.
Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка.
Ніхто не наважився скористатися чарівним горіхом, бо життя без кохання — ніщо.
«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найцінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно:
«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!»
Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.
Дуже подобається ваш сайт. Все стисло і головне зрозуміло. Обожнюю вас♥️
Додайте відразу текст поезії