Літопис «Про княгиню Ольгу»
Жила ж Ольга з сином своïм Святославом,
I навчала його мати хреститися,
А вiн не зважав на те, анi дослухався того,
Але коли хто з власноï волi хотiв хреститися,
То не забороняв, але осуджував того.
Для невiрних-бо вiра християнська то потворнiсть,
Бо не знають i не розумiють тi, хто в тьмi ходить,
I не вiдають слави Господньоï,
Бо одебелiлиo
Одебелiли остовпiли, зацiпенiли
серця ïxнi,
I тяжко вухами чують, а очима бачать.
Рече-бо Соломон: Дiяч нечестивих далекий вiд розуму,
Бо кликав вас i не послухали ви,
I вам поклав слова i не зрозумiли,
Але ради моï ви вiдкинули,
I звинувачень моïх не приймаєте,
I зненавидiли-бо премудрiсть,
I не захотiли страху Господнього,
I не хотiли приймати поради моєï,
I погорджували всiма моïми звинуваченнями!
Так i Ольга часто говорила:
Я, сину, пiзнала Бога i радуюся,
А коли i ти пiзнаєш Бога, то почнеш радуватися.
Вiн же не приймав того, кажучи:
Як я можу один iншу вiру прийняти?
Та ж дружина моя з цього буде смiятись.
Вона ж рече йому: Охрестишся ти
I всi iншi те саме зроблять.
Вiн же матерi не послухав i далi справляв звичаï поганськi,
Не вiдаючи, коли хто матерi не слухає, в бiду впадає,
Як сказано: Коли хто батька чи матiр не слухає,
Хай умре.
Це ж тому Святослав гнiвався на матiр.
Соломон же сказав:
Хто картає насмiшника, той собi ганьбу бере,
Хто ж безбожниковi виговорює, сором собi набуває.
Картання безбожникiв як мозоль для них.
Не дорiкай пересмiшниковi, щоб тебе не зненавидiв вiн.
Одначе Ольга любила сина свого Святослава, кажучи:
Хай буде воля Божа. Коли Бог захоче помилувати рiд мiй
I землi Руськоï, хай вкладе ïм у серце бажання Бога,
Як то i менi Бог дарував.
I, це кажучи, молилася за сина
I за людей всi днi i ночi,
I наставляла сина свого до змужнiння його
I до його повнолiття.
«Про княгиню Ольгу» (Повість минулих літ)
955-го року попливла княгиня Ольга в грецьку землю, де царем був Костянтин.
Побачив цар, що Ольга дуже красива й розумна, захотів узяти її ні дружину. Розгадала княгиня цей намір і сказала, що вона язичниця, треба її охрестити. Але хай цар зробить це сам, інакше вона не хреститиметься. І охрестили її цар із патріархом. Просвітившись, раділа Ольга тілом і душею.
Після хрещення Костянтин сказав Ользі, що хоче одружитися І нею. А та відказала, що це неможливо, адже він сам хрестив її й назвав дочкою. Засміявся цар і сказав, що вона його перехитрила.
Повернувшись додому, Ольга радила синові Святославу прийняти й хрещення. Той не слухав, говорячи, що воїни його не зрозуміють, будуть насміхатися. Хоч Святослав і залишився язичником, проте нікому не забороняв хреститися. Ольга ж любила свого сина й молилася за нього.
